Два дні до церемонії повноліття.
Емілі покинула палац на світанку, як їй і було наказано. Я вийшла з дому у супроводі двох лицарів. Постійне перебування в кімнаті пригнічувало мене більше, ніж стеження.
На відміну від мого похмурого серця, яке не живе у світі задушливо світило. Можливо, через те, що я не змогла заснути минулої ночі ні на секунду, в голові у мене була каша.
Обійшовши будову, я попрямувала до оранжереї. Охоронці швидко рухались, відкрили скляні двері і встали по обидва боки від входу.
'Я що, ув'язнена?"
Холодно подивившись на них, я зітхнула і пройшла всередину.
- Не впускайте нікого, - наказала я, проходячи повз них, перш ніж закрити двері. Це було затишя перед бурею, але я не хотіла, щоб ця спокійна атмосфера була зіпсована блукачою по окрузі героїню. Нехай мене дражнило переслідування двох здорових амбалів, щоб запобігти таким неприємним зустрічам.
Я рушила вперед. Скляна оранжерея була повна барвистих і екзотичних квітів, але вони не дуже привертали мою увагу.
Зрештою я зупинилася в укриттях. У соковитій зеленій траві росли маленькі білі польові квіти. Кілька тижнів тому Ікліс сплив з них вінок і подарував мені. Коли я подивилась на квіти з непроникним обличчям, то лягла на них.
У той час я мило усміхалася йому і шепотіла, що він для мене єдиний. А через кілька днів отримала квітковий вінок.
'Я була повна надії скорого втечі.'
Тепер усе це здавалося таким далеким минулим. Незабаром я повністю опустила очі, повільно кліпаючи.
'Устала...'
Тут було тихо і спокійно. Я поринула у напівдрему і не могла повністю відійти в світ снів. Слабо зітхаючи, я заплющила рукою очі.
Я не спала і не пильнувала, просто пливла десь у хаосі думок.
Клац-.
Раптом у мене з'явилося відчуття чиєїсь слабкої присутності. Роздався звук відкритих дверей.
'Я безумовно наказала їм нікого не впускати.'
Я нахмурилася, продовжую прикривати обличчя рукою. У мене проскочила думка піднятися і звільнити того, хто не підкорився моїй команді, але я вирішила нічого не робити, хоча мене дратував шум від свого гостя.
Топ-, Топе...
Намагався він підкрастися чи ні, але я чітко чула впевнені кроки вторженця.
'... Роцарі? Чи це Емілі?
Я досить скоро згадала про свою віддану служницю, відправлену в агентство білого кролика вранці. Цікаво, яку відповідь вінтер дав їй.
'Якщо він стане впиватися, справа ускладнюється ...'
Треба скласти план, що робити наступні два дні, якщо він відмовиться виконати моє прохання.
Топ-.
Чоловік, який наближався до мене, зупинився поруч зі мною. І все ще закриваючи очі рукою, я з гіркотою помітила:
- Я впевнена, що сказала нікого не впускати.
- Навіть членів імператорської родини?
Ось тільки той, хто відповів мені голос належав зовсім не тим, кого я очікувала почути.
Я опустила руку. У мене захворіло око від сліпучого блиску. Я почала дивитися на золоті волосся та аліє рубінові очі.
-Каллісто?
Невже я сплю? Я здивовано втупилась на людину переді мною. Раптом пара рубінових очей наблизилася. Ті, що впали на мене волосся, точно золото, защетали мені лоб.
Чоловік зрушив брови і зморщився:
- Гей, ти не повинна прокидатися. Я ще не поцілував тебе.
До моїх вух донісся його тихий сміх. Сон наче рука встромила мене, немов окатіли холодною водою.
- В-ваші високість!
Я мало не вдарилася головою про кронпринца. Він впіймав і комічно ухилився. Я в паніці і замішанні запитала, запившись:
- П-повольте запитати, як ви сюди потрапили?
- У тебе досить вірні охоронці, - недбало відповів Каллісто, потискуючи плечима. - Вони посміли стати на шляху Наслідного принца, тому я їх трохи вирубав.
- Вирубили...?
- Тебе це турбує? Я досить сильно вдарив їх у приступі гніву.
- Ні, зовсім ні, але...
Хоча я не знаю, чому ця розмова так точна, але раптом відчула полегшення, коли почула, що він їх нокав. Можливо, це через наказ герцога або тому, що вони слідували за мною, навіть не звертаючи уваги на моє невдоволення.
"На наступний раз я краще вирубую їх, ніж буду перелізати через вікно ..."
Він запитав, коли я подумала:
- Чому у тебе таке дурне обличчя?
І я прийшла в себе.
- Що привело вас сюди?
Коли я не знав, як раптово з’явиться нова особа, мій голос звик оледеніти.
- Хм.
При вигляді моєї кислої міни, наслідний принц перебільшено засмучений посміхнувся.
- Хіба я не можу відвідати дім своєї нареченої за власним бажанням?
- Вперше про це чую. З ким з моїх старших братів ви заручені?
Коли я холоднокровно відповіла на ще одну нісенітницю, яку він почав нести, він насупився:
- Що за жахливі жарти? Ніколи не думав, що ти можеш бути такою шкідливою.
- Я серйозно.
Коли коротко відповіла, я встала зі свого місця і поспішно поправила свій одяг. Потім повернулася і подивилася на спадкоємця. Він сидів на галявині, не припускаючи значення тому, що його одяг теж зм'ялася.
На краю його білих формальних штанів була пляма від трави. Я помоститися і простягнула йому руку.
- Будь ласка, встаньте, Ваше Високість. Ваш одяг забруднився.
- ....
Спадкоємець зацікавився і подивився на руку, що простягнула до нього. Якщо так піде, він все буде в грязюці.
- Чого ви чекаєте? Вставайте, - наполягла я, махнувши рукою.
Хвати-.
Зрештою, він буквально схопив мене за руку і піднявся. Побачивши, що він встав, я спробувала вирвати свою руку, але кронпринц мене не відпустив
Я на мить зупинила погляд і подумала, що мені просто потрібно докласти більше сил, але потім вирішила навіть не намагатися. Я не думаю, що він так легко мене відпустить.
Його хватка була настільки міцною, що мої пальці оніміли. Я пішла далі, залишивши все як є.
Мені довелося мовчки тягнути наслідного принца за собою, поки ми не дісталися до столу, що стояв посеред скляної оранжереї. Мою руку жовч вогнем.
Незважаючи на те, що я усвідомила, наскільки до нього хтось чіплявся, це нічого не змінило між нами. Я перебувала в надто небезпечному становищі, щоб дозволити собі переживати через такі дрібнички.
Тільки те, що ми тримаємося за руки не змусить моє серце здригнутися.
Адже це було неважливо.
- Присаживайтесь, - ввічливо запропонувала я йому, коли ми підійшли до столу. Тільки тоді він сів на стілець і відпустив мене.
Через те, що я відкрив пережоване кров'яне русло мою руку почало відчутно колоти. Я не покидала очей і потрясла дзвіночок, який лежав на столі. Це був сигнал для покоївки, яка обслуговувала оранжеву, принести закуску.
Крапринц подивився на мене так, ніби для нього все це було вкрай несподівано:
- Я думав, мене відразу ж викинуть.
- Як я можу вчинити так з наслідним принцом. Я не така ввічлива людина.
- Герцог приставив до тебе нового вчителя Імператорського примітивного етикету на церемонію повнолітності?
- Мене осипали похвалою, запевняючи, що мій етикет досконалий і мене більше нічого навчати.
Коли я стиснула зуби і з усмішкою відповіла, наслідний принц присоромився та посміхнувся.
Невдовзі скляні двері відчинили закуску покоївки. Коли вона наблизилася, я помітила її бліде обличчя. Схоже, те, що він вирубав охоронців і вдерся всередину, було правдою.
Я з жалем доторкнулася до спини, що швидко віддалялася, навіть коли ті втікали від покоївки і повернулися до кронпринца:
- З якою метою ви шанували герцогство своїм візитом?
- Я привіз тобі подарунок на церемонію повноліття.
- Подарунок?
- Його було дуже багато, тому я вирішив передати його заздалегідь. У день церемонії він може затерятися в купі інших непотрібних подарунків.
Я була здивована, коли сказала мені кронпринець:
- Ви мені вже подарували подарунок минулого разу.
- Це була нагорода.
Пам'ятаючи, що це дійсно була моя "награда", я кивнула і невимушено промовила:
- Але вам не потрібно було приходити і розповідати мені особисто. Чому ви просто не послали підлеглих, як минулого разу?
- Ха.
Кронпринц проглянув на мене з виразом вищого ступеня спантеличеності моєю абсурдністю.
- Чому ти так повільно співображаєш?
Я схилила голову, не розуміючи, що він має на увазі:
- Що?
- Звичайно, я прийшов побачитися з тобою. Інакше навіщо мені самому тягуватися сюди в такий напружений час?
Його відповідь, ніби це було найбільш очевидною річчю у світі, приголомшила мене. На відміну від холодного розуму, моє серце тремтіло. Мої очі розширилися. Спадкоємець принц сварливо додав з сердитим обличчям:
- Мені потрібно прямо це сказати, щоб тобі було простіше зрозуміти? Ти настільки повільна, що мені кожного разу доводиться тобі все розжовувати.
- ...Ваше Високість, - покликала я його на подиху, опам'ятаючись.
Моє серце постійно трясеться. Тобто, ні, не було такого. Я прикусила щоку зсередини і продовжувала:
- Добре, що ви приїхали. Я була б дуже зайнята, щоб дати вам відповідь під час церемонії досконалоголіття через інші справи.
- ....
- Отже, щоб однозначно відповісти на пропозицію Вашої Високості, я ...
У той момент, коли я спробувала закрити те старе питання.
- Хвилинку, леді.
Спадкоємець раптом перервав мене, піднявши руку. Я розгубилась.
- Перш ніж почути це, я хочу дещо запитати. Герцогство зараз в складному фінансовому положенні?
- Що?
- Або тебе зневажають через те, що ти нерідна донька? Чорт забирай, вони дискримінують тебе як усиновленої дитини?
- Про що ви говорите?
Я не розуміла, що мав на увазі кронпринц. Коли я здивовано глянула на нього, він раптово потягнувся до мене.
- Від тебе залишилися тільки шкіра та кістки.
Моє ліве зап'ястя, яке я безтурботно поклала на стіл, було схоплено і піднято принцем.
- Що, що ви робите?
- Чому у тебе такий погляд, ніби ти про це не знала?
Кронпринц пильно подивився на мене. Коли я здивовано плескала очима, він схопив мене за руку.
- Вставай.
- Ва-ваше Високість!
Я була здивована, що його рука знизила мене.
- Що, чорт візьми, з вами ...!
- Такими темпами ти станеш першою дворянкою Імперії, в епітафії на могилі якої буде написано: "Вмерла голодної смертю через недоїдання", - заревів низьким голосом успадкований принц і змахнув моєю рукою, яку він схопив. Моє зап'ястя, що кається, коли він його тряс, виглядало лякаючи тонким, як він і говорив.
Мені було про що турбуватися в останні кілька днів, тому моє обличчя напевно трохи спокушувало. У такій ситуації мені шматок в горло не ліз, так що я просто голодувала. Я трохи відговорила, коли мене ткали в цей факт носом, оскільки він залишався непоміченим для мене, і мені ніяк не вдавалося підібрати переконливі слова, щоб пояснити свої надто тонкі зап'ястя.
- Зараз же йди збирати речі, - проричав кронпринц і грубо кинув: - Ти переїхав в Імператорський палац.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert