Реакція герцога була настільки незвичайною, що я ніяковіла.
- Вибачте, що змусила турбуватися. Все сталося так раптово...
- На кого, ці прокляті сволочі думають, вони посміли напасти!
Побачивши, що зі мною все добре, герцог спочатку з полегшенням видихнув, а потім раптом розлютився.
- Коли повернемося додому, потрібно буде в терміновому порядку розвернути нашу армію. Зрозумію свавільних терористів, поламаю їм усі кінцівки, четверту, повішати сушитися на паляному сонці...!
- Отче-батько.
Здається, він був готовий встати прямо перед банкетною поляною і у фарбах розписати план знищення залишків нового царства.
Тому я обережно перебила його і лагідно покликала.
- Я сильно втомилася. Я хочу трохи відпочити.
- Так, вірно. Ходімо! Не тягай тягар, віддай арбалет мені.
На щастя, мої слова відібрали герцога.
Але я насправді не збиралася змушувати герцога брати арбалет.
- Прошу, давайте я понесу його, леді!
Коли я підняла арбалет, Емілі простягнула руки.
- Емілі. Він такий важкий, що майже змусив мене загинути.
З веселою посмішкою я розстебнула ремешки арбалета.
Я не відчувала його ваги, поки несла зброю, але після того як арбалет забрали мені стало легше.
- Пенелопа Еккарт, більше ніколи не вв'язуйся у такі справи.
Герцог подивився на мене і клацнув мовою.
- Не пхаючись, чекаючи на сторожі, юна леді безстрашно вийшла вперед! Я думав, що втрачу свідомість, коли почув цю історію від дворян, які вибралися з саду першими!
- Але ж я зробила чудову роботу, Отче.
Я надулася від несхвального бурчання герцога.
- Я багато чого навчився від інструктора, якого найняв мені батько. І тому застрелила їх усіх.
Звичайно, мені допомагала система, але я стала героїнем дня.
'Похвалили мене за мої зусилля, будь ласка.'
Скільки часу я живу, як живий привид?
Незважаючи на розчарування, я не мала великих сподівань.
Думка людей не так легко змінити. Знайдуть ті, хто не повірить мені, навіть якщо своїми очима побачить, як я знищую монстрів.
Впевнена, дехто думає, що мені просто пощастило.
"Добре, мені дійсно трохи пощастило.... Стоп, ні, це все через систему.'
-Верно.
А герцог раптом знову подивився на мене.
- Я дуже пишаюся тим, що ти моя дочка, Пенелопа.
На його обличчі з’явилася чудова усмішка.
Він загадково похлеснув мене, ніби заохочував і хвалив.
Це було так дивно.
***
Загалом у таборі родини Еккарт було п’ять котеджій.
Насправді, це були великі розкішні пересувні будиночки, які використовувалися високопоставленими людьми, як герцога.
Хоч би як там було, такий табір залишався лише тимчасовим житлом.
Він вважався недостатньо комфортним для представниць гарної підлоги, так що герцог запропонував надати мені резиденцію у палаці, якщо я не проти їздити туди і назад.
- Все гаразд, Отче.
Я відмовилася. Це було нелегко.
Тому що ліс, в якому лежать мисливські угіддя, лежав досить далеко від головного палацу і був би довгий час їхати до карети.
Я хотів би, щоб мене відпустили додому, але допит свідків ще не завершився. Тому рішення щодо того, бути чи брати участь у змаганнях досі не було прийнято.
"Наважна гра, будь ласка, хай їх скасують."
Я відчайдушно благала про це з учора ввечері.
Вигляд сусідніх розведений багаття будиночок нагадав мені наметний табір.
Я б ще трохи оглянулася, але лише трішки знепритомніла.
- Отче, я піду першою.
- Так, йди, відпочивай.
Коли я зайшла в табір, то попрощалася з герцогом.
- Пройдіть сюди, леді.
Мої апартаменти були в найдальшому кутку.
Поки я слідувала за Емілі, Рейнольд перекинувся з герцогом парою слів і пішов за нами.
'У нього сусідний котедж?'
У такому разі, якщо мисливські змагання проводитимуться, очевидно, що я часто стикаюсь з цим концептом сарказму і насмішок.
Я знову молилась, щоб це не сталося.
Але навіть коли я добралася до свого будинку, Рейнольд не припинив переслідувати мене.
Слегка насупившись, я обернулася.
- .... Що тобі потрібно?
- Тобто.
- Чому ти продовжуєш йти за мною?
- Ч-чего! Та хто тут за тобою йде!
Він обурливо закричав у відповідь.
- Я зупинився тут.
І вказав на будиночок, що стоїть поруч з моїм.
Мій страх об'єднався в реальність. Я милу клацнула язиком.
- Тоді доброго вечора.
Коли я повернулася до нього спиною і попрямувала до очікуваної мене Емілі.
- Эй! Стой, стой!
Він знову зупинив мене. Я помрочилась.
- Навіщо? Що цього разу?
- Куди ти так поспішаєш? Хтось за тобою женеться?
- Я втомилася. Якщо тобі є що сказати, не тягни.
Я роздратовано поквапила його, а він тільки задумався, нічого не відповівши.
'Що з ним не так?'
Емілі, здається, стояла в іншому місці і проникла у атмосферу.
Подивившись на все ще мовчазного Рейнольда, я повернулася.
- Якщо ти не хочеш говорити, я пішла.
- Гей, ти поранена!
Потім Рейнольд схопив мене. І нервово показав на мою шию.
- ....Ранна?
Я була збентежена.
Тоді він обережно торкнувся моєї шиї рукою, якою показував.
Це майже було дотиком.
- Тут.
- Ай.
Було боляче. Я відчула легке поколювання, якого не відчувала раніше.
- С-сильно болить?
Один мій здивований скрик, - і Рейнольд переляканий віддер свою руку.
Біль був слабкий. Я б одразу відчула її, якби рана була серйозною.
Здається, я встигла десь подряпатися, поки розбиралася з монстрами, і навіть не запідозрила це.
- Все нормально. Майже не болить.
Я майже не переживала цього, тому сказала правду.
Хоча Рейнольд зробив таке обличчя, ніби я була невиліковно хвора.
- Почекай хвилину....
Він дістав щось з кишені.
Це була маленька широка баночка.
- Що це?
- Ліки.
Це не стосувалося речей, які могли належати йому.
- Ти завжди тягнеш його з собою?
- А ти хотіла б ходити в медпункт?
Я закоїла очі.
Якщо подумати, я ввічливо поцікавилася станом герцога, Емілі та Деніка, але не Рейнольд.
Дивлячись у його очі, я запізнювалась і запитала:
- ...Ти не постраждав?
- Ха-а....
З виразом: "І що мені з нею робити?" він сумно подивився на мене.
Ще раз глибоко зітхнув.
- Через тебе, ідіотка...
- Що я .....
- Не рухайся.
Рейнольд зняв кришку з баночки. Потім зачерпнув у неї палець, і він поклав в'язкі ліки.
Зелена субстанція повільно розтікалася по його долоні. Запах у неї був неприємний.
Я зробила крок назад, щоб не відчувати його. Рейнольд різко підійшов до мене і виплюнув:
- Замри. Інакше я розмажу його по твоїх волосах.
Ці слова змусили мене остовпіти.
Він нахилився до мене.
І почав витирати у мою шию липкі ліки кінчиком пальця.
У ранку, на яку він вказував раніше.
- Э-э-е....
Обличчя Рейнольда наблизилося. Коли я відчувала його подих на носі й губах, то застигла з здивованим поглядом.
Прохолодні ліки наносили на мою шкіру. Це було незвичне відчуття.
- ....Тот ублюдок помітив, що ти поранена? Він дізнався?
Він несподівано поставив запитання, обробляючи мою подряпину.
Я засміялася і сказала:
- ....Тот ублюдок?
- Недавношній старий.
Я згадала вік Вінтера з його профілю в грі.
'Двадцять п'ять або шість...."
Фактично, він був не так вже й старий, хоча у нього, порівняно з іншими персонажами, дійсно була найбільша різниця в віці з головною героїню.
Проте все це було лише з Івоною.
Тому в майбутньому мені не варто бути надто близькою з Вінтером, або намагатися втертися у довіру до нього.
- Що це була за грубість по відношенню до маркизу?
Коли я пригадала жахливі слова Рейнольда, то розлютилася.
Рейнольд зсунув брови.
- Яка ще грубість! Що ти там взагалі робила? Ти повинна була стріляти в цього виродка.
- Він не така людина.
- І багато ще ти знаєш "не таких"? Всі чоловіки однакові, ідіотка.
- Ай!
Вредний Рейнольд ткнув у мене чистою рукою, не забруднюваною ліками. Я скрикнула і люто втупилася на нього.
- Ти хочеш померти?
- Що? Я робив майже те ж саме.
Мої справжні думки мимовільно вирвалися назовні, але він не розсердився.
Рейнольд посміхнувся. Моє дихання, яке тягнулося мені на вухо, зникло.
- Скажи своїй покоївці, щоб вона наклала пов'язку.
Він пронісся, дивлячись на рану. Схоже, лікування закінчене.
'... Мені доведеться жити так кожен день.'
А недавно ми сварилися, ридали і гарчали один на одного.
Це було настільки комічно, що я не стримала усмішку.
- Дякую, брате.
Він поводився огидно, але допоміг мені.
Я висловила щиру вдячність.
Але в цей момент обличчя Рейнольд раптом застигло.
Як коли я йшла на тренувальний полігон і отримала від нього несподівані вибачення. Здавалося, у нього загорілися очі.
- Да....
- ...
- Та не потрібні мені від тебе жодні подяки!
Рейнольд, що проковтнув язик, раптом закричав і швидко попрямував у свій будиночок.
'Що з ним знову не так?'
Це було тоді. Шкала над з'їденим рожевим волоссям заблестила.
[Интерс 31%]
Мої очі поступово розширилися.
Цікавість Рейнольда перевищила своє початкове значення в звичайному режимі.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert