"Пф, дуже просто!" - фикнув Лі, в легкій згодившись виконати своє перше завдання від системи і приймаючи зручне позу для цього, тобто для, здавалося б, звичайних віджимань від підлоги.
Десять віджимань? Без проблем!
В минулому житті він робив їх набагато більше, та і колишній Рок судячи по спогадах фізично слабаком не був, тому що постійно тренувався на межі. Хлопчина показував себе з боку того ще мазохиста, адже не маючи можливості виконати одне, учень академії Шинобі миттєво приймався за інше, тим самим часто помираючи до кінця дня від втоми.
Але він не здавався, що дуже похвально!
Шкода тільки...
У цій жорстокої реальності з суддею Лі безумовно пішло щось не так...
"Гаразд, не будемо про сумному!" - поставив крапку у своїх думках хлопець, спеціально стукнувши лбом об дерев'яну підлогу. Тому що він просто не хотів продовжувати страждати від надмірних переживань. Як-никик, минулого не виправити.
Проте слідом Лі стиснув губи і начепив впевнений оска, який не відступиться від бажання стати майстром бойових мистецтв, а точніше майстерем Тайдзюцу.
Коли Рок Лі почав діяти на підлозі, він висихнув і в наступну мить відчув тиск, подібний до того, як гора разом з крижаною брилою вниз у передвіску опускається вгору. Від подібного круглі очі натуральним чином випухли, а густі чорні брови моторошно насупилися.
"Що за ... Хіба спочатку система підкидає такі неймовірні складності... Невже на мене поклали... Якусь чортову магію або дзюцу з атрибутом гравітації!" - в справжньому шокі думав хлопець, встиг відтиснутися тільки один раз і то, важко і зі скрипами в зубах.
Коли Лі ще кілька разів знову бився, він більше не відчував рук. Тіло швидко оніміло, та й не слухався штовхом, наче шепотало здатися і припинити вичавлювати останні соки під звуки просічених дерев'яних досок підлоги. Але чи це вихід?
"Я не знаю... Що мене чекає за провал... Але якщо є штраф, то я точно не хочу попадати під нього..." твоЇ думки протекали повільно і обривисто, поки з його уст Рока виходило одне тільки гортанне ричання.
Може було б набагато простіше, якби чакра в його тілі циркулювала активніше, приносячи енергію, але під тягарем інтенсивної у декілька разів гравітації хіба можливо скористатися таким, тим більше коли мова йде про настільки невмілого учня академії Шинобі, а за фактом потрапляючинца без практики?
Відповідно, склавши вісім віджимань, Лі перестав щось бачити, тому що піт просто засунув огляд для очей, а легені забилися туго повітрям. М’язи забилися ненависною конвульсією та судомами, і цей тиск був настільки сильний. Здавалося, що зараз м'язова тканина порветься і виплине в всі боки кров. Але страх перед невідомим був чудовою мотивацією, щоб не рятувати під кінець.
І рівно на заповітній десятці в розумі хлопця заточилися деякі сумніви...
Якщо далі підуть ще більш адичні вправи, то чи варто себе губити? Хіба таким чином він не закінчить рівно так само як оригінальний Рок Лі? Для чого все це? Щоб відчути себе молодцем, а після відпочити від перенапруження?
Може краще тоді нарешті здатися...
Но...
"Ні!" - в ту ж мить вигукнув про себе нинішній Лі, чиї круглі очі миттєво розкрилися і слідом почервонів через щипляючого та стікаючи з лоба піт. Він підняв своє вантаже тіло в позі планки востаннє з відповідним рваним криком, наче із самої шеолу:
АААаАРРГХ!
Після цього він отримав повідомлення від системи з загальним холодним і механічним голосом:
[Адська вправа була виконана!]
[Вітаю користувача]
[Ви можете забрати бронзовий ящик з інвентаря]
"Навіть бонусів не отримав... І справді пекельна і безжалісна система... Лише деякі віджимання, але до чого це призвело..." - відразу спустошено впав обличчям в лужу свого пота хлопець, не маючи можливості не то, щоб тупо піднятися і сісти, забудьте, проте й піднести голову просто не було адекватних сил. Його вижалили до залишка.
Залишалося тільки в тиші під сосним перекладати дух, але радіючи тому, що тиск-таки зникло і тепер Лі хоча б міг для початку відпочити та розслабитися.
[Ім'я: Рок Лі]
[Ранг Шинобі: учень академії]
[Здоровье: 90%]
[Виносливість: 5%]
[Чакра: 100%]
[Ранг Тайдзюцу: C]
[Ранг Ніндзюцу: —]
[Ранг Гендзюцу: —]
[Інвентарь]
[Список адських вправ: 3]
- Гей, як справи у мого сина?
Раптом спокій було порушено крикливим і енергійним голосом. У відкрите вікно кімнати заліз чоловік з довгим чорним волоссям до плечей і круглими очима, які явно передавалися у спадок. На ньому був типовий зеленоватий бронежилет Шинобі, поїдаючи на лобі барвистим протектором із символом Деревні Скритою в Листві. Його обличчя було прикрашене широким білим усміхом.
Точніше буде сказати, прикрашає до тих пір, поки так званою татуся не помітив свого напівмердного від втоми сина ...
- Рок!
У паніці закричав чоловік, різко перекинувши юнака і притиснувшись до себе з трагічною та недоброю фізіономією, майже зі сльозами на очах.
- Рок! Я ж знав, що твої скажені тренування не доведуть, але... Щоб так! Рок! Ти чуєш мене? Скажи що-небудь, сину!
І продовжувалися подібні телячі ніжності з ознаками нетактовного розбалювання до того моменту, поки Лі не зібрався з силами і не прошепотів тихе й сухе:
- > Відчепись...
✔ О! Значить, з тобою все в порядку! Це добре! ✔ Вільно закивав чоловік, поставивши сина на ноги і нарешті відпустивши його в "вільне плавання", коли останній тим не менш повноцінний зміг витримати своїх двох, нехай і трохи похитуючись.
"Отец Рок Лі... За ім'ям Сон Лі... В анімі його начебто як жодного разу не показували, хоча багатьох батьків залишили за кадром..." che підмітив цю деталь хлопець, витерів рукавою поглиненої потім рубах-кімоно залишки вологості зі свого обличчя. Проте, він все ще відчував запаморочення і спрагу сну. Крім того, стан у системі говорив про те, що 12-річний учень академія витратив 85% стійкості від первісного числа в ході виконання всього лише одного тренування.
Зате якого! Адського, якщо що!
✔ Ладно... Рок, я розумію твоє бажання йти слідами свого батька, але... Тобі буде дуже важко без Ніндзюцу і Гендзуцю навіть в ранзі Чуніна, а про Джонан нічого говорити, так що не потрібно перестаратися, адже так?
Затягувати з мовчанкою між батьком і сином перший в кінцевому рахунку не став, видавши те, що видати. А ось Лі замолк, не розмовляючи не тільки через спільне перевтомлення, але і просто тому, що не знав, як саме спілкуватися з такою близькою людиною, а ніби й ні, адже він лише час від часу мігався в чужій для нього пам'яті.
Тому він тільки кивнув, але серйозно з слова так званого вічно зайнятого "відця" не приймав.
"У мене не вірять... Але в мене є бронзовий ящик, який дістався мені у нагороду після першого тренування. Не знаю, що там буде, але... З ним я можу піднятися до вищого рівня, ніж якийсь там учень академії Шинобі... Ну, принаймні я на це сподіваюся... Ха-ха-Ха, інший світ і переродження ... Це безглуздість, яка не має жодного уявлення про Лі.
