Уже ближче до ночі, коли хмари нехай і Суни розійшлися в сторону, відкривши всім ясне небо, але настав повний місяць разом із блискучими зірками, загони Шинобі Конохі та Свени оточили з різних позицій не особливо велику Дерня Звуку, яка розташувалася у гірській місцевості. Ведучий гурток під командуванням Какаші Гатакє за допомогою кулінгану шукав гори і спеціальні мости на дерев’яних дощечках, завдяки яким можна перейти з однієї точки на іншу.
— Ну що скажеш, Тензо? Як на мене все чисто і людей не видно, - прошепотів Какаші, також вже встиг послати своїх призовних нінкенів для розвідки.
- Я б навіть сказав, що надто чисто, тому і виходить, ніби підозріло якось, великі бездонні очі власника деревної сили з'єдналися, щоб побачити те, чим зазвичай вкриті мороком.
— Але, як би не турбувалися, це цілком очікувано. Орочимару зібрав усю свою армію для нападу на Коноху, але він нічого не зробив. Мабуть, він зазнав великих втрат, від яких так і не охолола його Дерня звука », — сказав свою теорію Хатаке, слідом прикрив шарінгун пов’язкою. Все, щоб не навантажувати доудзюцу перед майбутнім битвою.
- Тоді... Нападаємо?. - з певною напруженістю в голосі запитав Тензо, торкаючись бездротової рації і передаючи всім своїм деревним клони всю потрібну інформацію.
— Вперёд! — рубанув рукою по повітрі і двадцять три Шинобі за його спиною кивнули, щоб після в ту ж секунду сховатися у тінях слідом за своїм командиром та Тензо...
Ідеальний час для ніндзя. Повна ніч. Лише місяць та зірки світяться. Інші дев’ять заготівель діяли так само. Вони пройшли цілі милі для цього всього, хтось навіть більше, згинаючи шлях для взяття тила, але кожен розумів, що важливо сьогодні раз і назавжди закінчити з таким божевільним виродком як Орочимару, який став ворогом для двох Дерів відразу.
...
У цей же час пряміком під землею Кабуто стояв перед залізними дверима, всередині якої знаходився один з найцінніших Піддослідних в експериментах Орочимара...
Джуго.
Шінобі, яка має здатність поглинає енергію без закликів та інших речей, може у повній мірі зацікавити білу змію. Фермент особливої рідини тіла Джуго дозволив створити проклятий друк, який тепер служить деяким для посилення, а для самого Орочимара можливість піднятися з мертвих в разі чого.
— Навіть не знаю, — пробурмотів собі під ніс Кабуто, чи варто йому випускати Джуго на волю для створення набагато більш хаосу в підземному світі.
Врешті-решт, той у своєму теперішньому стані після втрати єдиного і останнього друга Кімімаро Каґуї перебував в особливому становищі депресії та всепоглинаючої злоби. Що ж станеться, коли Джуго звільниться і нарешті зможе випустити свою лють на повну?
— А така виробка буде коштувати? — Я знову спробував Кабуто, піднявши очі до стелі, наче звертався до неба для свого осяяння.
Но...
- Хе-хе-хе ... - З уст Якуші повільно, але вірно поширювався тихий смішок, що еле-єле да не дійшов до гучного і пронизливого сміху повного зарозумілості та глузування. До того ж такий отруйний і худорлявий, що міг отруїти цілу душу. Але очі оніксового кольору з-під очок на знак чомусь новому забллеслі Опаської, а рот незабаром сформував криву, але впевнений у своєму божевільному поскалінні. І все ж толіка адекватності збереглася, адже без неї ніяк.
"Так я зроблю це... Я знайду своє покликання... Я стану сильнішим... Я стану індивідуальнішим... Я переверну Орочимару і його подібних особистостей... Я зроблю це... Ради кого?.. Заради себе!. "Ось такі думки оволоділи розумом Кабуто, закріпившись у ньому як паразити, але піднаходячи все ж діяти. У кишенях у нього лежали сувої, в яких він запечатав цінні матеріали і документи, але руки хлопця тягнулися до замка залізних дверей Джуго. Спочатку шалений бердик під впливом природної енергії і горчи смерті Кімімаро першим вириться на волю, щоб розгромити все, а після Якуші займеться та іншими в'язнями, які також прагнуть свободи і мстити білому змію, що весь цей час глузував над ними.
"Прийшла пора змінити своє життя!" - рішучість Кабуто злетіла до неба. Дзеркало ще покаже йому правду. Він знайде Рока і подивиться, що Шінобі Ліста скаже йому при наступному зустрічі.
Орочимару ж у своєму нинішньому стані не міг викластися на повну. Саннін все ще чекав зручної можливості, щоб викрасти Саске і переселитися в його тіло. Проте такі очікування в результаті довели до того, що білий змій з кожним днем відчував себе все гірше і гірше. Поточне тіло відторгувало його, а душа просила нове.
І нехай варіантів було безліч, але Орочимару хотілося лише тіло Учіхи, будь-якого з них, неважливо старшого чи молодшого, і нікого більше...
...
« Уперёд! Вперед!»
Одне слово вимовлене два рази. Але насправді всі просто зачудовувалися цим у своєму розумі, покупка в реальності за Шинобі зайняла тиша. Шарінгн Какаші стежив за кожною зміною в повітрі. Все, щоб не пропустити жодної з найменших проблем, які стали б у них на шляху. Поруч йшли Тензо, а б’якугана в межах ста метрів за всім спостерігав у центрі Неджі на передовій.
— Какаші-сан, поблизу нікого, але більше мені не видно, на жаль, - сказав ревим голосом Х'юга. Вени навколо його білих очей здулися, тим самим позначаючи активований б’якуган, доудзюцу цього клану.
Тепер вони всі опинилися на горі, конкретно на такій величезній, де також розташувався ліс з великими деревами. Її обкрутили разом з іншими дев'ятьма загонами. По суті, більше двохсот Шинобі були готові набігти на головну базу Орочимара.
А притулок його було в ямі, а точніше все це служило білим будинком з дахом із черепиці і стінами, де були намальовані змії. Навколо абсолютна тиша. Вхід відкритий. Навіть двері не були присутні. Бьякуган Неджі не міг щось виявити всередині, тому що фуіндзюцу приховувало все головне, залишаючи тільки зовнішню покантовку будівлі.
— Зрозуміло... — кивнув Какаші. Слідом він кивнув Тензо і той з нашвидшою швидкістю прослизнувся вперед, також встиг по бездротовій рації передати та своїх деревних клонів діяти.
Таким чином десять фігур оточили притулок Орочимару. Коли Тензо почав складати печатки, він поклав руку на землю і тоді його дерев’яні клони поблизу почали втрачати свою форму. Вся дев'ята дівчинка перестала бути людьми і перетворилась на дерева, які товстими гілками почали зносити весь фасад, відкривши новий додатковий прохід замість підозрілого старого. Чоловік з каштановим волоссям вправно керував ними і такий самий хід повинен звільнити всі групи від непотрібних проблем, пов’язаних із пасткою.
Цей метод ведення справ дозволив іншим групам розпочати свою працю. Перша сотня Шинобі з кунами висунулися вперед, неключаючи і командирів. Але те, що вони почули і побачили далі, могло повністю здивувати їх...
Слідом з-під уламків і пилу вирвалися різноманітне Шинобі, що приступили мало не боротися один з одним. Диковиті на вигляд і в брудному одязі. Худи і з видовженими обличчями, покритими кров'ю. Єдине, що у них виділялося спільне - це фіолетові канати на поясах. Інші ж були перелякані й божевільні, рвали і метали.
І це зовсім не те, що очікували ніндзя Ліста і Песка, готуючись до гіршого, який міг би загоїти Орочимару на їхньому шляху. Пастка з отрутою - це одне із перших, що прийшло б на думку з урахуванням особистості змія.
Тим не менш...
Зрештою, що такого сталося?
— Стояти на місці! - Прокричав твердим і ясним голосом Какаші, віддавши наказ всім присутнім Шинобі, проаналізувавши всю ситуацію та зрозумівши, що перед ним вже точно не підопічні Санні, а швидше всього його ув'язнені або ті, хто міг би служити для експериментів йому.
І ті, що втекли з притулку Орочимару почули його також, тому спочатку загальмували свій хід, але після ще більш гучним криком почали стрибати на підрозділи Конохи і Суни. Божевілля затіснило їм очі. Навіщо їм прислухатися до якогось незнайомця, коли нарешті з'явився шанс звільнитися від огидних лап жахливої людини?
І навіть ті, що стояли на шляху Шінобі не могли служити перешкодою і стримаючий фактором для них...
Однак.
— А-А-Е-а!
— А-А-Е-а!
— А-А-а!
Крики болю роздалися в просторі, коли перші невдахи наткнулись на Шинобі з загону. Ті були заколоті кунами, а дехто пройшов через вогняні ніндзюцу. Запахло смаженим, як ніколи раніше. І запахував також смажене людське тіло.
— Почалася проблема... Невже це такий план Орочимару? — Нахмурів свої брови Какаші, озираючись на втікачів своїм шарінгом. Він думав, що таким чином Саннін вирішив створити хаос в їх рядах, але це також скерувало на певні думки:
"Що якщо Орочимару ховаються серед них?." Хатаке вважав, що провернути це можливо в рамках того, як утікачів з сховища було не менше сотні...
- Зупиніть їх усіх! — Подавши наказ Какаші, переглянувши погляд на Неджі, що стояв під його стійкою м’якого Кулак: — Переглядай всю територію біякуваном. Можливо, існує таємний вихід з бази і ми тоді упустимо Орочимару.
Неджі кивнув і почав ретельніше спостерігати за місцевістю. Для нього така масштабна місія це чудовий шанс показати себе, а також можливість сильніше.
"Але якби тут був Рок ... Думаю, що тоді я б почувався спокійніше..." - зазначив у думках Х'юга, дозволивши своїм губам розтягнутися в невелику миску. Але було тільки діяти і перестати залежати від бровастого Командувача!
