Піднявшись до себе, я побачила двох лицарів перед дверима своєї кімнати.
'Вони більше схожі на в'язничних оглядників, ніж на лицарів.'
Нахмурившись, я пишалася двома мовчазними стовпами у свої апартаменти. Емілі щойно застелила моє ліжко і привітала мене:
- Ви вже повернулися, леді?
Мені було шкода псувати роботу Емілі, але я плюхнула на акуратно заправлене ліжко. Емілі обережно запитала:
- Чого бажаєте на обід? Я передам шеф-повару.
- Емілі.
- Д-да?
- Чим вона займалася весь цей час?
На щастя, героїні теж не вибратися з особняка. Буквально хвилину тому герцог сам сказав мені, що не збирається оголошувати про її повернення до моєї церемонії повноліття.
- Мені запитати Бекі? - тихіше інформувала Емілі, зрозумівши мене.
Я кивнула:
- Подробиці не потрібні. Просто запитай її, як вона коротує дні в герцогстві.
- Так, леді. Я скоро повернуся!
Емілі пулей вилетіла з кімнати.
* Кілька хвилин по тому*
- Леді...
Емілі, як і обіцяла, швидко повернулася з собою новини:
- ...Щоб відновити пам'ять, протягом дня вона ходить по особняку в супроводі покоївки, а після обіду виходить на прогулянку одна.
- Без покоївки?
- Так.
- Вона ходить до лісу, до тренувального полігону, вірно?
- Як ви дізналися? - Здивовано розплющила очі Емілі.
'Хіба не очевидно, що вона ходить зустрітися з Іклісом?'
- Що вона зараз робить?
- Эм...
Емілі не відразу відповіла на моє запитання. Але вона не витримала мого пильного погляду і сказала:
- Вона п'є чай з першим молодим паном.
Я зрозуміла, чому у неї виникли проблеми з відповіддю.
Вона хвилювалася, що мені буде боляче від цих слів, тому що після зустрічі з герцогом я, напевно, виглядала нещасною.
Проте, на моє здивування, мені було байдуже.
- Звичайно, обідати вони будуть окремо...
- Добре. Я хочу попросити тебе про позичку, Емілі, - швидко обірвала я її, що намагається заспокоїти мене.
- Ох... Що за ласку?
- Дай мені свій одяг.
Коли Емілі почула мій шепіт, то запитала:
- Навіщо вам вона?
- Що означає "чому"? Очевидно, щоб вдягнути.
- А якщо вас одразу зловлять?
- Ні про що не переживай. Просто роби, як я кажу.
- Добре, леді. Це таємний біг, так?
Хоча Емілі здавалася заплутаною, вона таки слухняно кивнула:
- Зараз принесу!
Незважаючи на недавні побоювання, вона зі дивною рішучістю шустро вибігла з кімнати.
'Тепер все, що мені потрібно зробити, це вислизнути звідси ...'
Єдиний більш-менш непомітний вихід з моєї кімнати - вікно. Це буде моя друга спроба втечі через нього.
'Чорт, чому я повинна проходити все це через того покидька.' - похмуро покосилася я на віконну раму.
***
Перед урочистістю залишилося лише три дні.
Коли на вулиці згущалися сутінки і всі в особняку почали вечеряти, Емілі принесла до моєї кімнати піднос із їжею.
- Леді, вона тільки що приступила до столу.
- Молодець. Починаємо підготовку.
- Я закінчила. Ви вже теж?
Вона перелякано подивилася на мене, яка стояла перед туалетним столиком і закочувала довгі рукави, і з збудженим обличчям почала говорити:
- Хіба ви не будете занадто помітні, леді?
Я бачила себе, одягнена у шати слуги в дзеркалі. Емілі принесла найменший розмір, але рукава були для мене довгими.
Але справа була навіть не в розмірі. Хоч би яким був одяг, я виглядала як аристократка з могутнього роду.
- Дивись уважно.
Я не можу приховувати це від неї, якщо прошу її допомоги. Мені довелося дістати браслет, який я отримала від Деріка, на очах у Емілі і відразу одягти його на зап'ястя. Стояло мені це зробити, як малінове каміння засвітилося.
- Боже!
Моє відображення в дзеркалі змінилося. Тепер воно показувало милого хлопця з коротким волоссям кольору коріандра.
- Господи! Це що, магія? Емілі майже знепритомніла.
- Я скоро повернуся. Запам'ятай моє обличчя, - різко кивнула я.
- Навіть я не признала б вас! Де ви це взяли?
Я не відповіла. Не могла ж я сказати, що мені його дав виродок, який розпив з героїню чаю?
- Тепер, коли я виходжу, ти теж повинна піти звідси, Емілі, - пролунав більш хриплий, ніж мій початковий голос.
Емілі, безупинно бурмотіла "О боже, Боже", заткнулася, зловивши мій незадоволений погляд.
Вона на мить мене поверталась до віконної рами, а потім пішла за мною.
- Леді, мені здається це занадто небезпечно. Може, вийдете зі мною через двері?
- І що ти скажеш парочці зовні? Що я коханець дочки герцога, який ховався в її кімнаті?
- Л-леді! Як я могла б таке сказати!
Коли я посміхнулася, вона почервоніла.
- Але... Тут так високо.
Перед вікном була згорнена грудна простирадла, які я пов'язувала весь день. Пам'ятаючи про невдачу в той зловісний день фестивалю, цього разу я зв"язала всю тканину, яку тільки змогла знайти. Вийшло досить громіздко.
Ідея втекти через вікно за допомогою імпровізованого канату мене, як людину, яка вже має досвід у таких справах, не дуже підбадьорила. Однак, це був єдиний спосіб улизнути з-під носа двох охоронців.
- Ха...
Коли я безпорадно зітхала, дивлячись вниз.
<СИСТЕМА>
Позазапний шлюб [Мгнене переміщення]!
Складний режим тепер з скороченою тимчасовою лімітом!
Якщо ви все ще не заповнили кроку зацікавленості, перемістіться відразу до того, хто вас чекає!
1. [Дерік]
2. [Калісто]
3. [Вітер]
4. [Рейнольд]
5. [Ікліс]
Мене несподівано осліпив білий прямокутник.
Я не могла зрозуміти, як він виглядає.
"Чортове системне вікно, тобі слід було здатися перш ніж я зв'язала ковдри!"
Моя важка праця по перев’язуванню ковдри перетворилася на марну трату часу. Я сердито витріщилася на вікно, зтиснувши кулаки і видихнула і покликала:
- Эмили.
- Да?
- Можеш йти займатися своїми справами.
- Але як я можу дозволити вам сама перелізати через вікно?
- Поквапся. Якщо ти правильно будеш виконувати свою частину роботи, мене не зловлять.
На плечах Емілі лежала відповідальність стежити за тим, щоб ніхто не увійшов до моєї кімнати.
Емілі трохи роздратована моїм голосом, і вона відповіла:
- Я зрозуміла, леді. Будьте обережні.
- Ладно.
- Я серйозно. Будьте дуже обережні...!
- Ти збираєшся йти або як?
Вона поспішила ретируватися, зловивши погляд моїх недобрих очей. Клац-.
Двері зачинилися, і в кімнаті запанував тиша. Я подивилася на біле системне вікно, все ще висхідне в повітрі. Хоча я була розчарована, що воно з’явилося лише тепер, але мені було приємно не спускатися по стіні.
Протягнувши руку, я на мить зупинила її біля верхнього вікна. Але невдовзі викинула з голови те, що заважало йому.
<СИСТЕМА>
Ви вибрали [Ікліс]. Ви хочете зараз переміщатися?
[Так. \ Ні.]
Як тільки я натиснула [Да.], перед моїми очима все побіліло. План пройшов гладко, і я не розуміла чому замішалась. Знову відкривши очі, я виявила, що стою перед будівлею.
'Я на місці.'
У будинку було темно, ніде крім входу світло не палало. Оглянувши похмурі види навколо, я зробила висновок, що тут відбувають своє покарання лицарі.
Без сумніву, будівництво виконувала функції в'язниці, оскільки околиці були безлюдніші і похмурішими ніж у гуртожитку лицарів-учеників. І я попрямувала прямо до неї.
Вхід пильнували лише два лицарі, а інші пішли на вечерю. Наближаючись до них, я почала генерувати в голові відповідну лапу на вуха для них.
Топ-, Тьуп-. Хтось стрімким кроком виходив з будівлі.
Незважаючи на те, що світло від лампи було тьмяним, я відразу дізналася ці чорні волосся.
'Чорт, проклятий виродок ...!'
Два лицарі, що стояли на сторожі біля входу, шанобливо поклонилися тільки тому, хто був вищий за Деринку.
- Гарного дня, командире!
- І вам того ж.
Коли він проходив повз мене, я швидко взялася до рук і схилила голову. Моє серце мало з грудей не вискочило від страху, що мене розкриють.
'Все нормально. Він ніколи не бачив, в кого я перетворююся, коли надію браслет.'
Я розкатала заправлені рукави, прикриваючи браслет. Тут все одно було темно, так що він не зміг би нічого розгледіти.
Поки я молилася, щоб він прийняв мене за слугу, який випадково опинився тут, він дійсно пройшов повз мене.
Але не встигла я зітхнув з полегшенням, як він зупинився.
- Эй.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert