У грудях було тісно, щось перешкоджало повітряу циркулювати по дихальних шляхах; мене ніби душили. Мені дуже хотілося жити, але я не могла дихати.
'Спасіть...!'
У цей час я відчула, як хтось схопив мене за обличчя і щільно закрив мені ніс. Потім щось тепле і м'яке доторкнулося моїх губ.
Я попрямував до рота гарячим потоком, щоб відновити роботу дихальної системи.
Ця послідовність відчуттів повторювалася знову і знов.
- Ха, ха!
У якийсь момент я сильно закашлялася і відкрила очі.
Вода з води хлинула із мого рота.
На щастя, я все ще була жива.
- Ха-ах, ха-аах....
Коли я намагалася відпочити.
- Леді!
- ...Ваше Високість?
Перед моїм затуманеним оком розвіялися блискучі золоті волосся.
Його червоні очі широко відчинилися і відразу запалились радістю.
- Слава богу, ти ще жива. Я вже почав турбуватися про те, як буду повідомляти герцогу про твою смерть.
Незважаючи на виснажене обличчя, настав час усміхатися забутий принц ігріво.
Я мовчки піднялася і сіла.
Очевидно, печера впала і її затопило морською водою. Ось чому я зараз сиджу на спокійному узбережжі і спостерігає за мирними хвилями?
Мені було невідомо, скільки часу минуло.
- Що... Що трапилося?
- Я думав, що нас змете і поховає в печері, але, на щастя, цей малавка прокинувся і щось викрикнув, - м'яко розповів крон-принц про те, як нам вдалося вижити. - І ми опинилися на маленькому незаселеного острівці поруч з островом Солей.
- А.... Лео!
У паніці я озиралася в пошуках Лео, про якого зовсім забула.
Коли я побачила дитину в масці лева, що лежав на білому піску неподалік від нас, мої очі розширилися.
- Він поранений? Или...
- Не хвилюйся так сильно. Думаю, він розходився занадто багато манів і просто переутомувся.
Після цього зауваження принца принесло мені полегшення.
Однак у той самий час я теж занепав духом.
Я відчувала провину за те, що їй довелося вичерпувати усю свою ману і витривалість цього дня. З тривогою подивившись на Лео, я повернулася до спадкоємця з новим питанням:
- А що щодо послідовників Лейли. Що сталося з ними...?
- Вот.
Каллісто раптово простягнув руку і вказав на море.
Я простежила за його рухом і нічого не побачила в безкрайному морі, а тому спантеличено продовжувала розглядати горизонт.
- Ти знищила острів. Вітаю.
Як би знущаючись наді мною, він два-три рази захоплено плескнув у долоні.
- Невдовзі після того, як ми перемістилися, печера розвалилася і весь острів затонув.
- ... Що? - З подивом запитала я у відповідь, не повністю розуміючи значення його слів.
І крон-принц сумбурно пробурмотів:
- Хах, я ніколи раніше не бачив, щоб під воду йшов цілий острів.
- Тоді...
- Я видам тобі нагороду за твої зусилля в знищенні залишків Лейли і знищення їх бази, коли повернуся.
Він повернувся до мене, засміявшись.
- Здається, ти багато працювала над собою після минулого разу, щоб бути здатною розправитися з ними. Вважаю, було б краще офіційно присвятити тебе в лицарі. Що думаєш?
Я нахмурилась.
- Ви знущаєтеся наді мною?
- Що означає "знущаюся"? Я абсолютно серйозний, - посміхнувся він без щирості в очах.
'Чортова система... Розробники взагалі не задумувались про баланс у цій грі?
Почувши, що через мою магію острів розвалився і потонув, я на деякий час втратила дар мови.
Це зробила я, але в той же час і не я. Тим не менш, я відчувала, що повинна взяти на себе відповідальність за весь цей безлад.
Поки я пильно дивилася на острів, що зник "Солей", переді мною раптово спалахнуло світло.
<СИСТЕМА>
Супутний квіст: [У пошуках зниклих безвісти дітей.]
{Спасення викрадених дітей від Сіл Зла}
Успішно завершено!
<СИСТЕМА>
Як нагороду ви отримуєте +5% зацікавлення [Всі герої], плюс 50 Репутації, [Осколок стародавнього чарівного дзеркала].
(Всій Репутації: 510)
'Ха.'
Я розсміялася з системного вікна.
Опустивши очі на свої руки, я знайшла фрагмент артефакту, який підібрала раніше.
Тусклий осколок дзеркала, нагорода за сюжетний квіст, втратив весь свій блиск.
"Сюжетний квіст".
Хоча це чудово, що ми врятували дітей, але все одно сталося б. Все відбувалося так шалено, що я тільки зараз зрозуміла, ніби це частина історії.
Я також пригадувала сцену, яку застала раніше. Дівчина в білій мантії, що зникає у голубому світлі.
'Вона виглядала як головна героїня.'
Рожеве волосся і блакитні очі. Коли я знову згадала про це, моє серце стиснулося і опустило удар.
'...Ні, це просто був схожий чоловік. Вона не може бути нею.'
Я похитала головою, свідомо заперечуючи побачене.
Як могла мила ангелоподібна героїня приєднатися до послідовників Лейли, символу зла?
У цей момент.
- У тебе щось болить? - Поглянув на мене своїми червоними очима крон-принц. Напевно, через те, що у мене був дивний вираз обличчя. - Про що ти так серйозно розмірковуєш?
Коли я встала від звуку його голосу, то подивилася на нього і пом'якшила:
- Ваше Високість... Ви випадково не бачили обличчя жінки в білому?
- Ні. Печера розвалилась. У мене був час страждати нісенітницею і розглядати її обличчя?
Він миттєво відповів, що моє серцебиття повільно повернулося до звичного ритму. Щось я знову відчула полегшення.
І тільки тоді глибоко зітхнула:
- ...Простите.
- Що? - запитав наслідний принц, збитий з пантелику моїм несподіваним вибаченням.
Від розуміння, що все це наробила система, а не я, легше не ставало.
Я очистила свій розум, переповнений різними думками після отримання новини про знищення острова, від марних думок і спокійно замовкла:
- Ви повинні успадкувати трон цілої країни, а я вже знищила частину її земель.
- Ха.
Хоча я вибачилася тільки заради того, щоб не дати впасти його інтересу, наслідний принц обурився:
- Леді сміється з мене зараз?
- Що значить "сміюся"? Я дуже серйозна, - заперечила я з невгасимимим виглядом і тихо додала. - ...Це сталося через те, що я не можу контролювати свою магію.
- Саме через мене ми не змогли залишатися невидимими, - не погодився Каллісто. - І як ми могли бути впевнені, що вони не спробують знову викрасти і вбити дітей після того, коли ми пішли б з їхньої бази? Замість того щоб повертатися до них, краще негайно покінчити з ними.
Я подивилася на нього з невеликим подивом. У мене мимовільно вирвалося:
- У вас... Немає підозр?
- Ти можеш перестати питати мене? - Зсунув брови Каллісто. - Чому ти така дотошна?
- Так, Ваша Високість вже говорив мені....
Обвинувачення в дотошності на мить вивів мене з рівноваги.
- Але ж вам не цікаво, чому я можу використати таку могутню магію...?
- Ти нічого не знаєш навіть про себе, - холодно відрізав він. - Не змушуй мене повторюватися.
- ....
Якби це було так, ти б не спостерігала за тим монстром і послідовниками Лейли з таким розгубленим виразом обличчя. У мене теж є очі, леді.
- ....
- Не треба нічого мені говорити. Я буду судити за тим, що побачив сам.
Я здивовано дивилася на нього.
Моє серце дуже билося.
Це через те, що я відчула полегшення, або тому що це було те що мені хотілося від нього почути?
Раптом я відчула, як вперше за довгий час в мене з’явилися очі.
- Якщо ти так вдячна, хоча б поцілуй мене.
Але наступна фраза забила в мене всі теплі почуття.
- ... Що? Про що ви говорите? - Затнувшись, перепитала я.
Спадкоємець принц без будь-якого повторив свої слова:
- Невже ти не знала? Ми вдячні героям, який врятував нас від смертельної небезпеки.
- Якщо бути точною, це я врятувала вас від смертельної небезпеки.
- Тоді я тебе поцілую, так і бути.
- Я проти, - рішуче відмовилася я і схопився на ноги.
- Ти жорстока і безсердечна стерва, надуся крон-принц, поспішаючи. - Ну, як хочеш. Я все одно вже зробив це.
- .... Що ви сказали?
- Нічого.
Я обернулася і запитала його, але він лише потиснув плечима, вставши за мною. Що він мав на увазі так і залишилося для мене загадкою.
- До речі, як нам тепер вибратися звідси?
- Маляка сказала, що зв'язався з чаклуном перед тим, як втратив свідомість. Так що він скоро буде тут.
Коли я все ще лягає на Лео, то кивнула.
У цей момент.
Вор-р-н! Вор-р-н!
Раптом почулися сильні вібрації.
Коли я в замішанні почала озиратися, наслідний принц, здається, про щось згадав і дістав якийсь предмет з кишені.
Це була мініатюрна кришталева куля, що блимала.
- Хвилинку, леді.
Він відвернувся від мене з збентеженим обличчям і відповів на дзвінок.
- Ваше Високість! Де ви, чорт візьми!
Відразу після цього пролунав чийсь рев.
'Хм.'
Я схилила голову. Цей голос був мені знайомий.
- Ви не повинні були втекти посеред робочого нараду! І чому ви погрожували магам?
Крон-принц поспішно відключив кришталевий шар і винен звернувся до мене:
- Леді, я дико вибачаюся, але думаю, мені пора.
- Ви можете повернутися?
- У разі крайньої необхідності будь-якого члена імператорської сім'ї можна закликати до палацу з допомогою спеціального закляття.
Йому було потрібно договорити, як під його ногами вимальовувався золотий контур магічного заклинання.
- Чорт. Цей виродок Седрик вже активував заклик.
- Седрик?
Несподіване ім’я зачарувало мене, а закляття тим часом вже майже припинилося.
- Ваше Високість!
Я підійшла.
- Ваша рана, обов'язково відразу ж її зачитайте.
Обривок моєї сукні, обмотаний навколо його руки, був настільки червоним, що я не могла це ігнорувати.
- Укуси цих монстрів можуть бути отруйні, так що дозвольте лікарю оглянути вашу рану, як тільки повернетеся!
- Які цікаві слова.
Крон-принц посміхнувся мені, що кинувся до нього.
Потім раптом потягнувся до мене і схопив за обличчя. А потім.
Я відчула лагідний дотик.
Щось тепле і вологе торкнулося моїх губ.
Поки я намагалася осмислити ситуацію, безпорадно плескаючи реп’яхи, відчуття тепла швидко залишило мене, ніби він просто поставив печатку.
- Це поцілунок рятувального мене, леді.
- Чт-.. Що ви...
- Побачимося, - гордо посміхнувся наслідний принц і зник у золотій спалахи.
✔
( he° ✔ ° appname)
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert