Я була настільки вражена його загрозливе сміливим твердженням, що могла лише мовчки дивитися на нього.
Це вперше. Я вперше бачу, як він вийшов зі свого покірного образу і показав мені свою набагато небезпечнішу сторону.
- Хто з виродків зробив це цього разу? Перший пане? Другий? Или герцог....
- Ікліс! - я негайно перервала його, перш ніж він встиг сказати що-небудь ще.
Стан раба не дозволяв, щоб такі грубі слова викликали в мене неабияку сміливість.
На моє здивування, він навіть не здригнувся від мого раптового крику і, замість того, щоб вибачитися, просто замовк, продовжую дивитися на мене своїми скляними очима.
- Нічого подібного, - я з усіх сил старалася виглядати безтурботною.
- ....
Але Ікліс тільки мовчав, і це не додавало мені впевненості.
- Я в порядку, правда. Нічого не сталося, - сказала я трохи стривожено.
Нічого насправді не сталося.
Я просто трохи розхвилювалася, побачивши цю пташку в клітці. Ікліс ще пару хвилин продовжував мовчати, а потім злегка опустив погляд і знову подивився на мене.
- Я все бачив і чув, пані, - тепер він був трохи обережніше у своїх словах.
- Що ти маєш на увазі ...? - Нахмурилася я.
- Я знаю, що причина, чому пані купила мене на аукціоні пов'язана з поточним становищем господині, - в очах Ікліса світилася переконання.
Я беззвучно видихнула. Це не було чимось незвичайним.
Мені було відомо, що Ікліс вивчав моє становище в герцогстві, хоча я й не сподівалася, щоб він дійшов до таких висновків. Мене раптом охопила тривога через непорозуміння, чому він вирішив підняти це питання саме зараз.
Думка, що на його інтерес могла вплинути моя репутація "фальшивої дочки герцога", запалила в мені іскру паніки. На жаль, неемоційна особа Ікліса лише наражала мене. Чи міг він розстроїтися через те, наскільки я жалюгідна чи тому, що мій пригнічений стан виглядав йому занадто нехарактерним звичайним мені?
- Чому ви стоїте ... - намагався щось сказати Ікліс, а потім передумав. - Через мене хтось знову вас дістає?
- Це ....- я завагалася на мить, не розуміючи, про що він насправді намагався мене запитати
Ікліс стирав кулаки. Його наполегливе питання повис у повітрі.
Я відчувала, як між нами зростає напруження і з усіх сил намагалася відповісти йому впевнено. Глибоко зітхнувши, я сказала:
- З того часу цього більше не відбувалося.
- ....
Ікліс злегка насупився, ніби був незадоволений моєю відповіддю.
- Справа не в цьому. Я хочу запитати, чому ви стоїте перед нею на самоті.
« Що? »
Коли він поставив мені своє просте запитання, я трохи здивувалася, як довго він висувався зі словами.
"Хто-небудь знову вас дістає?" і "Чому ви стоїте перед нею на самоті". Це те, що він мав на увазі весь цей час?
Спочатку мені це здалося досить несподіваним, але раптово я зрозуміла, яке жалюгідне видовище йому, мабуть, довелося побачити.
Я, плачучи в темряві одна, закривши обличчя руками. Вона стояла перед птахом у парадній сукні і швидко повернулася з банка.
Тепер все набуло сенсу.
"Чи може він співчувати мені?' - подумала я, намагаючись уявити, як повинна була виглядати ця сцена
Цікаво, чи збився у нього серце, коли він дійшов висновку, що моє жалюгідне становище було винним цих покидьків.
Я відчула полегшення, бо насправді це була досить непогана реакція для головного героя.
Раптове усвідомлення також допомогло мені заспокоїтись, і я змогла дати більш розслаблену відповідь:
Я втомилася, - просто заявила я, — і зупинилася, щоб помилуватися цим птахом, тому що не могла не захоплюватися її красою.
Я сподівалася, що Ікліса буде достатньо для того, щоб уникнути подальших дій.
Я подивилася на нього, очікуючи відповіді, але Ікліс просто мовчав. Хоча я спробувала прочитати щось по його обличчю, сподіваючись дізнатися про що він думає, це було марно. Я нічого не могла побачити в цих порожніх очах.
- Пані, ви зараз щасливі?
- Що?
- Порівняно з тим, що було до того як ви прийшли в герцогство - пояснив Ікліс, - зараз ви щасливіші?
Я моргнула при його словах.
Його дивне запитання залишив мене в розгубленості.
- Ваше життя стало гірше після приїзду в герцогство? - Не відставав він.
Я кинула на нього дивний погляд, перш ніж відповісти:
- Ні, я відвела очі, - мені просто...
Ікліс похитав головою:
- Це не може бути правдою, пані.
- Тоді навіщо ти питаєш?
- Я просто хочу зрозуміти, що відчуває пані.
Він знову заговорив з цим незрозумілим оком, і я, в зв'язку із неспроможністю зрозуміти справжній сенс його слів, постаралася задовольнити його цікавість, не виявляючи свого зростаючого хвилювання:
- Побачимо... - Почала я, обдумавши свої слова.
"Чи я така щаслива?"
Не знаю. Коли ми опинилися тут, я була скоріше нещасна, ніж щаслива, але моя турбота про виживання перенесла потребу в щастя.
Поки я бачу вихід звідси, ця далеко не оптимістичне життя для мене - незначна неприємність.
Я прожила життя в полоні, але вибралася і більше не дозволю собі знову опинитися у пастці.
Я змусила себе посміхнутися.
- Я не знаю, - пожалкувала я плечима, — я ніколи не думала про це. А як тобі здається?
Мені було досить цікаво, про що думає Ікліс.
Ікліс і бровю не повів, немов очікував цього питання:
- Іноді здається, що з вами все гаразд, тим не менш, думаю, ви більш нещасні, ніж хто-небудь інший.
- Правда? - задала я риторичне питання, почувши його досить нормальна відповідь.
- А іноді, - в його очах блукала темрява, — ви виглядаєте так, ніби збираєтеся кудись зникнути.
Я напружилася, як тільки останнє слово зірвалося з його уст.
'Він помітив, що я збираюся втекти?'
Схоже, він набагато пильніший за мене.
На обличчі Ікліса все ще не відображувалося нічого, що могло б відкрити його справжні наміри.
Я почала сумніватися в його щирість.
Моє серце пропустило удар, і я відразу ж поспішила відвернути від себе підозри:
- Тобі здалося, Ікліс. Як я можу тебе кинути?
- ....
Оскільки він нічого не відповів на мою спробу заспокоїти його, я поспішно додала:
- У мене все нормально. Я просто трохи втомилася. Тому не хвилюйся надто сильно, - підкреслила я, що зі мною все добре, адже мені потрібно бути впевненою, він буде впевнений, поки я не втечу.
Ікліс моргнув, його довгі вії затріпетали у місячному світлі.
- Ідіть звідси разом зі мною, пані.
Мені потрібно було секунду, щоб усвідомити, що він щойно сказав. Його слова були для мене наче ляпас. Як брудний дзвін будильника, який змушує відкрити сонні очі.
- Що, - недовірливо перепитала я, — що ти сказав?
- Утікайте зі мною.
- Ікліс, ти... - Намагалася я його нагадати.
- Я знаю рабів, які планують втекти в іншу країну.
- ....
Ми розраховуємо, що люди з Дельмана працюють в порту і переберуться до іншого місця. Ми загубимося серед них, так що ...
- ....
- Давайте разом покинемо цю Імперію, пані.
Це було просто безглуздо. Він говорить все це мені, дворику і його господині.
Я заніміла, коли згадала, як сама виділяла йому вільний час.
Мені здавалося, що він лише допомагає своїм землякам, яким пощастило менше, ніж йому, але я навіть не здогадувалась: у нього вистачить сміливості спланувати щось таке обурливе.
Я не була даремною, коли чула про його повернення пізно ввечері.
- Ти теж збирався втекти, Ікліс? - запитала я, використовуючи його ім'я спеціально, щоб повернути його в реальний світ.
Я стиснула зуби і подивилася на мовчазного змовника, відчуваючи себе відданою.
- Ти збрехав мені, - нахилилася я до нього. - Ти хотів втекти в іншу країну за моєю спиною?
Очі Ікліса широко розкрилися, зводячи на ніщо його велич.
- Ні, пані, - відразу став заперечувати він. - Це не так, я ніколи не думав цього робити.
- Тоді навіщо ти розповів мені це, Ікліс?
Я змерзла, коли в мені закипав гнів.
Чи ж він не знає, в якій ситуації перебуває?
Вибачте, я обманув себе і вирішив, що це саме те, чого хоче зробити пані.
Його слова приголомшили мене.
Те, що він зробив таке припущення на основі лише моєї поведінки було абсурдним. Але його слова в моїй голові виникла нав'язлива ідея.
Вибігти з Іклісом, а потім підняти решту інтересу, щоб закінчити гру. Чи може такий рут існувати в складному режимі?
Якщо чесно, то цей план втечі проти нього не завжди був шкідливим. І хто сказав, що ніхто не шукатиме дочку герцога, якщо вона зникне разом з рабом із захопленої країни?
Тепер, коли інтерес Ікліса наближається до 100%, я не можу дозволити собі таких ризиків.
Незалежно від того, чи продовжу я його зачаровувати тут або спробую здійснити небезпечний біг через порт, інтерес Ікліса в будь-якому випадку повинен вирости. Але останній варіант не гарантує збереження кількості зацікавленості інших головних героїв.
Особливо цікавив Деріка, який турбував мене більше Рейнольда і герцога, які почали відкривати мені свої серця після того, як я потрапила в неприємності.
Якщо їхні інтереси впадуть і зроблять мене мішенню для системного "нещасливого випадку з летальним результатом", 96% будуть марні...
'А ще...'
Я втратила яскраве золото, і я швидко затряслася головою, щоб відігнати його геть.
- Ікліс.
Коли я прийняла рішення, то зустрілася з Іклісом.
- Тобі не слід вимовляти такі небезпечні слова навіть при мені.
- Пані, Ікліс відступив, мабуть, шкодуючи про скоєне.
Я злегка хитнула головою, дивлячись на нього.
- Перш за все, я твоя господиня, яка одночасно є палацом цієї Імперії і єдиною дочкою герцога цій країні.
Ікліс підтиснув губи і опустив голову. Йому нічого заперечити.
Я бачила в його очах розчарування, але не могла нічого з цим вдіяти.
Залишилося лише 4%. Не варто зайвий раз грати з вогнем.
- Я змогла привести тебе сюди завдяки своєму становищу тут - відчукала я. - Не переходь.
- Тут, де слуги погано поводяться з пані і зневажають вас? - грубо відповів Ікліс на мої досить розумні слова.
Ікліс, - строго покликала я, не бажаючи чути цього знову.
- Дворянка, яка повернулася з банкетного залу одна, - він стиснув щелепи. - Без єдиного супроводжувача?
Я зупинилася, витріщившись на нього.
Здавалося, йому дійсно було шкода мене, настільки, що він був готовий запропонувати мені втекти.
Однак я розуміла, що його жалість походить з надзвичайної зацікавленості. Коли я збігаюсь, увага до закоханих цілей може заполонити головну героїню...
'А що станеться, коли складний режим закінчиться і почнеться нормальний режим? Чи буде зацікавленість чоловічими персонажами до початкового значення, і що щодо всіх цих спогадів та часу, проведених разом, вони більше не будуть враховуватися?'
Якщо згадати, я ніколи не доходила до фіналу в складному режимі, і нинішній прогрес - максимум того, що у мене коли-небудь виходило. Я поняття не маю, що буде далі, і як щодо "Схований кінець", про який мені нічого не відомо.
Звичайно, те, що станеться після мого втечі, мене не стосується, адже в цей час я вже повернуся до свого колишнього життя...
- Ви не взяли мене з собою, - раптом заговорив Ікліс, обривши мої роздуми. - Це тому що я раб і не можу увійти в Імператорський палац?
- Що ж, сьогодні я мало що могла зробити, оскільки цього разу їхала в одній кареті зі своєю сім'єю.
- З родиною? - Бров'як Ікліса трохи сміялася у відповідь на моє виправдання. - Як такі як вони можуть бути сім'єю пані?
- Перестань, - наказала я. Він знову почав забувати своє місце.
Я обережно простягнула руку і, коли моя долоня зустрілася з його щокою, м'яко веліла:
- Заспокойся, я майже звична оголосила його щоку великим пальцем. - Не знаю, що тебе так турбує, але нічого не сталося ні в екіпажі, ні у Імператорському палаці.
Як відданий щеня, захоплений увагою свого господаря, Ікліс швидко розслабився і притиснувся до моєї долоні.
- У вас холодні руки, - зауважив він, м'яко закривши очі.
- Тому що я довго провела на вулиці, - ніяково відповіла я.
- Ви навіть не взяли візку, коли повернулися, - він відкрив очі, освітлюючи відомі йому подробиці.
'Значить, він від самого початку знав про це.'
- Це...
Я відчула, як моє обличчя заливається фарбою.
- Нічого такого. Я просто гуляла. Тобі не потрібно надто сильно хвилюватися, - змуталася я.
- Тоді ви не повинні були купувати мене, пані.
- ....
- Ви не повинні були хвилювати мене.
- Ікліс, - я рефлекторно мало не відтягнула руку.
- Ви не повинні були робити мене своїм єдиним лицарем.
Ікліс, чия щока була щільно притиснута до моєї руки, злегка повернув голову.
Я відчула, як його м’які губи притиснулися до моєї долоні і напружилась.
Він не зводив із мене очей.
- Вже надто пізно.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert