Його очі, які дивилися на мене, були такими тремтячими, що дивитися на нього було одне задоволення.
Стеров посмішку з обличчя, я зробила морду цеглою і заговорила тихим голосом.
- Мені потрібно вказувати на кожну річ? Знаєш, у мене болить горло.
Цей вираз в основному використовувався висококласними дворянами, для яких знаті більш високого класу, чиєї думку слід завжди мати на увазі, не існує.
Наприклад, Імперський меч - Герцог Еккарт, який підкоряється тільки королівській родині.
- Вибачте, леді!
Мабуть, дворецький теж це зрозумів.
Він відразу ж впав на коліна, як ніби нічого типу того, що він твердо стояв навпроти мене, ніколи не відбувалося.
- За те, що я допустився помилки через мою невідкладність. Будь ласка, пробачте мене....
Вигляд цієї сцени бадьорував. Всі мої емоції, з ранку до дня в день були перекриті почуттям свіжості.
На мить у мене з'явилася думка, що можливо так ставитися до старшої людини - це занадто, але я не дозволила їй вставати.
Це тому, що Пенелопа хотіла подивитися на людину, яка протягом останніх шести років її вигнирувала.
- ...Не думаю, що буду рада бачити тебе пізніше.
Холодно сказала я, дивлячись на палацу.
- Звичайно, я не вважаю, що тільки я так думаю.
Обернувшись спиною до нього, я могла дозволити собі сказати те, що дійсно хотіла.
Тому, якщо вам потрібно зробити щось про мене відправте разом себе когось іншого.
- Але леді. Вибір покоївки був не моєю ідеєю.
- Так чи ні.
Я сухо перервала його.
- Я хочу чути від вас тільки ці два слова.
- Так, я зрозумів леді.
Дворець відповів, і він насупився.
- Але що щодо вечері...
- Я не буду, йди.
Усім своїм виглядом я відвернулася, навіть не дивлячись на дворецький чоловік.
Незабаром до мене дійшов звук, що віддаляється від нас.
Скрип-. Двері зачинилися зовсім не так, як відкривалася.
Кімнату знову поглинула темрява. Я одразу відчула, що вже зробила. Що, якщо він повідомить про все Герцогу?
- Ну, навіть так, що він зможе зробити.
Як би там не було, він не здатний нічого зробити.
У той момент я не могла все влаштувати як треба, але якби це допомогло зменшити образу Пенелопи, я б робила це знову і знову.
До того ж, це були просто словесні сварки. Я не була скандальною, нічого не кидала і не плакала.
У грі можна поліпшити свої стосунки з іншими.
Пізніше це допоможе вам розблокувати всі 5 кінцівок з персонажами.
Але я не збиралася робити це, як у реальній грі.
Оскільки мені не потрібні всі кінцівки, марно витрачати свої нерви на людей без до мене ніякого відношення.
'Знаменність, чорт. Я і так по горло зайнята спробами зберегти інтереси 5-ти персонажів на тому ж рівні, щоб не зіграти в ящик.'
Все це можна виконати тільки в грі. Це надто важко в житті.
Я знову заплющила очі, перестав думати.
Прийшов час повернутися в обійми сну, перерваного палацовим і кошмаром Пенелопи.
***
Очевидно, Пенелопа була важкою людиною, судячи з того як легко мої очі відкрилися так рано вранці без допомоги покоївки. Чудеса які, особливо якщо згадати характер Пенелопи.
Я сіла в ліжку і легонько потягнулась.
У цей момент в мою кімнату постукали, ніби тільки й чекали, коли я прокинуся.
Тук-Тук-.
Кілька секунд я сиділа на ліжку і заспівала на двері.
Мені було цікаво, чи є ефект від мого вчорашнього попередження.
Коли, не отримавши відповіді якийсь час, двері не відчинили, я відчула впевненість, що це не палац.
- Хто це?
Я нарешті відкрила рот, щоб перевірити, хто прийшов.
- Леді, це Рейна.
Головна покоївка. Здається, мій спосіб, який я відчувала вчора, цілком робочий. Результат мене задовольнив
- Заходьте.
Клац-. Двері відчинилися і в кімнату увійшла жінка середнього віку.
- Чи добре вам спалося?
- Навіщо ви прийшли?
- Я прийшла до леді, щоб вибрати нову приватну покоївку. У вас є хтось на прийомі?
"Тут - немає нікого."
Я не дала відповіді на питання головної покоївки.
Ніби цього і очікуючи, вона знову почала говорити.
Звичайно, наступні слова з її уст знову не означають наявність вибору.
- Якщо ні, тоді нова покоївка буде схвалена...
- Хто була покоївка, яка обслуговувала мене раніше?
- Ви говорите про Емілі?
- Емілі.
Показуючи щирий інтерес, я запитала:
- Її звільнили?
- Ні, її не...
- Тоді чим вона займається зараз?
Її погляд ніби питав, навіщо я влаштую подібний допит.
- Вона була відправлена в пральню на три місяці, у покарання за неналежне обслуговування леді.
- Це так?
- Чому ви...
Її маска упевненості тріснула і на обличчі почала показуватися тривога.
'Похоже, вона коротко знає про те що сталося".
А може, вона була справжнім засновником цієї покоївки.
Залишивши підозри, я спокійно заговорила.
- Передайте їй, що вона продовжить бути моєю особистою покоївкою.
- ....Вибачте?
- У мене немає нікого, хто в змозі служити мені прямо зараз, так що це буде незручно. Навіть якщо я виберу одну, вона буде дилетанткою, яку потрібно вчити. Тому, першочергову людину краще буде мати досвід роботи.
Якби це була Пенелопа, вона б не почала більше пояснювати це.
Але оскільки це моє прохання, я вирішила більш уважно підійти до цього питання.
- Якщо ви мене зрозуміли, я попрошу вас натягати кого-небудь. Це я залишу вам.
Я усміхнулася мовчазною головною покоївкою, в якої щелепа відвисла.
- Але леді. Другий юний пан покарав це дитя за жорстоке поводження з леді, так що....
- Итак. Ви не можете?
- ...
Я запитала, чи вона відмовила.
Потім покоївка закрила рот, знову втративши дар мови. Це добре.
Минуло вже 2 дні, але люди цього будинку ніколи не робили те, що я їм говорю відразу. Мені доводиться лаяти їх або погрожувати.
'Це завжди так було?'
В новеллі або фільмі зі званнями і соціальними статусами обов'язково повинна бути драма з ними.
Але, як ви пам'ятаєте, все було не так, люди особняка просто слухали і робили те, що героїня попросить.
Я почала дратуватися через це, вже за хвилину після того як відзначила поліпшення.
- Краще б вам робити те, що я Вам кажу....
Я навіть сказала, "прошу вас" і "зумусию це вам". Ці фрази зробили мої слова більш довірливими і благаннями. Мені що, дійсно треба поводитися як Пенелопа?
- Я сказала, що це незручно. Коли я кажу привести її сюди, ви приводите її до мене. Або головна покоївка хоче стати заміною моєї особистої слуги?
- Тоді я приведу її, як тільки отримаю дозвіл його світлості, леді.
Цим вона заявила, що не буде підкорятися мені до самого кінця. Це було смішно.
- Ні, не потрібно. Я піду до батька прямо зараз.
Я зрушила з місця.
- Заодно, я в усіх подробицях розповім йому про те, що вчора сталося, а потім завірю його що я пробачила Емілі.
- .......
- Де зараз батько?
- Л-леді!
Очі головної покоївки розширилися, коли вона побачила мою готовність висуватися в будь-який час.
Вчорашню справу було вирішено невеликим покаранням для однієї з покоївок, але якщо я втруся, все може скластись по-іншому.
Вона ображала гонг-ню. І один із синів герцога став свідком.
- Його світлість поїхав у королівський палац раніше.
- Правда? Тоді, коли він повернеться...
- Я приведу Емілі прямо зараз!
Головна покоївка говорила перелякано, турбуючись, що я буду шукати Герцога.
- Я не могла відразу зрозуміти милосердя леді, в силу похилого віку. Прошу вибачення.
Зеліщені голови головної покоївки викликали смуток, а не свіжість.
Я не збиралася піднімати окуляри знаменитості, коли сходилася з іншими людьми, але моя популярність зараз негативна.
- Мені варто привести Емілі прямо зараз, леді?
Паникуя, головна покоївка обережно зробила пропозицію.
- Сподіваюся, такого більше не повториться, Рейно.
Сказала я їй, думаючи, що мій день вже безнадійно зіпсований.
- Уходи.
***
Емілі увійшла в мою кімнату з підносом у руках. Напевно, головна покоївка сказала їй щось потужне, тому що вона прийшла незабаром після того як Рейна покинула мене.
- Л-леді, я підготую з-сніданок ...
Емілі, яка викладала їжу переді мною, дуже тремтіла. Здається, вона серйозно постраждала через вчорашнє.
Моє божевілля зіпсованої їжі, схоже, коштувало того, тому що сьогодні їжа на тарілках виглядала нормально.
Свіжі салати і соковитий стейк.
« Вигляд в порядку. »
У мене не було бажання їсти це, ймовірно через моральну травму, спричинену зіпсутою їжею.
Я повільно піднесла їжу до рота, пропалюючи поглядом Емілі, яка стоїть поруч зі мною.
Її погляд не зустрічався з моїм.
'Невже вона відчуває якусь провину?'
Їй, напевно, цікаво до смерті, чому я знову вибрала її своєю приватною покоївкою.
Я не розчавилась навіть з половиною їжі, яку готувала мені на обід.
- Емілі.
- Д-да, леді!
Вона глибоко задумалась над цим і несподівано підстрибнула, голосно реагуючи.
Я простягла їй руку.
- Дай мені голку.
- А? Що...
- Ігли, якою ти колала мене щоранку.
- Ох!
Емілі відреагувала, коли ми про це почули.
Вона різко надихнула, потім, бліда, опустилася на коліна.
- Л-леді! Я-я шкодую! Пробачте мені!
Бах, Бах. Вона вибачалася, б'ючись головою об підлогу.
'Ну справді. Навіщо вона це робила, якщо потім збиралася вибачатися?'
У той же час я відчувала огиду, бо не та людина, якій вона повинна вибачатися.
Коли я помітила, що мій розум має краще ставлення до неї через страх бути відкиненою всіма, мої уста вимовляли слова небезпечно різким голосом.
- Хіба головна покоївка тобі не сказала? Ненавиджу повторювати двічі.
- Л-леді....
- Дай мені голку.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання! (І підтримка!)
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert