Після того як палаці підтвердили, що вечірні тренування не плануються, я сіла за книжку і чекала кінця дня.
'Фух... Я потрапила в гру, а тепер ще й змушена тренуватися у стрільбі з арбалета, яка мені і даром не потрібна.'
Це було жорстоко і несправедливо, але я не мав вибору. Оскільки я отримала листа від наслідкового принца, який погрожував мені, то повинна навчитися захищатися, щоб врятувати своє життя.
"Добре, що на цей випадок у мене припасено дещо дуже хороше.'
Я не збираюся відстріляти дамочок, які грають на моїх нервах, про що турбувався герцог, але ось чоловіки, котрі намагаються позбавити мене життя - інша справа.
Особливо найбезпечніший і найнепередбачуваний крон-принц!
Якщо я помиляюся, стріляю в нього, то опинюсь у безвиході, бо мій вчинок розглядатиметься як державна зрада.
Але, на щастя, залізні кульки вибухають у ціль і не залишаються навіть спогадами про цю подію.
- Ідеально.
Я встала і плескнула у долоні, Представляючи наслідного принца, який падає з пикою біля рота.
'Це всього лише самооборона.'
І особисті мотиви тут абсолютно не при чому.
Я намагалася виправдати свої міркування так.
Через деякий час сонце почало сідати за вікном. Я одягалася у свій мисливський костюм і готувалася до виходу.
Оскільки аристократки в Імперії інк рідко полюють, то для жінок немає особливої форми полювання. Отже, я одягла щільні лосини і шорти з підв'язками, які нагадують маленьких хлопчиків. Натягнула шкіряний жилет, краватку і встала навпроти дзеркала.
Я думала, що буду виглядати смішно в чоловічому одязі, але коли дзеркало з'являло мені моє відображення, такі думки зникли без сліду.
'.... Вау, це дивиться на мене чудово."
Справді, жодна одежа не може приховати божественної краси.
З зібраним волоссям я походила на жінку-воїна, яка звикла до полювання на богиню Артеміду.
Усміхнувшись, я дістала арбалет, щоб завершити образ. На вигляд він був важким, але на практиці виявився надзвичайно легким, швидше за все, через закляття.
Тоді, рік тому, Пенелопа часто використовувала його, тож я не відчула відторгнення, взявши арбалет в руки.
Оглянувши себе на кінець, я покинула кімнату з купою болтів.
- Ах!
- Ох....!
Кожен слуга, якого я зустрічала на своєму шляху, різко видихав і опускав очі. Мене постійно кололи неприємні погляди, поки я йшла коридором.
Мабуть, моя фігура з арбалетом і стрілами виглядала трохи абсурдно.
'Мені потрібно часто носити все це, щоб вони звикли".
Завдяки цьому я змогла безпечно вийти з особняка, не опинившись у полоні.
Дорога до тренірових майданчиків проходила тихо і спокійно. І цього й слід було очікувати, адже я навмисно вийшла тільки тоді, коли вивчення всіх лицарів закінчилися.
Але невдовзі ці роздуми посунули в льоту через людину, яка йду мені назустріч.
Закочені промені помаранжили рожеву шевелюру в незвичний темний для неї відтінок. Настільки темний, що вона здавалася приблизно того ж кольору, як і моє волосся.
Проте, я швидко повертається назад, тому що першим у мені кинувся [Інтерес 17%], який ширяє над його макушкою, а не колір голови.
Але в цей момент наші очі зустрілися.
Він відразу ж зупинився.
'Чорт побери....'
Я звила в душі від такого подарунка долі.
Не можу повірити, що я натрапила на чоловіка, який знайшовся на першому місці в списку особи, яких планувала уникати. Чому мені так не щастить?
'Що ж робити?'
Вітання Рейнольда після недавнього обміну люб’язністю було беззмістовним.
Але якщо наші погляди перетиналися, то це просто смішно. Тож я вирішила піти напролом.
"А що буде робити Рейнольд? Якщо в ньому є хоч крапля сорому, він повинен проігнорувати мене.'
Але Рейнольд виявився набагато нижчим, ніж я думала.
- Виглядаєш як неотесана селюка, яка вперше вийшла на полювання.
З сарказмом видав він, прямо коли я збиралася пройти повз нього.
- Ти йдеш на тренувальні майданчики в такому ганебному вигляді?
Спочатку я швидко оглянулася. На щастя, поруч не було каміння, на які я можу впасти або що становить небезпеку для моєї голови.
Тому я просто перестала звертати на нього увагу. Ось тільки....
- То тепер ти вирішила ігнорувати все, що я кажу?
Він різко заблокував мені шлях вперед, не даючи пройти. Важко зітхнувши, я підняла голову.
- Тобі є що сказати?
У відповідь на моє запитання Рейнольд подивився на мене так, ніби він мав що сказати.
"Ладненько. Давай послухаємо, про що ти хочеш поговорити цього разу.'
Чекаючи наступних слів, я спокійно спостерігала за ним, але він лише мовчки дивився на мене.
- Якщо тобі нічого сказати, не говори зі мною.
Я знову спробувала обійти його. Тільки тоді Рейнольд поспішно відкрив рот.
- ....Тренування ще не закінчилися. Останні кілька днів практика затяглася до пізнього вечора, тому якщо ти підеш прямо зараз, наткнешся на лицарів.
Хоча я більше не збиралася з ним розмовляти, якщо те, що він сказав - правда, у мене проблеми.
До речі, схоже, до його вух дійшли новини про мою сутичку з лицарями.
'Але що з того? Якщо хто і повинен когось уникати, так це вони мене, а не навпаки.'
Я байдуже відповіла:
- Це не має значення. Має бути принаймні одна мішеня, яку я можу використовувати.
- .......
- Якщо це все, що ти хотів сказати я піду.
І коли я майже пройшла повз нього.
- .... ти можеш піднятися на горище, коли захочеш.
Його несподівана репліка застала мене зненацька.
- Мені на це, в будь-якому випадку, плювати.
Я зупинилася послухати його, але потім раптом розселилася.
'Він говорить так, ніби жертвує його на благодійність.'
Пенелопа могла бути прив'язана до горища, але я - ні.
Припустимо, я просто так піднімуся на нього. Що, якщо Рейнольд знову спробує, яке бажання я загадала, дивлячись на феєрверки чи що-небудь з цієї серії?
Я відразу дала відповідь.
- Ні.
- Чому?
- Бо я не хочу бачити тебе.
Зіниці блакитного ока розширилися. Білі писання промайнули над його головою. Я дивилась на цей ланцюг подій, що відбуваються безперервно.
[Інтерс 17%]
При такій швидкості зростання, навіть якщо він впаде на один-два відсотки, особливу роль це не буде грати.
Мене більше цікавило його попередження про те, що тренування ще не закінчилися, а не інтерес.
'Значить, Ікліс до цих пір там?'
Мої плани підняти інтерес Ікліса під час полювання розбилися про жорстоку реальність, так що мені потрібно підвищити його прихильність перед тим, як я поїду.
У цей момент. Рейнольд, довгий час вагався, порушено парканмотів:
- Тоді... я ...
- ... Що?
Відкинувши свої думки, я пропустила його слова мимо вуха. Я озирнулася на нього, перепитавши і його губи зашевелилися.
- Я... говорив. ...шличком різко.
Я не могла зрозуміти, що Рейнольд бухтів собі під ніс.
Але могла в загальних рисах здогадатися, що він намагався сказати.
'Якщо ти збираєшся вибачатися, роби це як справжній чоловік.'
Коли я клала на себе язик, то запитала його:
- Що?
- Я... ... Тоді.
- Я тебе не чую.
Коли я побачила, як він розстроювався, то не змогла стримати свою природний шкідливість
Знала, що роблю неправильно, але була не в змозі перестати думати про які гадоти у мою адресу він трепався.
В цю секунду.
- Агх, вибач, я тоді говорив занадто різко!
Рейнольд раптово підняв голову і закричав.
Шурх-, шум. Чувся звук, що вилітають з листків переляканих птахів.
'Яка муха його вкусила?'
Я підняла брови, доторкнувшись до своїх хворих і, як виявилося, гарячих вух.
Потім він з червоним обличчям почав бурчати:
- Ти завжди приходила поговорити першою, чому ж цього разу злилася так довго? У будь-якому випадку, дівчата дійсно...
Я дивилася на Рейнольда зосередження.
Він просто нив, але його відносини з Пенелотою були мені надзвичайно ясні.
Якби це була оригінальна гра, як би розвивався його рут тут?
'Пенелопа б прийняла його вибачення і, звичайно, їй би довелося подякувати за них.'
Чому? Чому я повинна говорити йому "дякую", якщо не бажаю цього?
- Рейнольд.
У відповідь на мій поклик він подивився на мене і хамовато відповів.
- Чого.
- Твої вибачення, я приймаю їх. Признатися, я і сама не була такою вже лапкою.
- Добре, що ти це розумієш.
Можливо, йому не було легко вибачатися першим, отже похмуре обличчя Рейнольда вміґ почало рости.
Ніби моє прощення само собою розуміло.
- Але знаєш, що?
- Що?
- Це перші вибачення, які я почула від тебе.
Я не збиралася віддавати йому хвалу за такі слова.
До цього часу ти завдав мені безліч ударів, і я так само прощала тебе, навіть не отримавши вибачення. І тому....
- .......
- Сьогодні я знову тебе пробачу.
Замість цього, я сліпо посміхнулася.
Він не був прощений, але я натягнула посмішку і вводила його в оману.
Через зміну наших позицій, світло заходу сонця на цей раз сяяло моє обличчя.
Моє волосся розвілося на вітер. У той момент, коли я знову підняла очі, заправивши одну прядь по вухо рукою.
'Хах?'
Особа, що дивиться на мене Рейнольд стала якимось дивним.
Його очі виглядали опустеленими, наче він впав у сттупор, а варто їм зустрітися з моїми, як по його щоках розкинувся рум'янець.
- Мне....
Він запнувся, висихнувши в одну мить.
- Мені не потрібно твого прощення, чи знаєш.
- .......
- Я сказав все, що повинен був, так що піду.
Потім він, не давши мені часу на відповідь, обернувся. Його як вітер здуло.
- ... що за? Що з ним не так?
Залишившись на стежці позаду, я приглядалася і бурав очима його відірваної спини. Тоді рядок над його головою яскраво засліплює.
[Інтерс 22%]
Я кілька разів досліджувала, чи не доб’ється мені цього, аж поки біла написи поступово знизилися.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert