Позазапний шлюб завершено.
Разом з зникненням квадратного вікна я повністю втратив напруження. Я похитнулася і притулилася до стіни.
- Леді!
Крон-принц відразу стривожено підбіг до мене.
- Що з тобою? Тебе поранили?
Спадок принц різко нахмурився і почав уважно оглядати мене, намагаючись знайти мені рани. Червона шкала інтересу повільно блищала.
А я продовжувала дивитися на мертву, пронизовану мечем ящірку.
'Я була на волосинці від смерті ....'
Коли магія не спрацювала, я на мить відчула розпач.
Я не знаю, як описати ці почуття, коли несподівано побачила золоте волосся.
'Він був таким страшним.'
Його червоні очі, в яких мені приверталося занепокоєння, теж були дивними.
- Чому ти мовчиш? Куди тебе поранили? Ти пошкодила мовний апарат?
Поки я відреставровано дивилася на нього, він опустив до мене голову, пильно вдивляючись у моє обличчя.
- Що, що ви робите?
Я відкололася від нього і втиснулася у стіну, схопившись за скажене серце.
- Все гаразд, Ваше Високість. Я в порядке.
У цей момент мені в ніс вдарив запах крові.
Поглянувши на крон-принца, я виявила, що один з його рукавів був порван. Рвані краї проникали чимось темно-червоним.
- Ваше Високість поранили! - Я була приголомшена.
Помітивши, куди я дивлюся, наслідний принц прикрила від мого приголомшеного споглядання свою рану і прикидався безсмертним:
- Пустяки, всього лише маленька подряпина.
- Пустяки? Негайно сядьте.
Я пройшла повз нього до бездиханного тіла монстра.
Оскільки він відразу ж прилетів до мене, меч крон-принца все ще залишався в мутанті. Туша, що відкинулася з широко розкритою пащею монстра виглядала жахливо.
Витягнувши меч наслідного принца з монстра, який загинув від магічної атаки, я підрізала їм подол своєї спідниці.
Крон-принц дивно дивився на мене, коли я повернулася до нього з мечем і щискутом тканини.
- Ось, забирайте. І дайте мені свою руку.
Я подала йому його зброю.
Послухавшись мене, він обережно забрав клинок і повернув його в ніжні та простягнув мені поранену руку.
Накинувши відірваний шматок спідниці, я спробувала зобразити накладання бінта для зупинки кровотечі, яке бачила в підручнику, але у мене виходило не так добре, як хотілося б.
- Ти добре розбираєшся в магії. Хіба ти не можеш використовувати магію зцілення? - Раптом запитав наслідний принц, що спостерігав за моїми діями.
Тут нічого було приховувати, так що я відразу відповіла:
- Ні.
- Як недбало з твого боку.
- Переробити?
- Ти жарт не розумієш? Чому ти така серйозна?
Поки він розголошував про щось своє, я закінчила робити свою кривічну пов'язку.
А потім стала зосереджено розглядати тканину небесно-блакитного кольору, місцями обігрівану кров'ю.
- Не роби таке обличчя. Краще оброби мене слиною.
Від його веселого голосу, що розчавився збоку від моєї голови, частина моїх зайвих емоцій вирвалася назовні:
- Ви серйозно вірите, що ваша слина знадобиться замість магічної зелені?
- Я дивлюся, ти тепер відкрито ображаєш імператорську сім'ю?
Крун-принц посміхнувся, ніби мій похмурий вигляд приносив йому радість. Тоді він стер з обличчя посмішку і запитав:
- Що ти тут робила?
Від такого несподіваного запитання я навіть розгубилась.
- Останнім часом на островах Арчі було дуже неспокійно. І ти хотіла вбити всіх цих монстрів самостійно, сама? А якби їх було набагато більше?
- .......
- Я ще під час твого останнього полювання на ведмедя здогадався, що ти не звичайна скажена псина.
Я була обурена до глибини душі.
"Думаєш, я хотіла це робити?"
Неможливость оголосити, що в усьому винна система, мене смертельно засмутила. Побачивши, що я не збираюся відповідати, наслідок принц присоромився:
- Невже тебе не влаштували археологічні матеріали, які я дав тобі минулого разу? Не знав, що леді більше до душі досліджувати все особисто.
- Ні! Це не так.
- Тоді що?
- Я зголосилася добровольцем на волонтерські роботи, а залишки Царства Лейли в цей час викрали дітей.
У мене не було іншого вибору, окрім як стримано різати деякі факти, щоб скоротити кількість його запитань.
- Я прийшла сюди, щоб врятувати їх.
- Волонтерські.... Робота?
Крон-принц подивився на мене так, ніби вперше почув це слово.
- Ты... Зголосилася добровольцем?
- Так.
М'який тон мого голосу чомусь залишав у мене неприємний осад. Спадок принц задумливо пробурмотів:
- Признатися... Це найдивовижніше, що я коли-небудь чув.
- Це основи того, що повинні вміти двіряни.
Я стиснула зуби, але вирішила відступити.
- А ви тут з якої причини?
Хоча я забула про це, відволікшись на монстра, але поява Каллісто була несподіванкою. Коли я знову подивилася на нього, він з невідомої причини відвів погляд в сторону.
- Імператорський палац також пильно стежить за архіпелаком Арчіна і Тратаном. Я тут через повідомлення про те, що послідовники Лейли нарешті почали щось робити.
- Пристойно стежить? Значить, ви теж були в Тратані?
- Ну, на зразок того, - відповів Каллісто, трохи помедлив. - Ти знаєш, як безглуздо було раптово побачити тебе тут?
- ...
Завдяки тобі, ми тепер знаємо про існування цих місць. Незважаючи на те, що мій флот вже довгий час кружляє навколо островів Арчі, я досі не розумію, як можна було дістатися сюди прямо з Імперії.
Кран-принц озирнувся печеру і потиснув плечима. Почувши його, я раптом нахмурилася:
- Вы.... Слідували за мною?
- Що? Слідкував за тобою? Я? - Завбачливо перепитав наслідний принц, зауваживши мій підозрілий погляд. Чим викликав у мене більше підозр.
- Тоді як ви опинилися в тій же пастці, що і я? Де ви були, поки я вбивав монстрів? Через пастки ми з моїм союзником роздягнулися.
- Кхм. Це... е-е-э...
Коли йому поставили багато сумнівів питання, крон-принц голосно закаштував. Він на мить закотив очі до стелі, наче вигадуючи виправдання, а потім видав:
- Це державна таємниця.
Я була приголомшена, запнута:
- ... Що?
- Я не можу тобі сказати. Ти збудишся.
- Що за нісенітниця ви...
- Крім того, леді. Хіба ти не казала, що ми повинні врятувати викрадених дітей? - Раптом показав мені Каллісто за спину. - Для цього нам доведеться перелізти через труп. У нас мало часу.
Після цього він швидко обійшов мене.
- Э-э-е....
Я дивилась на його спину.
- Чого стоїш? Хіба я не сказав, що нам треба поспішати? - Він суворо поманив мене рукою, підійшовши до трупу монстра.
'Подобацько....'
Недовірно пошкодившись на Каллісто, я невдовзі пішла за ним. Він точно сказав.
Навіть якщо він стежив за мною, або щось в цьому роді, зараз найважливішим було спасіння дітей.
Тіло важкого, величезного монстра заповнило прохід не залишивши місця. Як він і сказав, через монстра потрібно було перелізти.
Каллісто легко забрався на тушу з травмованою рукою, чого і слід було очікувати від головного героя. Поки я стояла, прикидаючи чи зможу повторити за ним цей трюк.
- Давай, хапайся.
У мить діставшись до голови монстра, він нахилився і простягнув мені руку.
Поглянувши на його кінцівки, я відразу взялася за неї. Думаю, в інший час я б відмовилася від його пропозиції, але зараз, на моє здивування, у мене навіть думки такої не проскочило.
Тоді Каллісто підтягнув мене до себе.
- Угх!
Мене, яка була в хмарах, роздерли вгору як листок паперу.
Повернувшись у реальність, я зрозуміла, що стою на голові монстра нестабільно і нахиляюся кудись вниз.
- Э-ем, ух!
- Обережно.
Побачивши, що я хитаюсь, він міцно притиснув мене до себе.
У мене очі ледь не вилізли з орбіт, коли мій лоб торкався його грудьми. А потім я, нарешті, прийшла в себе.
- Ем, дякую, Ваше Високість.
Моє серце було готове розірватися.
- Більше я можу йти сама.
Збентежені, я поспішила вирватися з його обіймів. Крон-принц мовчки випустив мене. Моя рука, яку він недавно тримав, все ще зберігала його тепло.
Я так голосно сховала руки за спиною, що навіть не встигла подумати про перевірку його інтересу.
Після цього ми швидко пішли вздовж трупа.
Цікаво, як довго ми ходили?
Раптом у печері з’явилася світлея, і перед нами постала розвинулася ще чотири проходи.
- Чорт, у нас проблеми - тихо виручився наслідний принц.
Я теж дивилася на коридори з занепокоєнням.
<СИСТЕМА>
Ви отримали [Інформація про місце розташування Лео] як нагороду.
Потім переді мною постало системне вікно, а в одного з чотирьох шляхів була стрілка.
- Ваше Високість, здається, я знаю, куди йти.
- Ти?
- Так. Я відчуваю магічний сигнал від дитини.
Насправді я нічого не відчувала, тому просто запозичила слова Вінтера. Здивований поглянувши на мене, крон-принц кивнув.
- Йдіть за мною.
Ми попрямували до лівого коридору, на який вказувала стрілка, видиме лише мені. Наша дорога була заплутана і звивиста.
Схоже, це було зроблено спеціально, щоб зупинити всіх потенційних вторженців. На нашому шляху постійно з'являлися нові відповіді.
Якби не регулярно з'являються стрілки системи, ми б давно заблукали. Спадкоємець без вагань слідував за мною прямо в центр ворожого табору.
Ми йшли мовчки, і мене переповнювали суперечливі думки.
Я без слів голла туди, куди вказували стрілки, але врешті-решт не витримала і порушила мовчання:
Чому ви не питаєте?
- Про що?
- Про магію.
- А! - вигукнув він, наче щось згадавши. - Так ти непогано розбираєшся не тільки в стрільбі і в археології, але й у магії. Стає все цікавіше.
- ....
- Тобі нема про що турбуватися, леді. У мене немає жодних упереджень до чаклунів, але безжурно заявив, дивлячись на мене.
Здивований, я моргнула і обережно запитала його:
- У вас немає ніяких підозр....?
- Яких підозр?
що я можу бути разом з Новим Царством Лейли?
- Кхах, - він поперхнувся повітря від несподіванки. - Навіщо тобі займатися цією нісенітницею?
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert