Раптом у мене на мить перехопило подих.
Ікліс, який згадував воскову фігуру, виявляв такі чіткі емоції. На коі-то вічно я з першого погляду могла сказати, що його обличчя виражає злість.
Дивлячись на повільно блимаючу темно-червону шкалу інтересу, я глибоко зітхала.
- Ви запрошували мене прогулятися з вами.
- Ікліс....
- Пані, чому ви завжди...
Іклис, що глаголав менї свої претензиї, раптом заткнувся.
Його щелепа напружилась. Він навіть не думав послабити нестачу і відпустити мою спідницю, яку тримав. На його стиснутому кулакі проступили сині вени.
'... Як мені його заспокоїти?
У той момент, коли я дивилася то на його голову, то його руку, яка мене стримує.
- Гей, ти розумієш, що витворяєш?
Дворецький суворо прикрикнув на нього.
- Думаєш, вона тобі подружка?
- ....
- Ти не тільки ніяк не підтримуєш свою господиню, але навіть смієш відривати її від важливих справ! Ти хочеш проблем?
- Перестань, палаций.
Мені вдалося усмити дворецького.
Однак палац не відступив від свого і продовжив свердлити Ікліса загрозливим поглядом мовчки.
'Ні, ні! Це не так!
Мене вразив тиск старого палацового, і я озирнулася на Ікліса, не знаючи, чи зможе він витримати це.
Він же скоро розлабив пальці. Мені було відомо, як він риє голову.
Я відразу взяла його за руку.
- Ікліс.
Хоча віконце [Провірив зацікавлення], яке з’явилося при прямому контакті, спокушувало мене, я намагалася ігнорувати його.
- Прийшов чоловік з Імператорського палацу.
Нехай він, можливо, вже чув слова палацового, я вирішила пояснити йому це особисто. Але опущена голова не поспішала повертатися в колишнє становище.
Я стиснула його руку і тихо прошепотіла:
- Я скоро повернуся, так що не засмучуйся і продовжуй тренуватися.
- ....
- Ми зможемо прогулятися, коли я повернуся, гаразд?
Зрештою він не відповів, а коли я посміхалася, неохоче похитав головою. Але я не могла так легко відпустити його, тому що в його руці було дуже важко.
Я хотіла відразу перевірити його інтерес, бо дуже переживала за свої проценти.
Но.
- Леді.
Голос палацового змусив мене забути про свої бажання і відпустити його руку.
Більше Ікліс на мене не дивився. І, природно, прощання я від нього теж не почула.
Однак я відчувала, як до мене прилипають очі. Усвідомлення цього принесло мені полегшення.
Коли я йшла по лісовій стежці до особняка, то відчувала себе як вагався і не вирішуючи щось зробити, що прийшло за мною палац.
-Леди.
- Давай, кажи, - відразу відреагувала я, коли він нарешті набрався сміливості відкопати рот.
- Леді, турбота про підлеглих - це звичайно, добре, але ...
- ....
- Не давайте йому забагато свободи. Він багато разів переходив межу. Якщо ви продовжите виконувати всі його примхи, їм не буде кінця, леді.
Згідно цього обережного голосу не можна було сказати, що колись цей палаций ігнорував мене та ні в що не ставив.
У його словах мені подавалася сердечна порада і відданість слуги дворянської сім’ї своїм панам.
- Дякую, що думаєш про мене. Я слухняно подякувала йому.
Усе, що він сказав було розумним. Однак...
- Але з цього моменту без мого дозволу ніколи не з'являйся перед ним.
Я зупинилася і оглянулась на нього.
- Це наказ.
Від мого крижаного погляду очі палаца трохи розширилися.
Хоча Ікліс переходить всі межі, у мене немає іншого вибору, крім як дозволити йому це.
«96%.
Я пройшла через багато часу, тому не можу ризикувати образити головного героя.
***
Коли я добралася до особняка, то відразу попрямувала в приймальню, де сидів дуже знайомий мені чоловік.
Побачивши, що я увійшла всередину, помічник крон-принців схопився і привітав мене:
- Добрий день, благородна леді.
- Давно не бачилися.
Коли наслідний принц впав в кому після того, як побажав його життя, ми щодня бачилися з ним у палаці.
- Давайте поки присядемо.
Емілі вешталась на дивані навпроти нього, а я подавала закуску.
- Я шукав благородну леді сьогодні... - почав Седрик, зробивши ковток чаю.
- Зачекайте. Емілі, я підняла руку і сказала: - Ви двоє, вийдіть.
Ніхто не знає, що я кудись збігала.
Отже, якщо помічник ляпне щось про "Солей" або "Нове Царство Лейли", це буде катастрофа.
Але Седрик швидко замочив головою:
- Ох, нет! Вам не потрібно цього робити. Все в порядке. Буде навіть краще, якщо вони залишаться з нами.
- ... Що? Чому ви були щасливі, коли нас відвідали? - запитала я, спантеличено дивлячись на нього.
Седрик з радістю усміхнувся, туманно відповівши:
- Хіба через пару днів буде не... День народження наслідного принца?
- День народження? - Перепитала я, не знала про це.
Дні народження членів імператорської сім’ї вважаються національним святом.
-Точно.
Я з розумним виглядом кивнула, хоча поняття не мала про майбутній день народження наслідкового принца. На щастя, Седріку все одно.
- Але як це пов'язано?
- Його Високість прислав благородній леді сукню для банку.
- Що? - Іншого разу запитала я, сумніваючись у своїх вухах. - Плать...?
- Так! Хочете подивитись?
- Ні, дякую...
Седрик подивився на слугу, не дав мені договорити. У віддаленій частині кімнати стояли двоє слуг, які тримали коробки різних розмірів.
Один з них підійшов до нас і поставив свою ношу на стіл. Седрик обережно відкрив коробку.
- Прошу, погляньте на благородну леді.
- Божечки!
Він дивився на мене, а Емілі з радістю.
Вона надулася, коли я спробувала вигнати її, але зараз з палаючими очима натягнулася до столу.
- Боже мій, яка краса! Платня так і сяє. Це магія?
- Кхм, штучні речі повсякденні і їх неприродність сильно впадає в очі. Воно зроблене з крил нічних ельфів Кун.
- Неймовірно! Хіба цих ельфів не називають пальчиками феями? Господи, вони зробили сукню з цих маленьких крил!
Емілі, почувши дивне пояснення помічника, видала серію захоплених вигуків. Я не розуміла, про що вони говорили, тому вирішила подивитися в коробку.
У ній було складене навпіл чорне плаття.
Чим довше я дивилася, тим більше синім воно ставало і поступово здається мені краю тканини розтікається глибокий чорнильний колір.
Воно було схоже на спокійне нічне море.
"Цікаво."
Я нахилила голову і подивилася на сукню по-новому.
Седрик помітив, що я цікавлюся цим.
- О боже! - знову запхала Емілі.
На відміну від звичайного ліфу, низ плаття блищав золотом і сріблом, ніби вишиті зірки та галактики на нічному небі.
Гадаю, це теж вважається чудовим і розкішним.
- Це блакитні діаманти пініса.
- Пінісана..! - на цей раз захоплено ахнув палацкий, коли Седрік продовжував рекламувати подарунок, вказуючи на срібні блисті.
- Вся вишивка зроблена з чистого золота. Насправді, спочатку дизайнер доповнив сукню лише діамантами. Але нам сказали, що благородна леді дуже любить золото, тому ми додали в плаття чисте золото з копалень Імператорського палацу - Седрик гордо показав на золоту вишивку поверх прозорих каменів.
- Що ж, так, виглядає красиво, але це вже занадто... - Намагалася сказати протест.
Він думає, що я божеволію від золота?
'Він чертовски прав.'
А втім, Емілі та палацовий почергово захоплювалися, на відміну від особи, якій був даний екстравагантний подарунок:
- Боже, чудово!
- З Імперського рудника....
- Це ще не все.
Седрик покликав слугу, який залишився. Той приніс коробку менше, ніж пройшла, і Седрик без зволікань зняв з неї кришку.
- Эт-це...!
Дворецький був приголомшений тим, що побачив вміст коробки.
- Це перлина червоноокої черепахи і діаманти попиню.
Першими, що попало мені в очі, були перли, червоний та білий, розміром з п'ятирублеву монету.
А навколо нього виблискували десятки діамантів, наче нитки на ткацькому верстаті.
Це були кілеї і серьги. Цінності були настільки великими, що я втратила дар мови.
І не тільки я.
Емілі та її чоловік, вражений нереально дорогими прикрасами в палаці, мають скам’яніли обличчя.
Діаманти достатньо знамениті, я впевнений, вам добре про них відомо. - додав Седрик, помедливши, ніби насолоджуючись нашою реакцією. Вони також дуже цінні і рідкісні, але вже багато років шукали перлину червоноокої черепахи. Вона майже легендарна.
- ....
- Нам вдалося стягнути її перш, ніж вона потрапив в руки імператриці. Ох, я цього не говорив. Ха-ха-хо! У будь-якому випадку, воно того варте! Мені здається, вона буде прекрасно дивитися на вас, благородна леді.
Було дивно бачити в ньому ставлення до імператорської сім'ї, властиві крон-принцу.
- Благородна леді... Хіба вам це не подобається? - Поцікавився Седрик трохи пізніше, здається, помітивши мою горобку.
- Ні, справа не в тому, подобається мені це чи ні....
- ....
- Чому ви даєте мені це? Тут радше наслідний принц, який святкує свій день народження повинен отримати подарунок.
- Е, да?
Седрик дуже розгубився, коли я зрозуміла свою замішання. Він довго вагався і незабаром обережно заговорив знову:
- Хіба ви не вирішили... бути його партнеркою на цьому дні народження?
- Щ-що?
Замість відповіді я шокувала щелепу.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert