У дитинстві я деякий час відвідувала заняття по стрільбі, так що наступного разу, як і леді, спробую потренуватися з великою метою.
- До речі, леді! Ваш одяг дуже личить.
Дехто навіть коментував одяг.
- Дякую.
Мені залишалося тільки прикидатися, що я нічого не помічаю.
- Пфф...!
Тут і там було чутно насмішкувате фирканьє.
"Фі, як негарно".
Це дратувало, але було толерантно, бо насправді мова йшла не про мене. І що я тепер можу зробити з минулим цього тіла?
'Якщо я влаштую інцидент, а потім про нього дізнається герцог або Дерік....'
Тепер це могло стати питанням, яке прямо пов'язане з моїм життям.
До того ж, мені було крапельку шкода герцога, якого запрошення ощасливило більше, ніж зацікавлених в ньому осіб. Тому я планувала спокійно сидіти на місці, щоб не доставляти проблем.
Проте синьолосою не подобалось, що я не ведуся на провокації і вона знову защебетала:
- Сьогодні ви знову збираєтеся полювати на монстрів?
- Хм? Якщо подумати, цей арбалет... Той самий, за допомогою якого вбили монстр вчора?
Леді Аріс показала пальцем на арбалет за моєю спиною. Можливо, через те що я розуміла, з яким наміром вони всі зібралися тут, її дії здавалися мені грубими.
- Так.
Я відповіла безнадійно. Усмішка давно покинула моє обличчя.
- Неймовірно!
Почувши Аріс, графиня Дортія плескала в долоні і запропонувала:
- Люба леді, на нашому превеликому жаль пані Аріс не бачила вас вчора. Не хочу наполягати, але якщо вже ви прийшли з арбалетом, будь ласка, продемонструйте свої вміння.
- Ви навіть одягнені підходящими. Як чудово!
Келлін додала:
- Чесно кажучи, недавно мені на день народження подарували великого плюшевого мішку. Хоча я взяла його з собою, щоб показати дамам на сьогоднішній чаєпітії, не можу сказати, що він буде ідеальною мішенню для вас.
- Ох, леді Келлін! А що, коли у вашому коштовному подарунку з’явилася діра?
- Він набагато менший за вчорашню звірину, так що, можливо, цього не станеться?
- Хо-хо, дійсно. Можливо.
Леді знову розсміялися, розмахуючи веєрами.
- Принеси його.
- Так, леді.
Келлін не спрашивала моєї думки, тому почала готуватися до уявного перегляду.
'Надо ж. У неї вже готова мішень?
Я хотіла подивитися, як далеко вона зайде, і тому, відкинувшись на спинку стільця та схрестивши руки біля грудей, спокійно спостерігала за тим, що відбувається. Мій погляд був спрямований на все більше і більше насаджуючих стерв.
Через деякий час служниця повернулася з величезним плюшевим мишкою, розміром з неї саму. І запитала, стоячи поодаль від Келлін.
- Куди мені поставити ціль, леді?
- Леді, які дистанції ви любите? Я думаю, цього відстані достатньо.
Келлін звернула увагу на те, як у лікарні з’являється сміх.
- Оскільки він не так далеко, ризик промахнутися і потрапити в людей нижче ніж минулого року. пані?
Жінки закидали, підтримуючи її:
- Леді Келлін права. Абсолютно права. Було б неприємно, якби ви з примхи збільшили дистанцію і в когось відскочить шальний болт.
- Вставайте і продемонструйте нам свої навички, люб'язна.
- Вау! Так захоплююче!
Леді Аріс зайшла в долоні, як дитина. Я відчула себе кілька жалюгідною, через те що прийняла блиск її очей за вияв цікавості.
'В якомусь сенсі це дійсно цікавість.'
З яким дивляться на мавпочку в зоопарку або клоуна, що показує фокуси.
Вся ця атмосфера, ймовірно, мала створити тиск, перед яким я б не змогла встояти якби не була готова до нього ще на початку.
Було безглуздо озиратися кудись. Куди б не повернула голову, я всюди стикалася з насмішними поглядами, подібними до того, що був у Аріс.
Тому я зупинила свій погляд на того, хто надихнула дворик спланувати цю ситуацію. Вона широко усміхалася, коли бачила на мені немає обличчя.
'Давай подивимося, чи будеш ти носитися по окрузі, як в минулому році?'
Ось про що мені говорили її очі, повні суміші радості і презирства.
У Пенелопи з гри було два варіанти. Або вона слухняно грає роль клоуна, або в шаленстві палить по ньому з арбалета, як минулого року.
"Настанова Пенелопа обрала б друге."
Показати свої здібності в стрільбі, як вони і хотіли, було нескладно. Але плітки про безглуздий арбалетний шоу дочки герцога розійдуться вже до завтра.
До того ж, якщо вона насмілиться принизити мене, а потім перевернути все з ніг на голову...
'Вона використовує співчуття до себе і знову стане королевою полювання.'
Мабуть, бажання Келлін близько до чогось подібного. Хоча, швидше, воно більше схоже на "повне знищення дочки герцога в соціальних колах, щоб та боялася навіть висунутися з дому".
З нею ж, при будь-якому розкладі, все буде в порядку.
У такому випадку, я....
'. ... вибираю обидва варіанти.'
Келлін покликала мене, нахиливши голову, поки я нерухомо сиділа, ніби зовсім не збиралася міняти положення тіла.
- Благородна леді?
Я різко повернулася до неї і посміхнулась.
- Чи не буде з плюшевим мишкою трохи складновато?
- Так?
Моя відповідь приголомшила її. Їй здалося дивним те, що високорідна леді, яка, за ідеєю, повинна була розбитися ревом, тримала себе в руках.
- Чт.... Чому?
Я доторкнулася до м'якої іграшки і сказала:
- На жаль, його розміру недостатньо щоб показати мої навички.
- Божечки!
Графиня Дортія вигукнула.
- Тоді наскільки великим він повинен бути, щоб ми змогли взути вашу майстерність?
- Вам потрібна мета величі з вчорашнього монстра?
Синьолосова, спираючись на своїх сторінок, постійно атакувала мене.
- Але що ж робити, люба леді? Я не думаю, що є майстер, який зможе зробити таку велику іграшку....
- Охо-хо, я теж. Який жаль!
Ці слова викликали хвилю смішок всюди.
- Ну, тоді.
Трер-. Я встала зі свого місця, з гуркотом відчинивши стілець і не зважаючи на стирчання. Потім, одним плавним, елегантним рухом дістала арбалет через спини.
- Гадаю, про мене підуть хороші чутки, якщо тепер я буду цілитися в вас, а не у мошок, що літають навколо ваших морд.
Дзяк-. Абалет був цілком природним для однієї людини.
- Що ви про це думаєте?
Опустивши голову, я озирнулася. Хихікання, що звучали аж до останньої фрази, затихло.
Ніхто не очікував, що я націлюсь на леді Келлін, як тільки піднімуся. Ніщо не віщувало цього.
Келлін та інші аристократи, які запізнилися до ситуації, відкрили очі. Одна старенька леді, яка дражнила мене з самого початку, голосно завивала:
- Э-э, леді Еккарт! Це, це ...! Як ви можете знову навчати арбалет на людину?....
- Леді Еккарт?
Я змерзла. І з поглядом, що вона непристойна навіть дивитися на мене, втоптала її у багно.
- Коли стареньким, хто не знає свого місця було дозволено вимовляти ім'я Еккартів?
- Я...я..
Обличчя леді почервоніло, ніби від сорому.
Але я вже не могла терпіти. Можливо, з нею поводилися шанобливо через свій поважний вік, але в Імперії існувала строга класова ієрархія.
У гамірному лісі, де проходили чаїння, запанувала неналежна цьому місці тиша.
- Дорогенька леді, заспокойтеся.
Леді Келлін говорила з більш спокійним обличчям, ніж я очікувала.
- Якщо ви продовжите, мені не залишиться нічого іншого, крім як викликати варту, як минулого разу. Чи ж це не приведе вас до скрутного становища?
Це була провокація. Спроба збити мене з пантелику.
Вартові стояли на пустищі біля лісу частіше, ніж ті, в яких чаєпіття. Очевидно, що коли Пенелопа минулого року збунтувалась, їй пощастило мати арбалет на руках. Вартові достатньо було тільки почути шум, щоб відразу примчатися сюди.
Неважко здогадатися, що причиною її раптової агресії була захисна реакція на знущання.
Практикуючись з арбалетом, я зрозуміла, що в цього тіла немає природного таланту до бойових мистецтв. Крім того, якби Пенелопа мала хоча б базові знання про стрілянину, її пальці не були б такими ніжними, а руки - слабкими.
'Глупа дівчина.'
Чому вона не розуміла, що їх дух легко зламати, якщо просто увімкнути мозок?
Незважаючи на згадку про вартових, я все ще була невиправною, тому обличчя Келлін затінили тінь тривоги.
- На цей раз все не закінчиться так просто, як минулого року. Так що опустіть арбалет....
- Тоді кличте їх.
Я знову хлинула арбалетом, зігнувши кутки губ в ухмілля. Від моєї відповіді обличчя всіх жінок шоковано витягнулись.
'Сумлена дочка герцога не закричала в люті, а сама наказала викликати варту.'
Мабуть, це був неймовірний вчинок з мого боку, адже синьолоса знову почала кидати на мене дивні погляди.
- Цікаво....
Я з простодушним виглядом і невинною посмішкою злегка нахилила голову.
- Хто буде діяти швидше: ви - кликати варту, або я - стріляти по рухомих мішенях?
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert