- І все ж мені подобається цей вид.
Це слова Рока, коли вони спостерігали за тихим і відносно спокійним життям мешканців Деревні Песка.
Врешті-решт, після нападу Пейна не є важливим сам факт повної розрухи, адже відновити будівлю цілком можливо, як те, що є певна кількість загиблих з боку Шинобі і деяких громадян, які через різні причини не встигли дістатися до підземних сховищ. На жаль, мертвих не повернути...
Як мінімум, так рахувало більшість. Але цей світ міг би посміятися над такою думкою. Головне лиш стати достатньо сильним.
- Судячи з кількості моєї життєвої енергії, я і впрямо зможу воскресити когось. Однак ціною буде моє власне життя. Ніби, цілком рівносильний обмін, але щось мені такого летального результату зовсім не хочеться. До того ж, не одного адже Мадару мені відродити...
Лі посміхнувся, посиливши свій зір за допомогою свого точичного контролю над чакрой. Чорні очі злегка просяяли.
Хлопець негайно побачив кожного ніндзя Деревні Песка. Ті замаскувалися на дахах, ховаючись за кам’яними блоками у вигляді будівельних матеріалів і готуючись до наступного нападу невідомого птаха. Суні, мабуть, лише співчувала цьому. Вони стали настільки обережними, що чекали найгіршого.
— Хей, Гаара! - Зстрибнувши з намальованого Сем істоти, Рок, ще будучи в польоті, встиг того запечатати у сувій для подальшої подорожі і летіти каменем вниз, буквально розсіяне повітря з привітанням.
— Опустити зброю, — сказав п’ятий Казекаґе, чий молодий але впевнений голос поширився по цілій Сеїні. Шінобі Песка зітхнула з полегшенням, коли зрозуміли, що до них прибув союзник.
— Ну і привітно ви приймаєте гостей, хах! — Протягнув Лі з добрим смішком, обережно приземлився посеред вулиці Суни. Люди, що йшли повз нього, відразу відступили і почали шепотіти між собою.
На щастя, без жодного страху, лише обережно. Навпаки, ті самі діти тикали в нього пальцями і кричали, що у майбутньому стануть такими ж крутими ніндзя.
Це забавно і приємно.
— Ні, просто після Акацуки я навіть думав зробити всю Сунагакуру місцем відлюдників, куди ніхто сторонній потрапити в принцип не зможе. А поки що ми повинні захищатися на всяк випадок, тому вибач нас.
Гаара вийшов вперед зі своєю великою промовою, слідом міцно потиснув руку Року. Колись напружений, тепер цей чоловік повністю розслабився.
— Коноха тебе підтримає, а решта Схованої Дерені навряд чи, обличчя молодого Джона Ліста осяяла бадьорою і теплою усмішкою.
— Звичайно, — кивнув п’ятий Казекаґе після того як повернувся до своїх допитливих Шинобі і сказав їм не турбуватися, то відіслав їх подалі.
Потім обидва на своїх ногах вирушили прогулятися по околицях Сунагакуре до резиденції Гаара. Два давні знайомі, які тепер є близькими друзями, що навіть встигли воювати пліч - о - пліч з ворогами Акацуки, негайно почали обговорювати проблеми сьогодення. Сухий і жаркий вітер обпікав їхню шкіру, але Казекаґе ніколи не світило. Зрештою, він був буквально покритий піском, а Лі без особливих проблем контролював вплив ультрафіолетових променів на нього.
- Скоро ж конференція п'яти Каге, ти збираєшся бути там? — Підійшовши, запитав Гаара: « Огляньте своїх зелених очей робітників і вільних Шинобі, що за допомогою ніндзюцу допомагали будівельникам.
— Я не в списку, якщо можна так висловитися, - пальцями провів Лі по своїх волосах і криво посміхнувся.
— Моїми супроводами будуть Темарі і Канкуро. Немає нікого ближче до своєї сім'ї, чи не так? — глава Песка поцікавився у молодого Джона. Дуже зрілі питання та теми, які спонукували декого задуматись над відповіддю.
— Напевно. Але мій батько звичайний Чунін. Він мною гордиться, а я ним? Хоча, головне, що як людина хороша. Але я не знаю своєї мами, тому що він просто вияснився зі своїх плечей.
- Ти жалкуєш про останнє?
Зупинився на місці Гаара. Тим не менш, він відразу ж продовжував говорити своїм гладким, але точно глибоким голосом:
— Моя мама померла при пологах.
— Але вона все одно з тобою, - Лі гукнув кулаком по грудях хлопця в області серця, тому той сильно здригнувся.
— Але я злився на батька. Він зненавидів його глибоко за те, що так жорстоко поводився зі мною. Його фізіономія зморщилася, ніби оповиті поганими спогадами.
- Після цього він вбив Орочимару. Або, можливо, ти хотів це зробити? - Полюбляв Рок, все ж першим відновивши крок.
Мимо по доріжці пробіг маленький хлопчик і упустив м’яча прямо йому під ноги. Той ненавмисно застиг на місці, коли визнав в одному з присутніх найсильнішого Шинобі своєю Деревні. А втім, Гаара лише вразив молодцю його брудним волоссям і видав невелику усмішку.
Так само нині є більш приборканий стан Джинчуріки однохвостого. Навіть запитання про батька не примушують його наповнюватися справжньою злобою.
- Я не хочу когось позбавити свого життя, я просто хочу поговорити...
Бездумна доросла відповідь, від якої Рок натурально покрилася мурашками. Чудово. Те, як Гаара змінився за три роки, є гідною нагороди. Похлеснувши свого приятеля по плечу, слідом він затамував подих, всього на мить, і вимовив наступне:
— Якби я міг воскресити твоїх батьків, як би ти віднісся до цієї події?
— А? — Здається, що він пропустив повз ушей зміст його слів Гаара.
- Так. Два або навіть три. Головне одне, зусилля і рішучість. Я взагалі не миротворець, часто баю корист і лобу, але ... Ми ж друзі, вірно?.
Щось подібне вибило ґрунт з п'ятого Казекаґе, змусивши його забути про те як це - дихати повітрям.
Лі помив з дружніми надіями, внутрішні свободу від окути правильності і неправильності, чистою щирістю та в той же час пильно дивився на чорні очима, ніби сам хлопець, як багато дітей у цьому світі, був занадто молодий. Все-таки його мати померла, так і не встигши виховати молодшого, в минулому до смерті свого батька жорстоко обходився з ним, але ніколи не пізно почати щось заново, як вважав Рок...
Залишилося зовсім небагато і серія насильства завершить своє нескінченне коло. Скоро Лі не доведеться вбивати раз у раз.
...
Неторканий високий будинок на околиці Деревні Песк був офіційно зосереджений на тому, як споруджували окремі доми в окрузі. Всередині ж абсолютний спокій. Ідеальне середовище проживання для двох пенсіонерів, які покінчили з битвою Шинобі.
І коротко, звичайне приміщення Чіо і Ебізо, в якій вони жили і час від часу залишали, щоб подихати свіжим повітрям.
- Чого ти скаржився? - Прочинила бабку, скинувши свій презирливий погляд на покази в дверях Рока, що спирався спиною до нього зі скрегоченими руками.
— Давай будемо ввічливіше, сестро... — похитав головою старик.
Лі ж він кивком вказав на стілець, який самотньо стояв у кутку кімнати, тим самим запрошуючи хлопця присісти за чашкою чаю. Однак пенсіонери самі розташувалися на м’якому дивані. Як затишно і чудово.
Тому Рок прийняв рішення не поспішати.
- Та я по цій молодій мордахе бачу, просити щось буде. Хрен тобі, ти не мій улюблений онук, ви взагалі-то його вбивця, якщо не забув! - Послала Рока куди подалі стара Чіьо.
Звісно. Він ж відступник вашої Деревні, — спокійно проніс Шінобі Конохи, слідом підвівав свою брову і продовжив підозрілим тоном: Або чи ви помилували б його в бою через кровну спорідненість попри всю її вчинену гріхи?.
— Помовч-то, тюфяк. Ти життя не бачив нормальної, щоб мені щось говорити і ставити. Я не з того покоління, яке буде сумніватися. Однак ваша допомога Сунагакурі була лише фальшивкою, і вона з упевненістю та зарозумілістю виграла бійку. Ебізо мимовільно поклав руку до лоба, думаючи про те, настільки по-дитячому поводиться його сестра.
— Правда? Ось уже вдруге допомагає Песку. До речі, на відміну від вас, жалюгідних пенсіонерів - ретельно виділив останню частину навмисно чорним тоном Лі, відкинувши всякі люб'язні.
як же ми хворіли! Я і Ебізо вже відвоювали своє місце, тепер прийшла ваша черга - Чіє гадо усміхнулася.
— А я в принципі слабеньким став Шинобі, - зітхнув старий з певним сумом: - Але я чомусь вірю у Коноху...
Доповнив себе Ебізо, за що заслужив вдячний кивок з боку Рока. А ось Чіє насупилася, тому її зморшкувате обличчя зовсім перетворили на незрозумілий і поганий фрукт. Лі дещо стримав сміху. До того ж, зробив помітку залишатися разом зі своїми близькими молодими завжди.
- Скільки років проливали кров, і все заради чого? Кілька років і знову будемо сурикені з кунаними кидатися, — бурчала бабка. Але насправді є підстави. Адже така людська натура.
Але Рок вірив у свої плани.
- Мені потрібна ваша техніка. Реінкарнація власним життям.
Зрештою, молодий Шинобі Ліста противився повільному темпу їх розмов, але підійшов до головного питання, якщо можна сказати подібним чином.
— Так и знала! Грёбаний наглец, побоюся моїх старих кісток, я адже зараз тебе задушу! — Почала лаятися Чіє, готова погрожувати стати з дивана.
— Тоді Казекаґе Гаара розбудився цим, — видав ухмок Лі.
— Та плювати, при мені цих Казеказі було достатньо! — стукнула кулаком по столу бабка. Ебізо тільки зітхнув з полегшенням, але нічого не зробив.
— Гаара особливий, — вставив Рок у свої слова і сказав: « З вашою технікою я можу воскресити дуже багатьох людей. Навіть його батьків, наприклад.
— Ха, глупо! Кому ти намагаєшся брехати, хлопче? Назва цієї техніки, по-твоєму, якась жарт заради червоного словника?. Хоча, мене більше цікавить, як таким чином, саме ти зміг про неї дізнатися?. Зрештою, про таке не знає навіть п'ятий Казеказі...
— Просто купив деяку інформацію, - збрехав Лі з твердим духом і впевненою фізіономією, і нехтуючи підозрілий погляд Чиьо.
— Бред, — мотнула головою стараха.
— Ні, повна правда, — відчекав хлопець.
- Неможливо!
— Конкретно що? — запитав Рок у неї.
— Воскресити когось і не померти при цьому, - відповів Ебізо, що довгими сивими бровами міг би губи втертися як серветкою.
- Не віриш мені, ось тобі слова мого брата, зрозуміло?
Вона хмурилася Чіьо, очевидно, не бажаючи відкривати суть своєї техніки.
"Хто сказав, що все буде просто?" - питав сам про себе Лі.
...
...
...
Більше розділів: https:/ boosty.toma/doppiopassisone
