Питання наслідного принца викликало в мене когнітивний диссонанс.
- Його Високість кронпринц ...
- Так чутки були правдиві....
Навіть незважаючи на раптову появу успадкованого принца, шушукання палаців вже дійшло до моїх вошей. Почалась потреба якомога швидше піти звідси.
Коли я зробила крок убік, моя спідниця раптом натягнулася.
Я повернула голову і виявила кронпринца, що стискає мою спідницю, як дитина. Шепіт став голоснішим.
- Що ви робите?
- Потанцюй зі мною трохи перш ніж підеш, леді.
- Я сказала вам танцювати самому.
- Це святковий бенкет на честь мого дня народження, і мені буде дуже сумно, якщо розійдуться чутки, що моя партнерка відкинула мене навіть сьогодні, - виразно зкуксувався кронпринц, навіть не думаючи відпустити мою спідницю.
Я подивилася на його руку і насупилася.
« Ти ж не дитина. Що з тобою не так?
Його поведінка можна вважати грубістю.
Але не тільки ми стояли в залі, і я мав зв’язки з руками. Я не могла так просто скинути його кінцівку.
Цей виродок теж знав про це, тому й поводився так.
Глибоко зітхнувши і стиснувши зуби, я спробувала уговільнити:
- Я впевнена, тут знайдеться ціла група дівчат, які мріють стати вашою партнеркою.
- А я от не впевнений, - відповів він і озирнувся.
Деякі з дворян, що слідували за нами, засмучувалися і відвернули голови, уникаючи зору наслідкового принца.
Одна зграя молодих леді навіть мігрувала в інший кут. Його пристойний погляд, обійшовши банківський зал, повернувся до мене.
- Тобі так здається? - кронпринц схилив голову набік. - З минулого разу в леді відкрився талант робити мене нещасним.
- ...
Я просто моргнула, зберігаючи мовчання.
У очах усіх знатів, які спостерігали за принцом - наслідником, були чіткі страхи й насторожі.
Не так, зовсім не так повинні дивитися аристократи на свого майбутнього імператора.
'Ну, він на очах у всіх відрубав комусь голову на дні народження 2-го принца....'
Крім того, в грі ходили чутки, що наслідний принц - "кровожер".
'Якщо подумати ...'
Пам'ятається, Дерік говорив щось про урочисте зібрання для підтвердження прав наслідування трону.
Хоча він провів багато років на полі бою і здобув перемогу в імперії, але не отримав за це визнання.
Навіть від свого власного батька імператора.
- ...Просто повеселися зі мною разок, - відволікти мене в цей час від глибоких роздумів кронпринц. - У мене день народження. Хіба це не занадто - прикидатися не при справах після отримання всіх цих дорогих шмоток?
- ....
- Це національна власність однієї з переможених країн, леді. За гроші таке не купиш.
"Хто просив вас дати мені це?", але все ж прикусила язика. Спадок принц нічим не відрізнявся від звичайного себе.
Тим не менш, з якоїсь причини те, як він вчепився в мою спідницю, наче потопає у соломинку. Визирало трохи нудно і шкода.
Але він здавався таким наполегливим у порівнянні з іншими любовними цілями, які миттєво відмовилися від мене.
Покосившись на все ще плаває в повітрі кевове вікно, я смиренно сказала:
- Я не вмію танцювати.
Це була правда. Я й гадки не мала, як танцюють двіряни.
Крім того, малоймовірно, що щось вийде, якщо я представлю своє тіло ритму, тому що оригінальна Пенелопа навряд чи настільки добре танцювала.
'Але я не можу просто не виконувати цей проклятий квіст.'
У той момент, коли я остаточно прийняла рішення.
- Тоді ми можемо зробити так.
- Ой!
Кранпринц вмістив руку, якою стискав мою спідницю, і підняв мене. Я тихо скрикнула від несподіванки, схопившись за його плече.
На щастя, він відразу поставив мене. Правда, не на мармурову підлогу.
Підійшла моя туфель на низькому підборі, який складався приблизно в тон скромної плати.
- Що, що ви робите!
Він був так близько, що я відчувала його дихання.
Знеохочений твердістю чужого тіла, притисненого до мого стану, я відчайдушно забракала.
- Угх.
Каллісто вирвався тихий стогін. Від подиву я припинила опір.
- Знаєш що?
- Ч-що ...?
- Іноді, розмовляючи зі мною, ти рвеш обличчя людини, яка хоче мені вломити.
Спадок принц міцно обхопив мене за талію однією рукою, а другий зняв мою кисть зі свого плеча, яку я поклала для рівноваги, і стиснув її.
- Приказатися до тіла члена імператорської сім'ї - злочин, тому я не можу цього допустити. Але ти можеш наступати так, як зможеш.
- По-чекайте...!
Він ступив убік, затягуючи мене. До мене з запізненням дійшло, що він поставив мене на свої ступні.
І повільно рухав ногами в такт.
Відчуття, що я переношу свою вагу на ноги іншої людини, було дійсно дивним. Я стояла на висоті лише кількох сантиметрів, але боялася впасти.
Не усвідомлюючи цього, я міцно трималася за нього і обережно балансувала за його рухами.
Ми були занадто близько один до одного і ненормально танцювали десь на краю залу.
Я не помічала присутності інших довкола.
- Чудово, чи не так? Мало хто звертає увагу на ці кути.
На мить у мене в голові виникло питання, чи була взагалі причина танцювати. Але я вже не могла нічого виправити.
Я подумала, що виглядаю безглуздо, і в мого вуха раптом пролунав низький сміх:
- Наступай на мене скільки хочеш, леді, - з умилкою заговорив він, побачивши моє замішання.
- ...Ви знущаєтеся?
Я подивилася на нього, а потім на його ноги.
Якби могла, я б розчавила йому їх підборами.
Ось тільки, якщо я підніму ногу, то втрачу рівновагу і упаду.
Кронпринц знову розсміявся від мого нервового голосу:
- Ти дійсно не вмієш танцювати.
- Це....
Не те щоб я не вмію танцювати, це все через тебе.
Я підкинула голову, збираючись голосно затестувати, і втратила дар мови у вигляді його обличчя.
Очі наслідного принца, ні, все його обличчя світилося від радості. Ніби він був щасливий.
Я не могла повірити, що людина з такою жорстокою натурою, яка завжди кричала душею, може зробити таке обличчя.
У нього був настільки незвичайний вигляд, що я тупо втупилася на нього.
У той час я не чула ні музики, ні шуму танцюючих людей.
Від грудей до усього мого тіла почало поширюватися незрозуміле тепло.
Мелодія закінчилась.
На щастя, довго танцювати мені не довелося, тому що ми почали навіть не з середини композиції.
Одночасно з урочистим фіналом музики, кронпринц спустив мене зі своїх ступнів на підлогу.
- Дякую за танець, леді.
Відступивши на крок, він вклонився, як і інші чоловіки у залі.
Це була ідеально стандартна поза, наближена до досконалості.
Роздумуючи над такими нехарактерними діями, я дивилася на нього і не кліпала.
<СИСТЕМА>
Квест [Танець з тобою в цю палаючу ніч!] Це було успішно завершено!
<СИСТЕМА>
Хочете забрати нагороду?
[Так.\ Ні.)
Біле прямокутне вікно, що з’явилося в повітрі, привело мене до тями.
Це проклята гра автоматично перевіряла, чи виконано умови квеста, навіть якщо я відмовилася від неї. Але я не мав причин відмовитися від нагороди.
<СИСТЕМА>
Як нагороду ви отримуєте +5% зацікавлення, плюс 50 Репутації.
(Всій Репутації: 560)
Коли я дивилася на нагороду, то поступово поверталася в реальність, ніби прокидаючись від довгого сну.
Я вловила дивно тривожну атмосферу. Заспокоїлася і повернула голову.
'Це божевілля...'
Незважаючи на те, що принца - спадкоємця не звертають уваги на такі місця, то довкола зібралося багато палаців.
Крім того, деякі пари танцювали в центрі залу, наприклад головний герой перемістився ближче до нас.
Я щільно піджала губи і поспішно відвернулася.
- Леді.
Нехай я і чула, як наслідний принц кличе мене збитим з пантелику голосом, мене це тимчасово не турбує.
Було страшенно незручно дізнатися, що я була спіймана з пологічним на дивному танці, в якому балансувала на ногах кронпринца.
'Господи! Чому система не бере на себе контроль над моїм тілом в такі моменти?"
Промовлена безлісна ігрова система, я втекла на темну терасу, щоб сховатися від цікавих очей знаті.
Ніхто, крім парочок таємних стосунків, не користувався цією локацією.
Це була фонова сцена, яку головна героїня нормального режиму після її дебюта як "справжньої дочки герцога" використовувала на банкетах найчастіше, піднімаючи інтерес чоловічих персонажів.
Тому що ця гра - чортовий "симулятор любові".
Але, поспішаючи закрити двері, я не помітила просунутої в дверній протеї ноги, яка помішала мені виконати задумане. Бух-.
- Чому ти тікаєш? - з непоємним виглядом запитав наслідний принц через скляні двері між нами.
- Ми закінчили танцювати. Будь ласка, дозвольте мені піти, Ваше Високість.
Бах, Бух-!
Я різко спробувала зачинити двері, не турбуючись про його ступні.
- Ай. Коли я дозволив тобі наступити на мене, ти не використала шансом, а тепер намагаєшся розчавити мені ногу. Це образа імператорської сім'ї, леді.
Бах, Бух-, Баху!
Я без зайвих слів з усієї дурі вдарила його ногу дверима ще кілька разів.
- У-у...! Коли ми так і будемо стояти, до нас прийдуть которі та сторожники. Хіба для тебе не було б краще впустити мене і закрити штори перед цим?
Ця сволота все ще продовжував про щось розмірковувати, навіть незважаючи на біль.
Хоча я не погоджувалась на це, він мав рацію. Насправді я не здатна зупинити його, якщо він вирішить прорватися сюди силою. Коли я від цього устала, то зітхнула і відкрила двері.
Спадкоємець з усмішкою увійшов всередину. Я кинула на нього роздратований погляд:
- Якого біса ви переслідуєте мене? Я станцювала, як ви і просили.
- Куди в цьому палаці не може піти кронпринц? Грубо кажучи, леді зараз у мене в гостях.
- Тоді я піду. Прощайте.
- Ей, ти жарт не розумієш?
Він швидко перекрив мені шлях і потягнувся закрити штори. Я була приголомшена таким ідеальним блоком.
- До речі... - Раптом пильно подивився на мене. - Чому ти не одягла плаття, яке я тобі послав?
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert