Вшу-у-Ух-!
Як тільки крон-принц пішов слідом за Вінтером, в залі пролунав шум. Я повернула голову на звук.
Від Вінтера, який читав закляття, виходило світло.
І він був спрямований прямо на артефакт, який тримала жінка.
Тим часом було майже зібрано Артефакт. Стародавня реліквія, що ширяла в повітрі і охоплена голубим сяйвом, з'явилася перед нами у певній плоскій формі.
Вона зустрілася з магічним променем Вінтера.
Вшу-!
Їхня конфронтація викликала сильний порив вітру. Тим не менш, через деякий час...
Треск-, Хрусть-.
Синє світло реліквії повільно затухав під тріскуті звуки.
Невдовзі спалах світла повністю зник і артефакт повернувся до своєї первісної форми.
'....Зеркало?'
Хоча він був брудним і пилем, на мить я змогла роздивитися його край та розпізнати в ньому дзеркало.
Замість того, щоб залишити його у спокої, Вінтер продовжував стріляти в артефакт магічними променями.
Мабуть, він намагався знищити реліквію.
- Кри-і-и!
Але його зусилля не принесли бажаних результатів, тому що на нього кинувся монстр.
Коли велетенська істота відкривала пащу, щоб проковтнути Вінтера повністю, наслідний принц, який біг за ним, встромив свій меч у лоб цього монстра.
- Ей, іноземець! Стеж за ситуацією! Я тобі що, принц на білому коні щоб захищати тебе? - Похмурившись, крикнув крон-принц.
Вінтер перервався і швидко відповів:
- Ми повинні повністю його знищити. Цей артефакт негативно впливає не тільки на магів, але й на звичайних людей...!
- Якщо так хвилюєшся, спочатку забирай звідси дітей!
Слова наслідного принца мали сенс, і Вінтер не став наполягати, відразу переключившись на монстрів. Звичайно, на фоні двох головних героїв монстри здавалися просто букашками під їхніми ногами.
"Як і очікувалося від головних героїв."
Дивлячись на те, як кількість монстрів різко зменшується, я відчула полегшення.
З огляду на те, що більше не з’являється вікно сюжету, здається, цей епізод закінчиться вже після порятунку дітей.
- Кри-і-и!
Завдяки магії Вінтера, яка відразу накоїла кількох монстрів, крон-принц швидко добрався до вівтаря.
Чмяк-!
Вжух-!
- А-а-А!
- Угх...!
Він без вагань рубав мечем людей, які виймали монстрів з мішків.
Невидимість наслідкового принца не розсівалася, коли він атакував фізичною силою, як і обіцяв Вінтер, який недавно поклав на нас закляття.
Через його невидимість в мить ока було вбито кілька людей.
- Їх двоє, тут ще один невидимий виродок ...!
Позазапні рани та загибель їхніх товаришів, мабуть, виглядали ненормально.
Невдовзі вони помітили ще одну присутність.
- Захищайте богиню! Більше монстрів!
Ті, хто ще не став жертвою меча наслідного принца, за наказом свого лідера шустро зібралися біля передньої частини вівтаря.
Деякі з них діставали блискучі кришталеві кулі, які я вже бачила на подвір’ї. Решта тримали свої чорні мішечки і викрикували невідомі закляття.
Бух-!
Печера тремтіла.
- Кри-і-и!
Не в силах винести це жахливої визг, я зачинила вуха руками. І з невірством подивилася вперед.
- Кошмар.
З мішків з’явилися п’ять дорослих, які вже були дорослими.
Вони були набагато більше, ніж той, якого мені вдалося перемогти за допомогою наслідного принца раніше.
Бум-, Тудудх!
Щоразу, коли монстри рухалися, підлогу тремтіли.
- Кри-і-и!
Тіні монстрів були не менш величезні.
- Чорт, їм немає кінця.
Крон-принц знадобився перехопити закривавлений меч, проклинаючи монстрів.
Вінтер також був вражений їхніми розмірами, які набагато перевищували габарити минулих монстрів.
'Чому стає тільки важче? Хіба все не повинно закінчитися на цьому?'
Мені, яка стояла в кутку і неспроможна нічого зробити, було трохи не по собі.
На відміну від мене Вінтер і наслідний принц швидко прийшли в себе і мовчки почали битися з агресивними створіннями.
Каллісто перерізав їм ноги, а Вінтер поливав їх закляттями.
Хоча вони були настільки великими, що це не мало сенсу. Атаковані монстри розлючено топталися коломи.
Їх не контролювали, тому звірі погрожували розчавити навіть нове Царство. Крон-принц скористався цим і почав заманювати монстрів в сторону людей.
- Киньте монстрам їжу! - Швидше заорал їх лідер.
- О ні!
Знаючи, що означає "піща", я стривожено відчинила очі і побігла до вівтаря та дітей.
Нехай я не була впевнена, що зможу зупинити їх без допомоги системи, мені потрібно було щось зробити, поки Вінтер і наслідний принц ходили з цими пекельними створіннями.
Але перш ніж я наблизилася до вівтаря, чоловік у чорному схопив двох дітей.
- Не робіть цього!
Я стиснула зуби.
- Піраціо!
У цей момент Вінтер, який боровся з монстром, швидко вимовив закляття. П'ятеро дітей зникли на підлозі в білому світлі.
Я зупинилася і оглянулась на Вінтера.
- Угх-!
Гігантська ящірка застала його зненацька. Від удару хвостом Вінтер влетів у стіну і впав.
Повільно сскальзуючи на підлогу, він коротко застонав і завмирав. Я була налякана, коли дивилася на нього.
'... Він помер? Що, якщо він помре?
Те, що відбувалося сьогодні, здавалося нереальним, але водночас реальним.
Коли все, що я вважала частиною гри, оберталося реалією, я лякала до втрати розуму. Мені було страшно, я думала тільки про те, як вибратися звідси.
- ...ди! Леди!
Мене, яка застила в паніці, викликав ніхто інший, як Каллісто.
- Пенелопа Еккарт!
Звучний голос, який назвав моє повне ім’я, позитивно вплинув на мій стан. Він кричав, ухиляючись від атаки трьох монстрів:
- Візьми себе в руки! Швидше, поки я їх здерджую, хапай левенка і біжи!
Після цієї фрази я автоматично повернула голову до вівтаря, шлях до якого був заблокований людьми в чорних робах.
Біля ніг жінки в білому все ще лежав дитина, яка втратила свідомість у лев’ячій масці.
Мене трясло, поки я дивилась як Каллісто намагався впоратися з усіма монстрами наодинці.
- Ніхто тебе не бачить. Ти впораєшся! - крикнув він, блокуючи несучий на нього хвіст своїм мечем.
Його слова допомогли мені подолати страх. Я кивнула йому гарячково і пішла. Щоб дістатися до вівтаря, мені знадобилося трохи часу.
Спадкоємець був правий.
Ніхто не помічав, що я наближалася до вівтаря, бо магія невидимості не зникала навіть тоді, коли він знепритомнів.
Особистість в білому, чиє обличчя до цих пір було закрито маскою, дбайливо тримала голубу реліквію і кудись дивилася. Кудись у сторону Каллісто.
Схоже, її увагу привернула невидима яка бореться з монстрами. Я нагнулась і повільно поповзла по землі, поступово скорочуючи дистанцію.
Зупинившись на певній відстані, я простягнула руку і міцно схопила Лео за капюшон. З цього моменту, мені було завдання - дотягнути Лео до кінця вівтаря так, щоб жінка не помітила цього.
Шух-.
Я трохи підтягнула Лео до себе.
На щастя, ні дама в білому чи чорному не знайшли мене.
"Добре, ось так, потроху...."
Потім я зосередилась і обережно потягла Лео до краю вівтаря. Але потім мені спало на думку, що я не зможу зробити цього.
Крон-принц пішов у глухий захист, Вінтер в нокауті; якщо так і буде продовжуватися, нове Царство зможе здійснити те, що планувало зробити з Лео.
'Чи не краще буде розкрити себе і розійтися на всю котушку?' - подумала я, дивлячись в очі жінки у масці.
У цей момент.
Пиш-! Артефакт, який тримала жінка, загорівся тьмяним світлом. На мене впав блакитний промінь.
- Що, що?
У паніці озираючись назад, я помітила реакцію дзеркала. Особливо в білому світі зацікавилися дивними змінами реліквії.
- Дзеркало....
Жінка, яка дивилася на мене крізь сяюче дзеркало, раптом вдивлялася у моє обличчя прямо.
Блакитні очі за маскою зустрілися з моїми.
'Все погано.'
Я відчула, що щось не так. И не помилялася.
У цю мить.
<СИСТЕМА>
Супутний квіст: [У пошуках зниклих безвісти.]
Хочете продовжити свій шлюб?
(Нагорода: +5% зацікавлення [Всі герої], плюс 50 Репутації).
[ Прийняти.\ Відкинути]
'Принять! Прийняти!
Я не раз нажадала [Приняти].
Текст у вікні одразу змінився.
<СИСТЕМА>
Будь ласка, заклинайте.
Декіна Рептіум
Вперше я була така щаслива бачити перед собою магічне закляття.
На відміну від інших випадків, коли мені говорили, для чого використовується це заклинання, зараз на цей рахунок нічого не написали, але в мене не було часу на коливання.
- Декіна...
Коли я поспішно спробувала вимовити закляття, моє горло наче обпалювало вогнем.
Я змушувала зуби не звертати на це уваги, і мені було важко:
- Декіна Рептіум!
Бам-! Бах-! Бабах-!
Рідкий гуркіт і тремтіння потряс усі печери.
Великі згустки світла, круглі як спортивний м’яч, падали зі всіх боків так ніби бомби.
Вони відскакували в усіх напрямках, наче стрибунчики, ламаючи все, що стояло у них на шляху.
Бум-! Бах-! Тиди-!
Струнні вібрації, що оглушують гучний звук, засліплюють спалахи, на які неможливо було дивитися.
Коли врешті - решт шум вщухнув і більшість світлових куль зникла, я втратила дар мови. Усі п’ятеро ящірок покинули цей брусний світ, залишивши по собі лише зруйновані колони тіла.
Серед цього хаосу Каллісто був приголомшений.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert