Я завжди передбачала майбутні дії персонажів і планувала свої власні. Інакше я б вже заснувала вічним сном.
Але коли Ікліс заявив, що зробив все це для себе, моя голова порожня.
- Чому? - Розповідався дурний, безглузде питання.
Я не розуміла, що пішло не так.
- Я робила все, про що ти просив.
Моє дихання стало переривчастим.
Я вкладала в нього всі сили з тих пір, як вибрала його рут. Я захищала Ікліса, намагалася не діяти на нерви герцогу і двом братам.
- Все, що тобі було потрібно, лікування, наставника, все, чого ти хотів!
Іноді я навіть йшла на великий ризик.
Очевидно, все йшло з сюжету гри. Повинно йти
- Я дала тобі все. Я так намагалася! Чому? - схопила я його за комір, в розпачі питаючи. - Тому що я не відразу дала тобі титул? Або тому що я не знайшла тобі наставника швидше?
- ....
- Відповідай! Чому? Чому ти зробив це зараз?
За кілька днів до того, як я змогла втекти. Чому ти не даєш мені навіть вибратися звідси?
Я стріпнула його, не проколов ані слова, і закричала:
- Ти любиш мене. Верно? Да?
- ....
- Чому ти робиш це зі мною, якщо любиш? А? Чому, чорт візьми!
Хіба 99% інтересу не означають кохання? Це повинна бути вона.
- Ти любиш мене, Ікліс.
Будь ласка, скажи "так".
Я просила, дивлячись на його макушку. Ні, це було більше схоже на благання. Мої руки, які тримали його одяг, тряслися.
- Вы...
Його щільно скромну губи поступово розкрились.
- Ви знали? - хрипло запитав Ікліс, глянувши на мене. Його очі затремтіли.
- Я ніяк не могла цього знати.
Я розсміялась через його нерозгаданий вигляд.
Я пам'ятаю ті моменти, коли погляд Ікліса на мене ставав все небезпечнішим.
Він почав висловлювати свої почуття і став більш сміливим. Я вважала всі ці зміни зеленим світлом.
- Який раб буде дивитися на свою господиню такими очима?
Снігові очі Ікліса застигли. Він стиснув щелепи.
- Якщо ви знали...
- ....
- Чому ви відмовились піти зі мною?
- Хіба щось змінилося б, якби я погодилася?
У той час я на мить задумалася над його пропозицією через особливі умови для закінчення гри. З огляду на інтереси інших головних героїв, рут Ікліса був найкращим вибором.
Навіть справжня нерозсудлива Пенелопа не пішла б на такий ризик.
Хоча тепер все закінчилося, я й досі не розуміла чому він так одержимий ідеєю втечі.
- Так ти хочеш, щоб я залишила свій будинок, свої заощадження і пустилася в бега. Скажімо, я погодилася. Що далі?
- ....
- Що мені сказати своєму батькові і двом старшим братам? Що я збираюся втекти в іншу країну і прожити своє життя, як жебрак? Чи я повинна сказати, що мені зірвало дах від раба і тепер не потрібен статус?
- Про це я і турбувався, - обгризнувся Ікліс перш, ніж я встиг договорити. - Було дуже малоймовірно, що ви добровільно підете звідси.
- ... Що?
- Ви поводилися як найнещасливіший чоловік у світі, але навіть не намагалися вибратися з цього довбаного особняка.
- Що ти ...- зібралася я запитати, про що він, і закрила рот, виявивши в його очах дивний блиск.
- Ви не уявляєте, як сильно я був стурбований зустріччю з пораненою монстрами Івоною, пані.
- ....
- Якби я просто вбив її, не залишивши слідів...
- ....
- Якби я позбувся всього, що могло загрожувати вашому статусу, ви б подарували мені свою усмішку?
Ікліс раптом слабо посміхнувся. У мене ж, навпаки, перехопило подих від того що пробрав мене страх.
Я ніколи не розуміла, про що він думає, але навіть не уявляла в його голові такі темні думки.
Коли я інстинктивно відкололася від нього, він різко схопив мої руки і поклав назад собі на щоки.
- Але я все ж допоможу паніці. Ви нещасні в цьому будинку, а якщо я вб'ю Івону, ви станете справжньою донькою герцога.
- Ты...
- Тоді я подумав про інше. Використовуючи дочку герцога, я ізолю пані і ставлю мешканців цього особняка взяти на себе відповідальність за свої справи.
- Відпусти, відпусти мене.
Хоча він говорив мені про те, що я хотіла почути, але більше не могла його слухати.
Я намагалася вирватися, але замість того щоб відпустити мене, продовжував притискати мої долоні до свого обличчя.
- Чому б вам просто не здатися і не відмовитися від своєї мети?
- ...Целі?
Моє серце зупинилося. Я промазала:
- Яка мета?
- Я маю на увазі причина, по якій ви купили мене на аукціоні - невтомливо відповів він.
У цей момент я згадала, що хотіла вийти з цієї гри за допомогою його цікавості.
'Він помітив.'
Несподівано я відчув, як грім серед ясного неба мене вразив. Він від самого початку знав, що я привела його сюди з якоюсь метою і що кожна моя дія була зроблена відповідно до моїх розрахунків. Ха.
Я замерла, важко дихала.
Стан? Хіба він важливий?
Слабка усмішка на його губах перетворилась у страхітливу вмылку. Ніби він сміявся наді мною.
- Навіть якщо так, я можу домогтися його власними силами. Імперія не може пропустити свого єдиного майстра меча, так?
- Ты... Ты...
Я могла тільки тупо п'ятися на нього, як ідіотка. У мене навіть не вдавалося вирвати руки, нічого вже й не кажучи про те, щоб дати ляпасу людині, яка обманювала мене.
Потім він подивився на мене і опустив очі, як винний щеня.
- Але тоді я не зможу отримати те, чого хочу, - туманно вимовив він, залишивши мене в повному замішанні.
- Що ..?
- Я маю на увазі тебе, Пенелопа.
Шурх-. Він витріщився на мене так само, як того дня, коли пропонував втекти, і повільно поцілував мою руку. А потім продовжив:
- Ти використовувала мене для своїх цілей.
- ....
- Осипала мене солодкими промовами, але я відчував, що якщо спробую стати тобі ближче, ти зникнеш назавжди.
Серці очі, прикуті до мене, зовсім не були схожі на очі закоханої людини.
Ці налиті кров'ю очі швидше належали тому, хто зневажає мене і ненавидить до смерті.
- Ты... Абсолютно байдужа до мене.
Дивлячись на мене, він нарешті вимовив те, що я хотіла почути.
- Я люблю тебе, Пенелопа.
<СИСТЕМА>
Ви витратили [18 Мільйонів Золота] на перевірку зацікавлення [Ікліс].
(На вашому рахунку залишилося 999 9 1999+ золото)
Хоча моє бажання здійснилось, я не стала щасливішою.
[Интерес 99%]
Я все ще в цій довбаній грі, хоча й отримала визнання.
- Навіть якщо я зрадник, що кидав своїх співвітчизників на вірну смерть...
Його інтерес не піднімався. Шкала так і залишалася незаповненою на 1 відсоток. І я відчувала, що ніколи не зможу її заповнити.
- Я хочу тебе, Пенелопа Еккарт.
- Ти ... Ти з глузду з'їхав?
- Верно. Ти звела мене з розуму, - погодився Ікліс, блискучими очима в темряві. - Це ти зробила мене таким, і прикидалася, що нічого не знаєш.
- ...
- Але я нічого не міг з собою вдіяти. Ти була так чарівною...
Нехай в його погляді нарешті з'явилося щось більш ніжне, він все одно здавався мені огидним і моторошним.
Він схилив голову набік, побачивши, що я перестала рухатися і дихаю через раз.
- Чому ти так тремтиш, пані?
- ....
- Ти сердишся? Я зробив все, що ти мені наказала. Я довів свою цінність, і тепер всі визнали моє існування, пані.
- ....
- Або ти все ще боїшся мене, як і в нашу першу зустріч? Як шкода.
- Чокнутый откирос.
Я більше не могла терпіти це. Але його не хвилювало те, що я знущалася над ним.
Він звернув свою увагу на мої руки, спіймані ним, і погладив мій вказівний палець, на якому було рубінне кільце.
- Не бійся, пані. Все, що я сказав зараз - порожній треп. Цього не станеться.
- ....
Ти досі благородна леді Еккарт, а я твій єдиний лицар.
- ....
- Чому ти так хвилюєшся, коли тримаєш людину, яка сходить по тобі з розуму, на повозі? - Прошепотів Ікліс і торкнувся рубіна, дивлячись на мене одночасно з ненавистю та любов'ю.
Темно-червоний індикатор зловісності переливався над його головою кольором венозної крові.
- ...Ти єдина, хто може тримати в руках мій поводок, дорога пані.
Я була змушена визнати, що план втекти з гри, закінчивши рут Ікліса, з тріском провалився. Я зовсім його не любила, і він добре це знав. Я програла.
Прийшов час шукати інший рут.
- ... Поводок?
Я ніби прокинулася від довгого сну. Туман розвів мої думки. Тепер мені було криво зрозуміло, що все скінчено і він мені більше не потрібен.
- ...З якою статою я повинна це робити?
- ....
- Навіть наглу псіну можна покарати, натискаючи повідок. Чи він доводив свою цінність? Не сміши мене. Ти нічого не вартий.
Я скривдила себе, ніби зробила помилку і навіть не прикидалася.
- Ти вкусив руку, що годувала тебе.
- ...Госпожа.
- Захлопнися.
Очі Ікліса торкнулися. Він з силою притиснув мої долоні до щоків, але я вирвалась з його борців.
- ...Пенелопа.
Я відійшла від решітки, і його холодна рука схопила тільки повітря.
- Так, ти правий. Я привела тебе сюди, щоб використовувати. А що з того? Врешті-решт, ти, замість того щоб виконати мою ціль, зіпсував все в останню хвилину.
- ....
- Пес повинен поводитись як пес. Яку користь приносить собака, що кусає свого господаря Ікліса? - усміхнулася я з розлюченим обличчям. Він більше цього не коштував.
При моїх словах обличчя Ікліса повільно, наче в уповільненій зйомці, перекосилося. Я різко стягнула зі свого пальця рубінова сережка.
- Пані...!
Коли він покликав мене з широко відкритими очима, я, не задумуючись, зі всієї дурі зірнула кільце в грати.
Дзинь-! Дзень, Півяк-
Роздався гучний дзвін. Через кілька хвилин кільце зникло в темряві.
З того часу як я купила Ікліса, прикраса завжди була на моєму пальці, але зараз там нічого не було.
Ікліс з жахом втупився на мою не обтяжену ободком металу руку.
- Я казала тобі. Зрада означає смерть.
- ....
- Тепер ти мертвий для мене, Ікліс.
Хоча я прийшла сюди без будь-якої рішучості, повертаючись назад мені вдалося не вагаючись. Це дійсно був кінець.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert