Наступного ранку Емілі поставила мені на стіл навпроти вікна сніданок нового зразка.
- Як вам на смак, леді?
Ввічливо запитала її, подивившись на мене.
Якість страв значно покращилась, порівняно з моїми попередніми обідами. Схоже, вчорашні страждання принесли свої плоди.
- Кажуть, шеф-повар встав рано вранці, щоб особисто приготувати його
- Виходить, до цього дня готував мені сніданки не сам шеф-повар.
- .......
як Емілі закрила рота і перестала дихати.
- Розслабся, я тебе не звинувачую.
На мить опустивши виделку, я подивилася на неї.
- Знаю, ти дуже намагалася заради мене.
- Л-леді....
- Я буду піклуватися про своїх людей. Не хвилюйся, твої праці обов’язково отримають відповідну нагороду.
Мої слова торкнулися Емілі до сліз.
- М-мне ніколи не потрібна була нагорода...
- Досить. Виявляючи вдячність за вчинки.
Коли я закінчила снідати і заспокоювати Емілі, до мене прийшов палац.
- Леді, ви звали мене?
Зупинившись біля порога, він шанобливо вклонився.
Я кивнула:
- Входи.
- Будь ласка, пробачте.
Дворецький обережно підійшов.
- Дякую, мені сподобався горище. Я покликала тебе, щоб подякувати за це.
- Радий чути.
Старий дворецький здавався напруженим, тому я мило посміхнулася.
І його обличчя просвітило.
- Феєрверк прийшов вам за вдачею? Цього року, відносно минулих фестивалей, він очевидно почався раніше.
- Так, точно...
Я майже не бачила його, бо була зайнята бійкою з Рейнольдом.
Але він дивився на мене з таким трепетом, що я не змогла сказати правду.
- Герцог наказав відкривати вам горище кожен раз, коли ви захочете піднятися на нього.
- Правда? Гарні новини.
Я байдуже відповіла, думаючи, що більше ніколи на нього не полезу.
А потім палацовий повідомив новину куди дивовижніше попереднього.
Також пан Дерік подбав про те, щоб ви могли приєднатися до сімейної вечері.
- Досить. Я покликала тебе сьогодні, ще щоб поставити кілька запитань.
Я квапливо перервала його потік промови. Він говорив про речі, які ніколи не повинні були повторитися знову.
- Які ж питання...
Дворецький виглядав спантеличеним. Я запитала те, що турбувало мене ще з вчорашньої розмови з Рейнольдом:
- У Ікліса все добре? Минулого разу, впевнена, я залишила його на тебе....
- Ікліс, кажіть.... Ви маєте на увазі того раба, якого ви купили?
- Раба?
Від його навернення до Іклісу моє обличчя скам’яніло.
- Ти його так і перед іншими називав?
- Ох, нет. Я випадково помилився. Вибачте, леді.
Почувши мій замерлий голос, палац швидко замочив головою.
Вчора він чудово проявив себе в багатьох аспектах, так що я вирішила закрити очі на його домовленість.
- Де Ікліс?
- Його визначили в гуртожитку лицарів-учениць поблизу тренірових полігонів.
- Якого наставника він був приписаний?
Усім лицарам-ученикам, що служать роду, призначаються наставники, які їх навчають.
На основі вчорашньих подій я припускала, що наставник Ікліса був Рейнольд.
Але відповідь палацового не могла мене зрозуміти.
- У нього не може бути наставника, леді.
- Що? Чому?
Хіба він не раб?
Дверець вагався продовжував, чекавши маленьку паузу, ніби боявся моєї реакції.
Оскільки леді наполягала на тому, щоб він став вашим охоронцем, перший молодий пан зробив його лицарем-учеником, але...
Це означало, що отримати щось більше буде складно.
- Хах....
Я відчула, що мої зусилля марнували мене і тому відкинула на спинку стільця.
Дворецький не сказав нічого поганого. Я просто заплатила високу ціну за Ікліса на невольничому ринку, а не звільнила його від клейма раба.
- Чи є спосіб витягнути його з рабства?
Моє питання викликало у палацу здивування.
- Купити йому нову особистість або, як варіант, він може зробити величезний внесок у перемогу країни. Але це буде нелегко.
- Чому?
- Тому що він з переможеного уряду.
У цій соціальній безодні я втратила дар мови.
'Як Ікліс став повноцінним лицарем в грі?'
Я згадала сюжет гри.
[Ікліс, завдяки титанічним зусиллям, розвинув свої навички до рівня Майстра Меча, але через свій статус був змушений і далі охороняти фальшиву леді.
Після того як Івонн з’явився, він поступово почав ненавидіти Пенелопу, яка мала героїню.
У результаті, він зміг звільнитися з рабства, отримавши визнання за запобігання спробам Пенелопи вбити героїню і допомогу в пошуку доказів її невдалих покупок.]
Найяскравішою сценою в руті Ікліса була його присяга вірності Івонні на їхню таємній церемонії присвячення у лицарії. Тоді героїня вручила йому "Дровий меч".
[Ліквідавши злобства, він з повною підтримкою герцога став майстром мечника і отримав від імператора титул лицаря.]
Роздумуючи про історію успіху Ікліса, я нахмурилась.
"Так як він став Майстром Меча?"
Спочатку, його привів в особняку герцог.
Він був куплений на невольничому аукціоні через свою видатну майстерність володіти мечем.
Проте незалежно від того, наскільки хорошим був Ікліс, він сам не міг би розвинути свої навички до таких висот.
'Тоді виходить, що герцог, подивившись в ньому потенціал, сумлінно займався його тренуваннями....'
Мене осяяла жахлива, до мурашок по шкірі, здогадка.
"У такому випадку, у мене великі проблеми".
Я привела його сюди як свого супроводжуючого і кинула, навіть не поцікавившись чи має у нього наставник.
Мало того, над ним знущався цей ублюдок, Рейнольд ...
- Здуріти, о боже.
Мене наче обухом по голові вдарили.
Якби я була Іклісом, то вигадувала б десятки різних способів мого жорсткого і болісного вбивства.
- ... Л-леді?
Дворець дивився так, ніби в мене було зараз дуже страшне обличчя.
- ....Дворецька.
Я намагалась вгамувати внутрішню тремтіння і запитала:
- Що ти думаєш про Ікліса в останні дні?
- А? В якому розумінні?
- У всіх. Чи добре він тренувався, чи добре пристосовується до інших лицарів-ученикам і як він, по-твоєму, почувається?
Перш ніж відповісти на моє запитання, він, здається, добре його обдумав.
- ...Ця людина не часто змінює вираз обличчя, тому я не знаю, що вона може відчувати, але, здається, у неї все добре.
- Справді?
- Ну, жити з нами набагато краще, ніж в тісної клітці, де тримають рабів. Він повинен бути дуже вдячний леді.
Відповідь палацового принесла мені полегшення. Вперше за довгий час він сказав щось хороше.
Справді, хіба я не бачила на власні очі залізні прути клітин, за якими сиділи замкнені, немов дикі звіри, раби в аукціонному будинку?
"Так, тут набагато краще, ніж в аукціонному будинку".
Тут я погодилася. Але від цього залежало і моє довге щасливе життя.
Звичайно, було декілька скарг від інших учнів...
- Яких скарг?
- До мене доходили чутки, що коли його оселили в гуртожитку, між ним і учнями виникали тертя через їх небажання ділити кімнату з рабом.
- Що?
Наступна фраза палацу змусила мене зірватися на крик.
- Це було неминуче, враховуючи його походження, леді. Інші лицарі-ученики з пристойних сімей.
Дворецький спокійно пояснював мені причини, але всі його слова пролітали повз мій вух.
Мої очі тремтіли, наче під час землетрусу.
'Чорт.'
Оскільки я була зайнята своїми справами, то ніколи не задумувалась над тим, що могло статися з Іклісом.
У такому разі, після того як я закінчу з ним і не говоритиму, то буду першою, хто помре від його рук.
Я поспішно наказала палацу:
- Будь ласка, терміново приготуй все до виходу.
- ....А? Куди ви збираєтеся?
- За покупками.
- Ах.
Заволожений палац, здивований ахнув від мого несподіваного прохання. Мабуть, мій тон був занадто різким.
- Він буде повний, леді.
Дворецький вклонився мені і шустро пішов з кімнати. Мені подобалося, як цей дядьок швидко все схоплював.
Емілі підозувала мене, щоб підготуватися до подорожі.
- Що сталося, леді?
- Созови покоївок і зроби мене настільки красивою, наскільки зможеш.
- .... Емм?
- Зараз же.
- Д-да!
Емілі теж була спантеличена моїми несподіваними вказівками, але пішла шукати умілих покоївок.
Мені треба було негайно розвіяти враження недбалої пані.
Знову одна в кімнаті, я підняла палаючі рішучістю очі.
І похмуро проголосила:
- Починається операція "Хто знущається над моєю дитиною?"
***
- Ви така гарна леді!
- У цьому плаття ви виглядаєте як богиня, що сходить з неба!
Як і очікувалося, на цей раз покоївки знову підняли шум; вони не могли не любити гарненьке личко леді, хоч і ненавиділи її саму.
Тепер я не зупинялася і просто втомилась спитати:
- Ви вже закінчили?
- Ні! Ми навіть не торкалися ваших волосин. Будь ласка, посидьте ще трохи, леді!
Емілі змусила мене сісти, посіявши на плечі, і тільки через довгий час тортури закінчилися.
- Як вам, леді?
Горничі з нетерпінням чекали на мене, що стоїть перед дзеркалом у повний зріст.
А я ретельно досліджувала своє відображення.
Коли мене запитали, яка концепція повинна бути у мого образу, я попросила щось заспокійливе, і вони виконали все в точності з моїми побажаннями.
Легкий макіяж, напіврозпустелі локони з тонкими косичками.
Рубінові сережки та намисто під кольором малінового волосся.
Коли я була в білосніжній сукні з золотими нитками та грудьми, то виглядала як лялечка, у створення якої сам бог вклав душу.
Мені було ніяково через те, що я сказала про себе.
- Кья!
З боку покоївок почулися фанські візги.
Коли моя усмішка зацвіла на обличчі, звична гостра холодність зникла без сліду і стала місцем дівицького чарівності.
- Мені подобається.
Вони плакали, дивлячись на мене очима і думаючи, що це весело.
Відіслав покоївок, які готові знову завіряти від щастя, я повернулася до Емілі:
- Ти добре потрудилася, Емілі.
- Але куди ви плануєте піти, леді?
Емілі збудувала сумну мордашку, ніби хотіла взяти її із собою.
І я з радістю розповіла їй про своє призначення.
- Тренувальний полігон.
Хлопче, я вже йду до тебе на допомогу.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert