- ....Дайте всім знати про це і будьте обережні самі. Не покайтеся на рівному місці.
Герцог продовжував говорити про свого, але його голос ставав для мене все більш далеким.
'. ...У мене залишився місяць до церемонії досконалого літа?'
Здавалося, час зупинився. Мене застали зненацька.
Довга історія мисливських змагань тільки закінчилась, і я думала, що ще можу безробітно працювати у складних умовах. Принаймні, мало бути час для взаємодії з персонажами.
Зараз я просто намагалася зрозуміти, що відбувається в голові Ікліса і змусити його відчувати до мене симпатію.
'Всего місяця.'
У мене перехопило дихання. Якщо я не отримаю 100% інтересу і визнання кохання протягом місяця, можливо, у мене ніколи не вийде звідси.
Хоча втеча - це теж вихід, проблема в тому, що коли "справжня леді" повернеться, мені, як лиходійці, призначено померти. Тому що це був сюжет цієї проклятої гри.
Мої руки на колінах міцно стиснули піділ спідниці. Я не хотіла вмирати. Я змогла втекти з того дому завдяки старанному навчанню.
- ...лопа.
Я також хотіла вийти з дому. Як я можу зараз померти?
- ...лопа. Пенелопа, люба.
Чийсь оклик привів мене в відчуття.
- ....А, так? - Я розгубилась і підняла очі.
Я раптом усвідомив, що всі за столом втупилися на мене. Герцог в замішанні запитав:
- Тобі щось не подобається?
- Що? Ох, нет. - відреаговано відповіла я.
Страх перед словом "день народження" занурив мене в надто глибокі роздуми. Я забарилася згадати і пробурмотіла незручні вибачення:
- Я просто на секунду замислилася....
- Ти сьогодні якась дивна, раптом іронічно зауважив Рейнольд. Ти ненадовго затихла, тому що обмірковувала свою наступну витівку?
- Рейнольд Еккарт.
Незважаючи на те, що його слова можна було просто залишити без уваги, герцог чомусь суворим голосом зробив йому вимову:
- Хіба так повинен поводитись старший брат?
- Ха, та вона і сама не вважає мене старшим братом.
- Досить.
Хто заперечує неохоче закрив рот, коли герцог впився у нього поглядом. Знеохочений вигляд і світло-розвалена смужка шкали інтересу погано поєднувалися один з одним.
Мене трохи збентежило те, що я знудила. З усіх сил постурившись вичавити з себе усмішку, я звернулася до герцога:
- Простите. Я пішла в себе і прослухала, що ви казали, Отче. Будь ласка, повторіть ще раз.
- Кхм. Гаразд, - погодився герцог, пом'якшуючи суворий вираз обличчя.
- Я питав, чи ти чогось хочеш на день народження.
- .... Чи не хочу я чого-небудь?
- Так, можеш вибрати все, що завгодно.
'Негайно оховайте весь континент і будь-яку ціною знайдіть мені дорогу додому.'
Але, дивлячись на три пари людей, які виступали проти мене, я проковтнула ці слова.
- Насправді, ні, байдуже сказала я в кінці кінців.
- ....Ч-що?
Але герцог чомусь вражений відчиняв очі.
- Ты... ты....
- Ей, ти точно здорова? - крикнув замість неспроможного і двох слів зв'язати герцога Рейнольд, вдаривши по столу.
Навіть Дерік, який мовчав і поглинав їжу, скептично подивився на мене:
- До минулого року ти безумовно...
Почав щось говорити, він раптом скривдився і знову закрив рот.
'Хм?'
Несподівана реакція мене здивувала. Герцог, якийсь час спостерігав за мною, незабаром зізнався, чому:
- Ти ж кожного разу просила мене про той чи інший подарунок, аж до минулого року.
- А.
Я ненадовго замовкла. Якщо справжня Пенелопа була такою екстравагантною, то так і було.
Правда, на жаль, мені дійсно нічого від них не потрібно. Крім того, цей день народження може стати днем моїх помахів, так що розмови про подарунок просто....
Герцог, дивлячись на мене, як на незнайомку, знову спробував випитувати відповідь:
- Ти б не хотіла парадне плаття від кравця минулої імператриці?
- Парадне плаття?
Так, твій батько отримав дозвіл імператора - гордо розправивши плечі, відповів герцог. Так само, як коли передавав мені арбалет останнім часом.
Платня були ще більш марні, ніж коштовності. Хоча з минулих витрат Пенелопи і навіть моєю власною покупкою не скажеш, що вона так легко відмовиться від усього.
- То чому б тобі не прикупити нові аксесуари і взуття під нього? Здається, ти давненько не викликала ювеліра.
- Ну...
Я на мить замислилася і покосилась на хлопців, які сидять навпроти мене.
Помаранчевий, світло-розовий.... Раніше вони були дуже цікавими, а тепер можна було відразу розпізнати хто є за кольором.
Хоч би якою нереалістичною була моя азартна гра, я не хотіла витрачати свої заощадження на перевірку їхніх інтересів. Я вирішила не відмовлятися від люб'язної пропозиції герцога, який першим завідував цю розмову.
- Тоді, якщо ви хочете зробити мені подарунок на день народження, просто подаруйте гроші замість коштовностей.
- ....Ч-що? Гроші?
Герцог широко розкрив рот.
- Якщо подумати, у мене немає особистої власності. Будь ласка, виділіть мені гроші на особисті потреби з бюджету.
- Це...
Командний словами герцог втратив дар мови. Рейнольд запитав його:
- Для чого тобі особисті засоби?
- Це....
- Якщо хочеш сукню, викликай кравця. Якщо тобі потрібні прикраси, викликай ювеліра. За тебе все зробить палаций, чи не так? До речі, Отче! Я чув, минулого разу ти дав їй порожній чек!
Чоловік, який допитував мене несподівано звернув своє обурення в сторону герцога.
- Чому ти даєш його тільки їй? Коли він був потрібен мені, ти сказав, що ми в важкому фінансовому становищі!
- Кхм-кxм! Просто була така ситуація...
Коли Рейнольд дізнався, що герцог таємно передав мені чек через дворецький, він з криками показав на мене пальцем.
'Він як молодший класник.'
Герцог поспішно відвів від нього погляд, зайшовши в уданому кашлі.
- Але чому ти раптом заговорила про особисті засоби? Раніше вони тебе ніколи не цікавили.
- Я переглянула свої пріоритети. Тепер гроші приваблюють мене, а не коштовності.
- А як щодо призових?
- Я не можу використовувати їх, це буде така втрата. Це перші гроші, які я заробляла. Тому я хочу залишити їх при собі.
- Хм, дійсно.
Герцог кивнув. Це були перші гроші, зароблені його дочкою в спортивних змаганнях.
Я миттєво додала:
- Мені потрібно бути готовою до будь-якої непередбаченої ситуації. Не могли б ви видати мені трохи додаткових грошей в якості подарунка?
- Що ти маєш на увазі під "непередбачуваною ситуацією"? До чого ж єдина леді Еккарт може знадобитися підготовка?
- Ну, наприклад, до весілля в майбутньому, або данному, чи...
- Яке весілля? - одночасно збудили троє чоловіків в цей момент.
Я перекладала очі широко розплющеним оком з одного на іншого. Герцог сердито ряв:
- Ти знову згадуєш про це? Дворянка, яка ще навіть не досягла повноліття і не вийде заміж!
- Я вже майже досягла повноліття. Отже....
- Пенелопа Еккарт.
- .......
Коли я побачила герцога, що він цокає мовою, то замовкла.
- Ніякої приватності, - холодно голосом рішуче відрізав Дерік, який зазвичай тримав рот на замку. - Просто зверни свій погляд на ті, які тобі фінанси. І скільки ще грошей тобі потрібно, якщо навіть відкладено більше коштів?
- .......
- Ти не володієш жодними підприємствами, так що назвеш мені вагому причину, чому ми повинні видати тобі додаткові гроші.
Як і герцог, Дерік був залучений у всі фінансові справи особняка.
Насправді, мені було нічого йому відповісти. Я просто хотіла загрісти якомога більше золота на всяк випадок. Я ж не можу постійно обмінюватися ювелірними речами, щоб перевірити своє зацікавлення.
Герцог кілька разів розщепився мені на подарунки, тому я просто спробувала удачу.
- Так, ніякої приватної власності.
- Вірно, ніякої!
Але один за одним чоловіки піддавали слова Деріка.
'Тц, якщо не збираєшся нічого дарувати, тоді не питай.'
Я посміхнулась. Чесно кажучи, не тільки у мене не було власних коштів. Поки не жаліюсь, я можу виглядати як тимчасова заміна, яку вип'ють з особняка, коли повернеться справжня леді.
'Ви можете не давати мені ні копійки.'
Потихеньку зітхнув герцог знову спробував переконати мене, як маленьку дитину:
- Нещодавно доставили партія високоякісних діамантів з південної шахти. Я оброблю їх і зроблю тобі діадему....
- Ні, не потрібно, - досить грубо перебила я герцога. - Я достатньо доросла, щоб обійтися без цього.
Потім. Трер-. Я відсунула стілець і встала.
- Пенелопа.
Голос герцога швидко оледенів.
Я помітила, що жителі цього особняка останнім часом особливо турбуються мною. Це були наслідки судового процесу, який відбувся під час змагань з мисливства.
Але, повернувши повагу до себе, я більше не хотіла прогинатися під когось.
- Дякую за їжу. Я піду.
- Пенело....
Я чула, як герцог гнівно кликав мене, але мені було до лампочки.
***
Коли я повернулася в кімнату, Емілі, яка закінчувала міняти постільну білизну, здивовано подивилася на мене:
- Леді, ви вже прийшли?
- Емілі. Викликай дворецького. Прямо зараз, - відремонтувавши наказ, я швидко пройшла за свій стіл.
- А? Так, звичайно!
Несподівано Емілія випростувалася, і це дуже здивувало мене.
Тук-, Стук... Я штовхнула пальцями по столі, відреставровано дивлячись в нікуди. Причиною, за якою мені знадобився палаций, була необхідність дізнатися у нього, як просувається пошиття з шкури дикунів з полювання, про яке я просила його.
"Мені потрібно скоріше віддати позосталі подарунки.'
Це єдиний спосіб швидко підняти інтерес Ікліса.
До слова, здається, зміни в системі настільки збили мене з пантелику, що я забула зняти його нашийник і просто повісила зверху намисто.
Тук-, Стук... Скільки я вже нервово стукаю по столі? Минуло досить багато часу, але палацового до сих пір не було видно.
- Де він застряг? - Я нахмурилась.
Тук-, Стук-.
Нарешті пролунав гучний стукіт у двері. Перебуваючи у стані підвищеної чутливості, я різко поцікавилася особистістю відвідувача:
- Хто там?
- Це я.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert