Знаєте, я не дуже люблю грати в благородстві. А коли мене попросили допомогти Поттеру зі зняттям "ложних" звинувачень в його напрямку, я взагалі мало не зарвався на свій образ. Але знаєте, іноді благородство все ж варто проявляти, особливо коли про допомогу тебе просить не якийсь там Мракоборець, а Сам, Його Величність Альбус Персиль Вулфрік Брайан Дамблдор. Точно так і ніяк інакше, а то Його Величність і за серчати може...
Але це я так, Снейпу підражаю, виходячи отрутою і жовччю в усі сторони, збитий через необхідність напружуватися заради Поттера. Звичайно, я допомагав директору, і навіть отримав високу плату за цю допомогу... Але це всього лише відмовка, адже я допомагав Дамбльдору відмазати Поттера з насиллі фальшивого і явно показного суду за використання магії в неприпустимі для цього місці. І це не те, що моя допомога була простою. Цього разу мені довелося дійсно піднаховуватися, щоб отримати деяку інформацію через зв'язки власного роду в міністерстві.
І знаєте, це дійсно неприємно - допомагати не занадто приємному мені людині, використовуючи при цьому особисті зв'язки і знайомства. Але нічого, Дамбльдор в будь-якому випадку "авансом" заплатив мені і ще деякі частини свого ордену, подібне незручність. При цьому заплатив він саме тим, заради чого я і вступив в цей його Орден Фенікса - інформацією про свої плани... При цьому я був практично впевнений, що конкретно в даному випадку ця інформація правдива якщо і не від А до Я, то десь близько.
Банально через те, що такі розпливчасті пророцтва як той про який нам і розповів директор, так просто не придумати навіть такої маніпулятори, як наш керівник. Так і було багато чого з того, що директор робив у минулому... Правда, як особисто мені здалося, ті захисники директора, що мали честь почути від нього справжню причину, по якій Поттер ну ось дуже потрібен магічному світу, були не дуже то задоволені ситуацією. Та що там незадоволені ситуацією, ті були навіть малою наляканими, щиро сподіваючись, що директор якось так і зрозумів суть пророцтва.
І я їх в чомусь навіть розумів. Тим більше, що сама ідея того, щоб хтось на зразок Поттера повинен буде перемогти Тома, Що вже навіть і не людина зовсім ... Стає трохи не по собі, незважаючи на сміх, що б’ється. Так що так, я розумів той же Грюма, що майже в матерній формі оголосив директору, який би наздогнав його раніше смерті. Ось тільки сам я якраз відмінно розумів справжні мотиви директора і в деякому розумінні навіть захоплювався його ... Нехай буде продуманим.
А все через те, що Поттер - це насправді живий хрестраж Тома. Той хрестраж, про якого сам Том навіть не підозрює, щиро вірить у те, що вона пов’язана з Поттером. Насправді, це досить смішно, адже « пророцтва » — могутні пророки за всі свої сили і навіть життя — можуть змусити світ повірити в те, що передречене пророком справді має відбутися... Так, такі пророцтва є дуже мало в історії людства. І ось я впевнений, що пророцтво Трелоні Сівілли таким не було...
Але Том упевнений у цьому, і тому його можна послабити власними руками, змушуючи власною магією знищити свого ж хреста. Мда, коли володієш достатньою інформацією, навіть дії директора отримують певний сенс, хоча я й досі впевнений, що у директора є ще інші причини на те, щоб знищити Поттера і Волдеморта. Мабуть, той знає ще щось таке, що змушує до подібних зусиль по дресируванні і захисту свого золотого хлопчика.
Інші ж навіть не здогадуються, що Поттер - живий хрестж Тома. Вони так занепокоєні, що сказали директору. А той їх навіть не обманював, просто оголосивши про існування якогось пророцтва з таким ось текстом, а далі ви, милі люди, вже самі розбирайте що до чого... І навіть те, що ми з Дельфою майже в той же момент зрозуміли невеликий такий підвоє у словах директора, можна сказати ні на що і не вплинув.
Це точно те саме, що директор вирішив зробити Поттера жертовного ягняти з дуже примарним шансом на виживання. І тому, цей шанс присутній через те, що магія хреста все ще не вивчена до кінця і він цілком собі може викинути якийсь фокус будучи знищеним власним господарем. Але я б на подібне взагалі не розраховував, а тому і шанс цей враховувати не збираюся, заздалегідь поставивши на пацані надгробний хрест.
Все ж план директора вписувався у наші з Дельфіною плани по знищенню хрестражів Темного лорда. І це означає, що ми не будемо заважати старому чоловікові зосереджуватись на інших шматках душі одного новозаселеного лича. До слова, той хрестраж, що був закріплений в медальоні Слізеріна, я вже знищив. І навіть те, що цей хрестраж був вже майже повністю нешкідливий, і міг ще співслугувати нам непогані служби, дозволяючи стежити за переміщенням хреста Тома і в майбутньому, мало впливало на що.
Дізнавшись про це, Дамбльдор має ще один хрестраж Тома. Ми з Делфійою в той же день вирішили позбутися власного « навігації». Чисто від гріха подалі, а то ще дізнається директори про наші маленькі справи, і що потім робити не дуже те й зрозуміло. В основному через те, що реакція Дамбльдора на таку інформацію може бути різною. Але в будь - якому разі, не дуже вигідною для нас, а отже і ризикувати зайвий раз ми не будемо.
Крім того, медальйон засновника сам по собі був більш корисним артефактом. Звичайно, він навряд чи зможе колись зрівнятися з діадемою Коктевран. Не просто так я ношу її незважаючи ні на що, навчившись приховувати ту навіть від Грюма, з його цим скануючим артефактом. Але все одно, медальйон Слізеріна цілком собі тягнув на родову реліквію, даруючи своєму носію мало чи не повний імунітет до більшості токсинів і зеленень токсичного типу, а також відмінно захищаючи від проклять ...
І навіть якщо дані ефекти для мене не такі вже й важливі. Зі своїм метаморфізмом я і так можу ігнорувати дуже багато отрути, через що і закупався бойовими зіллями вищої категорії, що після використання неслабо так травлять організм. І від проклять я захищений непогано завдяки іншим своїм артефактам, щоб всереєструватись за медальйон засновника. Так що поки що даний медальйон був відданий Дельфіні для вивчення. Пізніше я планую подарувати цей данний Дафні, як свою наречену і просто офіційну леді Малфой.
Тим більше, що для неї подібний подарунок буде якраз доречний. Та й статус « великої дружини» серед інших моїх дівчат після того, як вони закріпляться до Дафни, все ж такі подарунки простому коханцю не роблять. Ну а оскільки статус для старшої сестри Грінграсс був важливішим за будь-які інші "молоді", пов'язані з моїм бажанням у гідному мірі розбавити своє інтимне життя, то такий подарунок однозначно вартий того... Майже безробітна особисто для мене реліквія засновників в обмін на спокій у моїй майбутній родині — це більш ніж прийнятна ціна, як я вважаю.
На давайте не будемо про це. Довші плани можуть зникнути в будь-який момент, але я не можу знищити Темного лорда ще до того, як він завоює владу у країні. Добре хоч тепер я приблизно уявляв подальші дії нашого директора, маючи деяку впевненість в тому, що цей старий не завадить вже моїм планам. Та й взагалі, після того як директор злегка розяснював ситуацію зі своїм заступництвом Поттеру, мені стало набагато спокійніше. Хоча б через те, що мені тепер не варто турбуватися про життя і смерть Поттера, з цим директором вже якось сам розбереться.
І нехай в результаті мені довелося трохи бігти по міністерству, за кілька днів до призначеного Поттера слухання, але « довговага за виявлену довіру » як Дельфіна стрімголов охрестила прохання директора, я все ж закрив. А значить, найближчим часом проблеми більше не побачаться, особливо якщо директору вдасться відбити Поттера у чиновників, що за якимось хріном вирішили позбутися...
Ініціатива, до речі, походить від Долорес Амбридж - вірна соратниця нинішнього міністра, що про щось так говорить... Правда, я не зовсім розумію, яке Фаджу справу до дрібного задихліка Поттера, але це вже дрібниці. Мені дана інформація в будь-якому випадку плювати з високою дзвінички.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda