Вінтер поспішив відправитися з туфлями, які я йому вручила, назад на свою базу, наче його вигнали.
Я вже думала, що обірвала з ним всі зв'язки, але щойно зняли одяг і відчула дотик холодного металу до своєї шиї.
- Чорт, - коротко виручилася я, опустивши голову і нахмурившись.
На мені висіло намисто Вінтера, яке він повинен подарувати героїні.
'Ух, треба було віддати його разом з взуттям ...'
Я планувала вирішувати всі питання, пов'язані з Вінтером, через листи.
Але оскільки стародавні артефакти не можна роздавати кому завгодно, нам потрібно буде зустрітися з ним ще раз.
Я зняла намисто і поклала його в ящик для столу.
Потім викинула фрагмент дзеркала, який сховала в кишені сукня і вмістила його поруч.
Випадково заглянувши в ящик, я виявила, що отримала досить багато речей у нагороду за всю гру. Ось тільки, здається я збираю непотрібний сміття.
Коли я подивилась на ящик з дивним виглядом, то відразу засунула його.
***
Наступного дня.
Дворецький, який розшукував мене, щоб доповісти про термінові новини, рано - вранці відвідав мою кімнату.
- Леді.
Після того як дворецький коротко привітав мене, його обличчя стало якимось напруженим.
- Мені потрібно дещо вам розповісти.
- Що сталося?
- Ікліс все ще не повернувся з уроку сера Спенсера.
- ....Що?
Я сиділа за туалетним столиком і, озирнувшись у палац.
- Про що ти говориш? Він не повернувся?
- Він повинен був повернутися в маєток ввечері після довгого дня важких тренувань, проте вчора ... Він повернувся лише до екіпажу, на якому їхав.
- ....
- Я збирався відразу розповісти вам про це вчора ввечері, але цей, мабуть, вже зовсім дриглий старий випадково заснув. Мені дуже шкода, леді.
Договоривши, палаций низько схилився переді мною, вибачаючись.
Схоже, магія Вінтера дійсно спрацювала, і він не пам'ятав, що я втекла. Правда, тепер я почувалась дуже здивованою.
Причина, чому він так поспішав знайти мене була в більш важливому питанні, ніж я думала. Я помаранчувала і квапливо запитала:
- А кучер? Він повинен щось знати. Він же їхав разом з ним.
- Я запитав кучера, і той відповів, що Ікліс не підійшов до екіпажу, коли настав час повертатися. Сер Спенсер також повідомив, що закінчив навчання як завжди.
- Тоді...
Мене огорнув жах.
'Він втік.'
Ікліса мала чудове сприйняття, інтуїцію і розум.
Він, мабуть, також усвідомлював, що його офіційне навчання фехтування у герцогстві було для нього неможливим. Він знав, і все одно просив мене дати йому наставника з фехтування.
'Не кажіть мені, що він планував зробити це з самого початку ...'
Нехай я ще не підтвердила це, зараз його інтерес, ймовірно, перевищує 90%. Але якщо він використовував мене, щоб втекти...
'Я труп.'
Моя рука, що лежала на туалетному столику, стискалася в кулак.
'Я ж зайшла так далеко. А тепер повинна померти, коли залишилося лише 10%?
У той же час я почала думати про найгірше, що могло статися. Я не хотіла стиснула зуби і все глибше занурилась у похмурі думи.
Але мій погляд несподівано зловив палац.
-Леді, вибачте, що кажу це, — думаючи про те ж, як і я, обережно почав він, - На всіх ошийниках, які носять раби, в обов'язковому порядку вирізається магія стеження.
- ... Кліпи?
- Так. Як щодо покликати чаклуна сім'ї.
Дворецький подивився на мою ліву руку, яка була в туалетному столику і зав’язала свою фразу. Потім відразу відвів свій погляд.
На вказівному пальці моєї лівої руки було велике рубінове кільце.
Я тремтіла, не розуміючи цього.
- ...Ще рано робити висновки.
Намагаючись заспокоїтись, я повільно розтиснула кулак.
Ікліс відразу відмовився від моєї пропозиції зняти нашийник. Він не такий нерозсудливий і безглуздий, щоб збігатися з поводом.
Поступово моя проникливість повернулася.
Тільки тоді я відчула страх смерті і зраду.
- Бувай. Почекаємо небагато.
Дворець широко розкрив очі від моїх вказівок, а потім нерішучий додав:
- Столиця не дуже безпечна, леді. Може, мені відправити людей на його пошуки, на випадок, якщо на нього напали...
- Ні, дякую.
Немає нічого смішнішого за припущення, що головний герой може потрапити в неприємності.
- Просто чекай, коли він прийде сам.
- Так. Зрозумів, леді.
Хоча палац, здається, не зрозумів моєї реакції, він спокійно прийняв її. Але це не означає, що проблема зникла.
- Але... Як я повинен представити це старшому молодому пану...?
Буде проблемно, якщо Дерік дізнається про це і викине Ікліса на вулицю.
- Будь ласка, тримай це в секреті від першого брата.
- Леді.
- Будь ласка, палацовий. Я не хочу піднімати шум. Він скоро повернеться.
Дворецький кивнув сумнівним видом.
- Дякую. Можеш йти.
Скриїп-. Через деякий час я почула, як дворецький закрив двері і пішов.
Я намагалася не піддаватися дедалі більшому тривозі і не звертати уваги на зростаюче поколювання у скринях.
'У чому справа?'
Навіть якщо мої сподівання не справдяться, зараз я можу тільки вірити в нього. Ікліса був моїм життям.
Безрозсудні підозри до нього можуть погано вплинути на його інтерес.
'Знайшло лише 10%.'
Тому я намагалася зменшити тривогу.
***
Не пам'ятаю, як пройшов той день
Я з’їла вечерю Емілі, а ввечері неодноразово відчинила і закривала книжку.
Була майже опівночі. Але я все ще нічого не чула про повернення Ікліса. Моя тривога досягла піку.
Я не витримала і нарешті вимовила, втративши рубінове кільце:
- Емілі, поклич дворецького.
- Так, леді.
Емілі, яка тривожила мене цілий день, поспішно пішла з кімнати.
- Ви звали, леді.
Незабаром до мене прийшов палац.
Я відразу ж віддала наказ, думаючи, що навіть якщо Дерік дізнається, це єдине, яке я можу зробити:
- Пішли людей і собак в село, де живе сер Спенсер.
- Що? О, зрозумів.
- І приведи всіх чарівників сім'ї...
У цей час.
- Л-леді! Дворецький!
Емілі, яка залишила нас розмовляти наодинці, врвалася до кімнати.
- Леді, ваш ескорт повернувся!
Ми з палацовим переглянулися.
- Негайно приведи його в мою кімнату.
Через кілька хвилин палацовий привів Ікліса до моєї кімнати.
Я була не в дусі, тому палацовий шустро ретувався, залишивши Ікліса мені на розшарування. У кімнаті, де ми були самі, запанувала крижана тиша
- ...Госпожа.
Ікліс повільно замахував вперед, порушивши важке мовчання.
Приблизившись до столу, за яким я сиділа, він відразу впав на коліна переді мною. Я підняв голову і з невиразливим обличчям подивився на мене.
Що з ним сталося вдень?
Його обличчя було дивно блідим, як у хворого.
Але мені вже не вистачало терпіння питати, чи з ним все гаразд.
- Де ти був? - Відчувся різкий голос.
А я завжди усміхалася перед ним і говорила м'яким тоном. Його сіро-карії очі тремтіли, коли він дивився на мене.
- ...Госпожа.
- Відповідай, - надала я на нього, не дозволяючи розслабитися ні на секунду. - Чому ти зник, не сказавши ні слова?
- Ви турбувалися?
- Турбувалася?
З мене вирвалося холодний сміх.
До повернення "справедливої благородної леді" залишалося всього три тижні.
За три тижні до того, як я зміг втекти, мене охопив страх, паніка і розпач.
Чи можемо ми з'єднати їх всього лише в одне "турбування"?
- Ти знущаєшся наді мною?
У цей момент я навіть не бачила темно-червоний індикатор, сяючий над його головою.
- Невже я виглядаю як ідіотка, яку ти можеш безкарно дурити тільки тому що я Без питань купую і роблю все, що ти просиш?
- ....
- Можливо, колись так і було.
Я ризикувала життям і заступилася за нього. Помоляла, знову і знов схиляла голову перед герцогом.
Вона тремтіла від страху, думаючи, що його інтерес раптом зникне і ніколи не відмовлялася йому.
Я не могла проковтнула слова, що б’ються з мого горла, і зітхнув:
- Ти не уявляєш, як далеко мені довелося зайти, щоб змиритися з твоїм егоїзмом.
- Мені дуже шкода, пані.
Ікліс відвернув голову, уникаючи мого погляду. Він був схожий на покинутого цуценя.
- Нещодавно... Сталося одна подія, - зізнався він, опустивши очі.
Я холодно запитала:
- Яка подія?
- Я зустрів своїх земляків.
Він знову підняв голову і подивився на мене.
Коли я натрапила на похмурі очі, то розчавилась гнівом.
- Їх продали в рабство, як і мене.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert