Ліквідатори, які працювали досить професійно і оперативно, щоб вже через пів години після операції перший захисний бар'єр менару був зламаний та розпорошений, дозволяючи основним силам почати атаку. Так, ніхто не збирався долати захист до самого кінця. А тим більше, що подолав головний бар’єр, інші могли знести голою силою. Так само й зайнявся головним ударним кулаком ордену на чолі з Дамбльдером.
Навіть можна сказати, що директор мало не сам почав зносити багатослівний захист менора, впевнившись, ніби його самого не прикінчить закляттям. У старого чоловіка було більше ніж достатньо сил для таких фокусів. А тим більше, старець підтримував фамільяр — фенікс, птах може долати будь - які бар’єри і чудово допомагає у руйнуванні очних, посилюючи вогненні атаки свого господаря. Решта магів у групі, правда, довелося додатково захищатися від того жару, що виходив від заклинань Дамбльдора, але це вже дрібниці.
Крім того, усі знали про те, до чого готуватися, і час такий самий. А розтягувати битву все ж не коштувало, щоб звести ризик усіляких несподіванок до мінімуму. Та обмеження міцності бар’єрів навколо менори не безмежні. Я, звичайно, зможу досить довго підтримувати той же антипараційний бар'єр, навіть якщо його дуже активно будуть намагатися пробити, але і у мене є свої межі. Так що так, руйнівна міць Дамбльдора прийшла якраз вчасно.
Ну а я отримав чудову нагоду спостерігати за справжнім майстром своєї справи. Звичайно, дивитися заклинанням було не зовсім зручно, тим більше, що воно закляття серйозно так збило через серйозні магічні та просторових обурення, але даний спостереження все одно був корисним. Адже я хоча б трохи почав розуміти, в якому напрямку мені варто рухатися для подальшого розвитку у стихійній магії.
Шкода лише, що наступний бій вже не був настільки багатий на деталі і нюанси, злиттям в один цикл заклинань, метаній з одного боку до іншого та дуже смішним спробами пожирачів що або протиставити Дамбльдора. Так, варто було тільки останнім бар'єрам паща, як дані чарівники, не будь дурнями, вдарили по нападаючих авадами і масовими прокляттями ... Те, що було справді небезпечним і навіть обійшлося не однією жертвою для інших ударних груп, але від директора.
Мда, на його фоні навіть Німфадора дивилася досить блідо, незважаючи на звання майстра трансфігурації. Те, що старий витворяв одним змахом чарівної палички, було в принципі складно описати словами, але факт залишається фактом: всі авади ворога були легко заблоковані трансфігурованими предметами, і самі пожирачі ледве-їдву змогли стримати відповідь...
Можливо, уся справа в тому, що директори чарівників, які зустрічались з групою, не були присутні, але це не відміняє того факту: два десятки не найбільш рядових чаклунів навряд чи могли щось протиставити Дамбльдору. Хоча, я міг би повторити подвиг директора, нехай і кількома іншими способами, та й не з такою ж легкістю, але зміг би. Так що, ще не все втрачено і мені теж є чим пишатися ... Ну чи було б, якби я дійсно вирішив взяти участь у битві. Але це мене не цікавило.
Хоча, коли я трохи помістив фокус заклинання, а перед моїм магічним очима постало все поле битви, дозволяючи в деталях розглянути весь той хаос, що відбувається під час зіткнення двох зовсім не малих груп чарівників, кров у моїх жилах мало чи не скропила. Я буквально відчував, як моє тіло наповнюється силою і бойовим азартом, пробуджуючи бажання і самому брати участь у всьому цьому стебелі... Чортова спадщина Блека дає про себе знати.
Але я навіть радий такого спонтанного бажання ризикнути власною головою заради не дуже то й чітких цілей. Адже саме це бажання зараз дає мені настільки насичені емоції, що дозволяє в найменших деталях аналізувати і розуміти те що відбувається там, у тій м'ясорубці, які організували між собою найманки Ордена та Темного лорда. Та й подобається мені це збудження, що так і підштовхує мене зробити який-небудь божевілля ... Я не дозволю собі втратити контроль над собою. У мене є декілька інших цілей, та й про додаткові завдання забути не варто.
А ще одне завдання, до речі, вже досить скоро доведеться виконувати, створюючи всередині антипараційний бар'єр пару "дир" для цілком конкретних порт-ключей, що зараз були на руках у тих найманців, які нещодавно наймали Нарсіса. До речі, ця група не забувала про своє завдання. Вона досить добре організовано рухалась у напрямку своєї головної мети — Біллариси Лестрейндж, моя тітка і та, кого Нарциса всім серцем хоче витягнути з цього м'ясарубки.
Правда, сама жінка не дуже хоче покидати це свято смерті впродовж усього того часу, коли вона точиться у полум'ї бою... При цьому я чітко бачив, що Белла все ще не відродилася після свого ув'язнення, через що її малюнок бою кілька ламаний і рваний. Здається, у жінки поки що не вистачає сил і концентрації для реалізації свого стилю... Та й рухається та з деякою схибленістю і повільністю. Її тіло ще не готове реалізувати повний потенціал своєї господині. Що ніяк не заважає їй з шаленим веселощом відправляти на той світло одного чарівника за іншим ...
Я навіть радий, що моя родичка трохи не у формі. Інакше у мене б виникли серйозні сумніви в тому, що наведені мамою найманці взагалі мають хоч якісь шанси впоратися з цією безтією. Занадто вже у тій були вражаючі здібності в магії і прокляттях ... У деяких моментах мене навіть перевертала, коли жінка знову покидала свою жертву живою бомбою і загрожувала іншими своїми розлітами в різні сторони кісток... Занадто криваві і я б навіть сказав брудні методи використовує Белла.
Але їх ефективність було дійсно безглуздо піддавати сумніву, особливо коли звичайні найманці і рядові члени Ордена Феніксу змінились спецами Нарциси, але все одно не змогли забрати ініціативи у цієї особи... Цілком божевільною істотою, що навряд чи танцювала, продовжуючи все так само ефективно боротися. При цьому її божевілля і веселощі відчували майже кожен, хто взагалі глянув в її сторону, ніж та і користувалася відвертою фарбою і залякуваючи своїх противників. Навіть ветерани в цьому житті дуже нервово реагували на такого ворога...
Мда, сильна тётшка. Добре хоча б відновитися поки що не встигла, але підпустити до тієї найближчим часом Нарцису я все ж не ризикуну... Якщо ж у гнізді Блека затиснуті в’язні, то нехай трохи заспокоїться в його рідному домі. Завдяки цьому Білла вже давно не матиме проблем з цим родовим джерелом. Хоча невеликий шанс того, що та і без жодної палички зможе підкорити собі одного з Малфоївських будинків, все ж залишається, але цей момент я вже проконтролю окремо.
Ну, якщо найманці впораються зі своїм завданням. А то з цим поки що не дуже. Біллу дуже добре підтримують колишні клієнти по камері, ну або хто вони там один одному після Азкабану... Хоча не важливо, головне, що стара гнвардія пожирачів смерті поки що дозволяє найманцям наблизиться до виконання свого головного завдання, втягуючи їх у виснажливу битву...
Ну, сподіваймося на краще. У крайньому разі, я не дуже і розчарований, якщо Белла так ніколи й більше не зустрінеться з Нарцисою. Я все ще не можу догодити своїй мамі, хоча Нарциса переконала мене полонити і викрасти її сестру. Я все одно залишаюся при своєму розумі, та й проти того ж, що б той же Дамбльдор сам розправився з моєю родичкою, нічого не маю.
Тим більше старий непогано виправдовує свою репутацію, намагаючись не вбивати своїх противників, навіть якщо це дуже жорстко... Але це він вже непогано так розійшовся, чи не на автоматі розбираючись з противниками, що в цьому контексті більше нагадують набридливих мух... Але це не так вже й багато, що їх важко прибити. Так і затевлять де-небудь сховатися або ще як потягнути час ...
Розбіжні хлопці вибрали дуже правильну тактику у боротьбі з директором. Намагайся вони ж зашкодити Дамбльдору, і користь від них виявилося б куди як менше... Ну, а так вони хоча б час тягти, ймовірно розраховуючи на повернення свого лідера. Ну-ну...
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda