До проклятих мисливських змагань залишився лише один день.
Покоївці розбудили мене на світанку, змусили прийняти ванну і приступили до пізнання краси.
Всі через святкування, яке проводиться в мисливських полях при палаці. Цього разу воно мало бути ще масштабнішим, ніж минулого року, оскільки тепер багато хто з інших країн також бере участь у змаганнях.
Після ванни, проходячись милими маслами, я сонно закачувала свої мокрі локони в руки покоївців:
- Навіщо мені це? Я все одно зберу волосся і одягну штани на завтрашню полювання.
- Тому вам слід вдягатися гарніше всіх сьогодні, щоб отримати від чоловіків якомога більше підношень!
Емілі дуже реагувала на мене. А потім і покоївки, вихром увірвалися до моєї кімнати вранці, підтримали її:
- Звичайно, леді!
- Цього разу ви точно станете королевою полювання!
- Верно! Минулого року головний приз виграла леді Келлін, і її люди так пишалися нею...
Врешті-решт, не в міру балакаючи покоївки заткнулася. У дзеркалі відобразився важкий погляд Емілі, який став нагородою служниці за порожній треп.
Атмосфера в кімнаті швидко накачалася. Тепер та, що ненароком обмовилася про темну історію своєї господині, здається, боялася втратити моє місце.
- Ну, так і є, виграла не я.
Я великодушно прощала покоївку. І подумала про мисливські змагання, яких вони з нетерпінням чекали.
У звичайному режимі деталі про полювання не розкривалися, але цей захід був відкритий для всіх незалежно від статі.
Останній день був визначним рішенням переможця. Навіть якщо ви самі не полюєте, то можете виграти головний приз з допомогою безлічі інших.
Звичайно, трудну здобич вважали окремою. Тому багато чоловіків, шукаючи тварин, наполегливо блукали і пропонували свої трофеї своїм обранцям до перемоги. Це були своєрідні залицяння.
'Охотніські змагання схожі на відоме-іґру. Це для створення романтичної атмосфери, чи що?
Дівчинка графа Келлін перемогла у минулій полюванні. Завдяки Пенелопі, яка вдалася до великих проблем.
Чоловіки, які були на бенкеті, вступили у гру зі співчуття до того, кого мало не застрелила скажена собака герцога або мавпа з арбалетом.
"Думаю, герцога раніше дражнили цим ..."
На жаль, мене не цікавило нічого крім збереження мого життя.
- Ай.
У цей час мене дернули за прядь. Що змусило мене повернутися в реальність.
- Ох, вам боляче, леді? Вибачте, мені шкода.
Поправила моє висохле волосся. Почувши мій скрик, вона миттєво віддерла руки і відступила.
- Все в порядке. Продовжуй.
Я кивнула, велів не зупинятися. І пробувала собі під ніс, ніби розмовляючи сама з собою:
- Не переживайте ви так. У мене теж є ідея.
- ....Яка?
- Я зловлю її, якщо у мене буде шанс.
Мої раптові слова заважали покоївок.
- Кого, леді?
- Даму, у якої найбільше здобичі.
- ....?
- Якщо на початку просто спостерігати здалеку, а в останній день підстрелити цю панночку з арбалету і забрати здобич...
- О боже, леді!
Цей жарт повинен була підняти всім настрій, але обличчя покоївних чомусь різко потемніли. Емілі запаникувала і поспішила повернутися до теми:
- Будь ласка, не кажіть таких жахливих речей! Ось! Все готово. Залишилося тільки зробити макіяж.
- Вам належить довгий шлях.
Я пошепки пробурмотала, але обережно закрила очі, як мене попросили. У будь-якому випадку, бути красивою - це добре, тому робити ранковий макіяж не закінчували до вечора.
У результаті на мені виявилися комплект прикрас з білого перла, підібраний покоївками, і криваво-червоне плаття з глибоким вирізом в області ключиць.
"Як і очікувалося, їй це в обличчя."
Зло має бути чудовим. Відбиття Пенелопи в дзеркалі було небезпечним, оскільки її навмисно створили абсолютно протилежністю героїню звичайного режиму.
Довгі, незвично яскраві стрілки на очах, з злегка піднятими, по-кошах, кутками. Алчно червоні, як отруєне яблуко.
Горничі принесли чорні лаковані туфлі до хутра. Я довго не могла звикнути до високих підборів. Тому, коли я втратила рівновагу, Емілі швидко підхопила мене і запитала:
- Мені допомогти вам спуститися на перший поверх?
- Ні, приведи Ікліса.
- Що? Навіщо його...
Неприємна Емілі знову запитала у відповідь. Я несуттєво пояснила:
- Звичайно ж потім, що він буде супроводжувати мене.
- Е, так! Тоді хвилинку, леді. Я зараз покличу його.
Емілі відійшла, кивнувши мені зі стривоженим обличчям. Я розуміла, чому вона занепокоєна. Його викликало те, що рабам не дозволяється входити до палацу.
Але насправді, він був потрібний мені не для супроводу а щоб дізнатися, чи вони з Деріком, коли я пішла. Крім того...
'Тепер, коли мене добре вдягали, настав час підняти його інтерес.'
Невдовзі після цього двері відкрили, коли вони були в неї.
- Леді, ваш ескорт зі мною.
- Заходьте.
Слідом за Емілі в кімнату увійшов Ікліс.
- Пані...
Він раптом застиг, коли наші погляди перетнулися, поки я ліниво дивилася на нього у півдремі, поклавши підборіддя на стіл.
Сірі очі дуже зіпсувались. Було очевидно, що це сталося через мій гіпсатичний вигляд.
[Интерез 50%]
Я прогнала залишок сну і вморг засміялася, побачивши його підріс інтерес.
- Емілі, спускайся з футляром мого арбалета першої.
- Ви хочете взяти його сьогодні?
- Думаю, краще раніше віднести його в котедж.
- Так, буде зроблено, леді.
Через деякий час вона вийшла з кімнати з чехлом для арбалета.
- Підійди ближче, Ікліс.
Я побарабанила пальцями по столу. Зціпеніттям він узяв себе в руки і повільно підійшов до мене.
Ікліс зупинився в декількох кроках від столу.
- Ближче.
Потім знову, піднявши голову, мовчки скоротив дистанцію між нами.
- На коліна.
Незважаючи на різкий, не терпячи заперечення наказу, Ікліс негайно опустився переді мною на підлогу.
Я простягла руку і ніжно обхопила його підборіддя. Останні кілька днів я навіть не чула про Деріку, тож мені треба було все ретельно оглянути.
На щастя, на гладкій шкірі не було видно ран.
- У тебе щось болить?
На противагу грубому вернунню голови, я лагідно запитувала його.
'Тому що, дивлячись на це обличчя, важко стримуватися і не почати його тискати.'
Ікліс, який все ще дивився на мене, злегка похитав головою, коли я нарешті закінчила.
- Вважаю, ви не билися.
- ....пожежа пішла, і командир пішов теж.
Помітивши мою цікавість, він лагідно розповів мені про те, що сталося потім.
- Ви турбувалися?
Це було те ж питання, що і раніше. Тоді я з радістю відповіла ствердно.
Можливо, мені це дуже трохи сподобалося, але зараз сірі очі без вагань втупилися на мене. Цей погляд, здавалося, змусив мене відразу погодитися з усім.
Але моє серце закололося в груди, коли він несподівано виявив агресію.
- Від тепер не будь таким безумним.
Мій голос був суворим, точно таким же, яким лають собак за недбалість.
- Ти сказав, що зможеш виконати наказ, але хочеш, щоб тебе вигнали ще до того, як змогли прийняти?
- Він перший почав...
- Що ти маєш на увазі?
Холодно попередивши, я підняла його підборіддя.
- Перший брат, той, хто дозволив тобі залишитися, виглядає таким же великодушним як я?
- .......
Очі Ікліса, в яких читалося заперечення, як якби мої слова були несправедливими, трохи опустилися. Його невиразне обличчя здавалося таким же, як зазвичай, але невеликість вуграмей. Звичайно, я могла це просто побачити.
Я подивилася на білі символи, що ширяють над його головою і вимовила спокійним, ніжним тоном:
- Я хочу, щоб ти залишився зі мною надовго.
Ікліса не повинні вигнати з особняка герцога, поки його інтерес не досягне максимального значення. Щоб я змогла втекти.
- Так що тобі доведеться виключити його зі списку своїх власних ворогів.
- .......
- Це означає, що тобі не можна виливати на нього свою образу на Імперію.
Справа не лише в тому, що Дерік і Ікліс могли постраждати у бою.
(...) Як цей жалюгідний дикун вчить вашу єдину леді тримати арбалет.
Як тільки я почула слова Ікліса, в пам'яті раптово спалахнули чіткі спогади про той дощ. Він, розсікаючий дерев'яним мечем повітря, ніби бажаючи когось вбити, і його меч, притиснутий до моєї шиї.
Ікліс, начебто, ставився до мене з благоговінням за те, що я привела і піклувалася про нього, але водночас люто ненавидів той факт, який я - житель Імперії.
Для успішного втечі Ікліс не повинен продовжувати мати подібні негативні думи.
'Я повинна бути впевнена, що він закоханий в мене.'
Так що не завадило б нагадати йому кілька разів дещо.
- Ти ненавидиш мене за те, що я купила тебе? Думаєш, краще повернутися в аукціонний будинок, ніж жити тут, де на тебе дивляться звисока?
- ....
- Мені потрібен хтось корисний. Якщо тобі це не подобається, і ти відчуваєш себе примусовим я віддам тобі рубінне кільце. Можеш йти в будь-який момент.
Я відразу ж зняла прикрасу, вказівного пальця лівої руки. Ризик був великий. Якщо він справді вирішить піти, я мушу відмовитися від своїх слів і вибачитися.
Але, пройшовши нормальний режим, я добре зрозуміла одне. Хоча він був змушений виносити всі причіпки і примхи Пенелопи, проте залишався в особняку до самого кінця.
Адже рабам з переможеної країни нікуди податися, для них немає іншого місця в Імперії, де було б так само комфортно, як у домі герцога.
- ....Госпожа.
Зіниці Ікліса здригнулися, коли я стягнула перстень з рубіном і запропонувала йому. Як і передбачалося, він не прийняв його. Замість цього.
- Мне.... Мне так жаль.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert