Я вперше бачила, щоб в цих сірих очах плювалася така буря емоцій. На його щоках блищать підозрілі мокрі доріжки.
Проте обличчя Ікліса все ще було невиразним, як у манекена.
Що він плаче.
- ....Ікліс.
Сльози струмкою текли по його холодному, як камінь, лялечки.
Поспостерігавши за ним пустим поглядом кілька хвилин, я нарешті видала з себе:
- Ти... ти плачеш?
Мій голос тремтів. Я не вірила своїм очам.
- ....
Ікліс не відповів; здавалося, він навіть не дихав. Просто дивився на мене, обливаючись слізьми. Але над його головою небезпечно блимала темно-червона смужка індикатора.
Моє серце пропустило удар.
Я машинально підняла руки до його щоках.
- Не розводь вологість, Ікліс. Чому ти ревнуєш? - Я заспокоювала його, як батьки своєї дитини, стираючи вологу з обличчя. І заодно натиснула на [8 мільйонів Золота] у системному вікні, що все ще поруч.
Після чого рядок [Проверити зацікавлення] оновився.
[Интерез 84%]
'... Що?'
Я подавала повітря, коли бачив чіткі білі цифри.
'Чому. Чому 84%?
У мене прокинувся панікер.
Останній раз, коли я перевіряла його інтерес, він точно дорівнював 86 відсоткам.
"Я добре пам'ятаю це...."
Ікліса вперше впав.
- Будь ласка, скажи мені, - вимогливо втупилася я на нього, переставши витерти його обличчя.
- Хто це людина?
Я зайшла в себе і не вагаючись сказала напруженим голосом:
- Спадкоємець.
Це була чиста правда. Очі Ікліса затремтіли.
- Наслідний....принц?
- Так.
Невтомний загартований Ікліс зкукснувся. Причина була очевидною.
Крон-принц - головний винуватець знищення його рідної країни.
- Він зупинився в особняку герцога, тому що йому було про що зі мною поговорити. І він повинен був передати мені дещо.
- Що він вам дав? - моментально поставив нове питання Ікліс.
Я отримала від палацу стародавню реліквію і деякі документи, м'яко відгукнулася я, опустивши частину з отриманням алмазної копальні. Він нічого не знав про це.
Замість цього я додала:
- Я могла попросити все, що завгодно, як приза за перше місце в мисливських змаганнях.
- Чому цей чоловік прийшов передати вам нагороду особисто?
- Ікліс.
Однак Ікліс, здається, не був переконаний.
Більше того, навіть знаючи, що це був наслідний принц, він грубо назвав його "цієм людиною", а не "Його Високістьм". Це була велика зухвалість для раба.
Власне, тому я і гукнула його.
Він пильно дивився на мене, не кліпаючи, і мені раптово стало трохи страшно. Але я повинна була відповісти йому, хоч би якою була його реакція.
- Я боліла.
Мені в голову не прийшло нічого кращого. Але так і зійде. Напевно.
Очі Ікліса повільно округлювалися від здивування.
- Боллі?
- Тому я не могла піти до палацу, а тут, по випадковості, наслідний принц проїжджав повз особняка.
- .......
- Я не могла зустрітися з тобою або сказати про це.
Зрештою, допит підійшов до кінця.
- ...
Тому що Ікліс мав усі свої запитання.
Не знаючи, що ще сказати, він тихо прошепотів після довгої паузи:
- Вам... було дуже погано?
- Я перестаралася під час полювання і поплатилася за свою необережність.
- .......
Тоді я навіть не могла піднятися з ліжка.
Не знаю, який вираз обличчя у мене було, коли я невимушено брехала йому. Але через секунду я відчула щось тепле своєю рукою.
- Чому...
На мої руки скакали сльози.
- Чому, пані...
- ...
- Чому ви ніколи мені нічого не говорите?
- Ікліс, це...
- Хіба ви могли б послати когось на зразок палацового, щоб дати мені знати?
Я не змогла йому відповісти. Незважаючи на мою спокійну міну, я не знала, що мені робити з цим сумним створінням.
Він міцно, наче у відчаї, стиснув вінок з квітів.
- Я... я не вартий пані.
- Ш-ш, не драматизуй, - поспішно заперечила я його слова. - Я виграла полювання, щоб ти пишався мною, а ти що робиш? А?
- ....
- І не мені мій подарунок.
Я спустила долоню зі щоком Ікліса на його руки, які стискають квітковий вінок.
- Ти його зіпсуєш.
- Він вже засох. Це просто сміття. Викинете...
- Це мій подарунок, так що мені судити.
Я простягла руки до венку, намагаючись розмкнути його пальці. Тоді Ікліс послабив нестачу.
Насправді, якби він дійсно не хотів віддати мені своє творіння, то міг би легко струшувати мої руки. Але він майже відпустив його, ніби дозволив мені піти на милість.
'Милашка.'
Я трохи розслабилася.
І незабаром буквально вирвала квітковий вінок з його рук. котрий, судячи з роздавленого і в цілому потріпаного виду, сїли вельми неслабо.
Якби він був не таким міцним, йому загрожувала б пряма дорога у сміття, як Ікліс і сказав.
Коли я почала говорити мовою, то обережно вдузила сухий вінок на голову.
- Ну як? Мені личить?
Дивлячись на Ікліса, я подарувала йому свою найбільш яскравою посмішкою, згадавши той момент, коли крон-принц подарував мені сувій.
- .......
Ікліс якийсь час просто дивився на мене, нічого не кажучи.
- Невже ні? - запитала я, нахиливши голову.
Через кілька секунд він загальмував головою.
- Ні, занадто....
- ....
- Вам занадто йде, пані, - пробурмотів він собі під ніс.
Нещодавно закрите від сліз око почало підсихати. Я збиралася ще раз перевірити на дотик, чи так це, але моя увага привернула мерехтливу темно-червону шкала.
'Він зробив мені комплімент, так що його інтерес, ймовірно, більше не впаде, вірно?'
Коли я пригадувала його падіння на 2%, то заплющила очі і засміялася:
- Яке полегшення. Дякую.
- ...
- Я вже казала, що це моя улюблена квітка? - Поцікавилася я, прикидаючись рибкою з короткочасною пам'яттю. Ікліс, який не відводив мені очей, упустив голову.
Я помітила легкий рум’янець на його щоках. Усмішка стала широкою.
Оскільки я отримала подарунок, мені потрібно якось заплатити за нього. Тобі що-небудь потрібно?
Він швидко похитав головою.
Гадаю, він просив мене "приходити до нього частіше", тому що намагався хоч якось вийти зі свого незавидного стану серед лицарів.
Проте сьогодні Ікліс несподівано попросив щось нестандартне:
- Я хочу бути вашим єдиним лицарем.
- Що ти маєш на увазі?
Здивована його відповіддю, я окинула Ікліса спантеличеним поглядом. І раптом помітила, що щось не помітив раніше відволікалося на його сльозки.
"Так він навіть спав у ньому?"
Я не думала, що він носитиме намисто у своєму горщику. Дивлячись на прикрасу, яка дуже контрастує з його поношеним одягом, я знову заговорила:
- Ти мій єдиний лицар.
- ...
- Інакше навіщо мені віддавати тобі всі нагороди за перше місце? - Невпевнено запитала мене, що я втішаю і знову посміхнулася.
Він помітив, куди я дивлюся?
Ікліс обронив, глянувши на намисто, яке носив:
- Насправді, мені це не потрібно. Вам не обов'язково дати мені таке.
- ... Що?
Ця заява вивела мене з рівноваги.
Коли я подарувала йому намисто, Ікліс поцілував його, а його інтерес різко злетів.
Донині будь - яка фінансова підтримка під виглядом подарунка збільшила його інтерес. Я була задоволена цим. Ікліс, здавалося, теж не мав нічого проти.
Але тепер він ніби визнавав, що змушував себе приймати мої подарунки.
- Тоді що тобі потрібно?
Я щось упустила?
Мене охопило занепокоєння.
- Мне.... - запнувся Ікліс, а потім продовжив, дивлячись на мене ясними очима. - Мені потрібен вчитель фехтування, пані.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert