Я не зрушила зі свого місця, поки не пройшов час, достатньо для того, щоб кронпринц встиг повернутися до палацу.
Трохи пізніше, вийшовши з оранжереї, я знайшла двох охоронців, що лежать без свідомості на землі перед дверима і мініатюрну фігурку поруч із ними.
'Він дійсно їх вирубив.'
Тривога через дії наслідкового принца пройшла, але почав збільшувати дискомфорт з-за рожеволосою, що дивилася на мене.
Вона оплакувала лицарів зі сльозами на очах. Навіть її ридання виглядали чудово.
- ....
Подивившись на неї, я насупилася і спробувала пройти повз.
- Почекайте, благородна леді!
Івонна заскочила і перешкодила мені шлях. Я була здивована і різко запитала:
- Що?
- Добрий день, благородна леді. Я... це... Поки гуляла, я побачила, що ваші учасники без свідомості...
- И?
- Я хотіла когось покликати, але боялася, що благородна леді залишиться одна...
Як і в грі, героїня була дуже доброю та наївною. Показавши мені причину свого перебування тут і не отримавши відповіді, вона поникла:
- Мені дуже шкода. Я нічого не змогла зробити.
Вона тремтіла, наче олень. У мене раптово захворіла голова. Я вже почувала себе найгіршою злодюжкою у світі, хоча ще нічого не зробила.
"Так, зараз саме час з'явитися Деріку або Рейнольду".
Перед тим як це станеться, я мушу негайно забратися звідси. Я сказала:
- Не варто турбуватися.
- Що? Н-но...
- Через деякий час вони самі прокинуться. Вважаю, ти прийшла сюди подивитися на помаранчерею, так що сходи і подивися. На добраніч.
- Эм...
У той момент, коли я зібралася пройти повз тремтячу Івоннину, мені в ніс вдарив запах крові. Я зупинилася і повернула голову до Івонна.
На комірці її білого одягу були чітко видно плями крові і невелика подряпина, прикрита її ніжно-розовим волоссям.
- Ты... Поранені? - Дивно запитала я.
- А... Ну... - Івонна відступила від мене, закривши шию однією рукою. - Н-нічого страшного.
- Йди сюди, я хочу поглянути.
Я підійшла до неї і прибрала її руку з шиї. Коли я відкинула огляд рожевого волосся, Івонна глибоко зітхнула, а я почала із серйозною особою доглядати рану. На щастя, поріз був неглибоким. У порівнянні з раною, яку отримала я, це була лише маленька подряпина. Але одного безумця це зовсім не принижувало.
'Больної ублюдок! Вона ж справжня дочка герцога!'
Не потрібно було бути генієм, щоб зрозуміти, що це зробив наслідний принц. Я з жахом дивилася на плоди його рук. Не те щоб я турбувалася про Івонна. Мене більше турбує, як відреагують на це герцог і двоє його синів, коли дізнаються.
'Ха... Такого не було в звичайному режимі.
Тепер було б безглуздо роздумувати про це. Ікліс все зіпсував, тому не думаю, що щось зміниться, якщо я почну когось звинувачувати.
- ...Тобі краще обробити свою рану, інакше можеш отримати зараження, - проговорила я, подавши бажання подихнути.
Крпринц уже зробив це. Я не в силах якось вплинути на подію. Крім того, мені небезпечно бути тут з пораненою Івоною, мене можуть звинуватити в жорстокості...
- Іди до палацу і попроси його викликати лікаря. Гарного дня.
Я обережно відпустила Івону і повернулася.
- Стривайте, благородна леді!
Ось тільки не встигла я зробити хоч один крок, як мою спідницю смикали. Коли я несподівано повернула голову, Івонна прикусила губу і з опалою запитала:
- Він... з імператорської родини, вірно? Цей блондин з червоними очима...
- Це Його Високість наслідний принц.
- Ви з ним... близькі?
Від наступного запитання моє обличчя застигло. Я намагалась тримати себе в руках, щоб говорити мовою жестів.
- Як ти смієш замовляти про відносини сонця, що сходить?
- Вибачте.
Івонна знову нахилила голову, але не перестала ставити запитання.
- А якщо, ем ...
- ....
- Якщо хтось запитає, звідки у мене ця рана... Краще сказати, я випадково подряпалася, так?
Її прозорі блакитні очі вагалися дивились на мене. Але я не витерпіла і закричала.
- Чому ти питаєш це у мене? Роби як хочеш.
- ....
- Якщо хочеш ускладнити проблему, скажи правду. Якщо хочеш забути про це, мовчи.
Закінчивши проповідь, я відібрала її руку від спідниці.
- М-мне шкода.
Її безпорадне бормотування було дійсно жалюгідним. Але я дивилася на неї холодно. Точніше, на її руку, яку вона ховала за спиною.
Потім я покинула Івонна і пішла в особняку. У головному залі, куди я зайшла до своєї кімнати, була метушня.
Усюди були гори розкішних коробок, переповнені блискучими коштовними прикрасами, платтям та іншими дорогими речами. Їх було настільки багато, що навіть особняк герцога, який був у кілька разів більше ніж будинку більшості аристократів, здавався тісним.
Заняті слуги зустрічали мене розгубленими поглядами. Я йшла з похмурим обличчям, аж поки палацовий, керівний працівниками, не помітив мене.
- Ох, леді.
- Ха, ви вже вирішили ставитися до неї як до дочки герцога? - З сарказмом усміхнулася я.
- Ч-що? - Розчарувався на незавільній мене палац.
Я почувалась роздратованою лише з однієї причини.
... Не турбуйся про Івоне, ми закриємо її існування, і я не буду визнавати його до тих пір, поки ми не підтвердимо її особистість.
Ось що сказав мені герцог минулого ранку. Але коли я побачила, що він купує і перевозить до неї всілякі предмети розкоші менш ніж через добу після своєї обіцянки, мій спокій похитнувся.
- Чому б вам просто не провести її з голови до п'ят? Ха-ха, справжня дочка герцога тільки повернулася і її вже вовсю зададуть.
Я невтомно пняла одну з золотих коробок біля своїх ніг. Бах-!
І скрикнула від болю, відчуваючи себе при цьому підлою стервою. Незважаючи на це, я вже не могла контролювати свій гнів.
- Э-це не так, леді! Це не ...! - Він поспішно заперечив палаці. - Це всі подарунки на ваш, леді, день народження від успадкованого принца.
- Що?
Я зупинилася. На підлозі валялися десятки речей, які були незрозумілі з першого погляду. З коробок стирчали кінці сукня, взуття, рукавиці, капелюшки та абалети.
Я обдивлялася бардак у головному залі і трохи пригнічена, кажучи:
- Це все... Моє?
Так, він передав вам "не обтяжувати себе цим, бо він підібрав це по дорозі".
- Ха... - Неважно розсміявшись, я ляснула себе рукою по лобі.
Я сказала йому не дарувати мені подарунків, а він замість цього прислав мені гори з них, ніби він обіграв цілу країну.
- Нам доставили різні види арбалетів, де мені їх розмістити? - запитав палаций, збентежено дивлячись на мене. - Тут є декоративні, зачаровані і, здається, бойові ...
Там, куди він вказав, дійсно були десятки ящиків для арбалетів. Слуги, що відкрили деякі з них, зі тривогою торкнулися мене.
'Він думає, що я не єм, не сплю, а весь час стріляю з арталота?'!
Я подумала, що мені потрібно просто відправити їх усіх назад. Але тоді він знову може приїхати в особняк.
Я відчула приплив втоми, обернулася і скинула всю роботу на палаці:
- Розберися з усім цим, палац. Я втомилася, так що піду.
- Так, леді! Тоді я подбаю про це. Будь ласка, відпочиньте.
Дворецький схилив голову, попрощаючись зі мною, а потім відразу продовжив:
- За справу! Розорюйте всі аксесуари за категоріями!
За мною розступилися бавовняні пластівці і голос палацу, який почав прибирати. Чомусь він виглядав трохи схвильований.
Коли я повернулася до своєї кімнати, то з нетерпінням чекала на мене.
- Леді!
- Емілі.
Я повільно наблизилася до своєї доситьї на вигляд покоївки.
- Все пройшло добре?
- Д-да, - кивнула вона, важко зітхнувши.
Я зняла шаль і дала її їй. Потім підійшла до свого столу і недбало запитала:
- Що він сказав?
- ...Перш всього він кілька разів перевірив, чи дійсно ви мене прислали. Коли він переконався, що я служу саме вам і почув запит, то спочатку відмовився його приймати...
- Емілі, ближче до справи, - перебила я повільній покоївку. - Він може це зробити?
- ...Він погодився, так що скоро підготує "це" і відправить вам, - боязко відповіла вона, опустивши голову. Мабуть, її таємне завдання здавалося для неї тягарем.
- Чудово.
Я отримала книжку, яку вже давно хотіла прочитати.
- Але... - обережно додала Емілі, якій ще було що сказати. - Власник попросив мене передати вам повідомлення.
- Яке?
- ... Він погашив всі свої борги перед вами і більше не буде виконувати ваші прохання.
Моя рука, яка перевертає сторінку книги, застигла в повітрі.
- Добре.
Через деякий час я пробурмотіла собі під ніс:
- Я все одно більше з ним не побачуся.
***
Тієї ж ночі в моїй кімнаті з сильним поривом вітру з'явився кроль. Не кролячок, якого я бачила раніше, а дорослий кролик. Звірек якийсь час мовчки дивився на мене, не видаючи ні звуку.
В його темних очах мені поміряли ультрамаринові блики.
- Буе-гхе-уе.
Незабаром кролик широко розкрив пащу, і його вирвало. Це було жахливе видовище. Кошмар наяву.
Вивернуте навинанку кроль зник разом з новим дуновим вітром. Це було наче жахливий сон, хоча я не спала. Бідний звір вирвало прямо на моїх очах.
Я схопила доставлений предмет і повернулася до сну.
***
Час пролетів непомітно. Зрештою настав день церемонії досконалого літа.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert