- Драко, все нормально? - Помітивши різку зміну в моєму настрої, і точно відчувши активацію мого дара звернулася до мене дівчинка... Я дуже тихо і акуратно звернулася, очевидно боячись моєї реакції на її слова. І не просто так, між тим, побоювалася. Викинувши зі своїх думок я ледь був набив малу дівчинку на чистих рефлексах вздривши руку у бік шиї дівчинки... Але він швидко стримався, пам’ятаючи про те, що дар неконтрольований — це дуже і небезпечно.
- Все погано... Дуже погано. - Ледве не тримати підступну паніку, прошепотів я... Так, у той момент я не дуже то й стежив за словами, намагаючись прорахувати раптово змінену ситуацію. І картина отримала трагічну. Пітер Петігру скинув з себе моє імперйо... Ну або йому допомогли від нього позбутися, що не так вже й важливо. Темний лорд знає, хто саме і за яких обставин підкорявся його єдиному рабу. І це дуже, ну дуже погано.
Хоча б через те, що Барті Крауч молодший до сих пір в Хогвортсі працює викладачем по ЗОТІ, а значить, має чудовий доступ не тільки до мене, але й до будь-якого іншого учня у школі... У тому числі й мої дівчата, що напружує особливо сильно. У тому, що Том може вдатися до найогидніших методів усунення свого ворога, а я щойно потрапив у цю касту без жодних сумнівів. Я майже впевнений, що як тільки Темний лорд зв'яжеться з Барті, мої близькі в будь-якому випадку постраждають... І я нічого не можу з цим зробити...
- Або можу... - Тихо прошепотів я, вражений тим наскільки сильно розігналося моє свідомість, в спробі знайти відповідний вихід з ситуації ... Зазвичай, моїх навичок в ментальній магії недостатньо щоб думати з подібною швидкістю. Та у мене навіть кров з носа пріснула через напруження, що в той момент давило на мій мозок. Але я навіть не помітив такої дрібниці, з силою стиснувши руку мого ідеального виходу із ситуації.
- Що відбувається, Драко? - Починаючи по справжньому стурбована, запитала у мене Місяць, боячись косити на свою руку... Яку я занадто сильно стиснув. Ех, продавши собі багату затріщинку, я відпустив дівчинку і зробив кілька глибоких вдихів, допомагаючи собі заспокоїтись. Не дуже, адреналін все ще гуляв по венах, але думки то й справа скакали до прорахуваної ситуації. Але емоції дійсно трохи притупилися, повертаючи мені контроль над власним тілом.
- Один мій план тільки що був знищений біля основи. І тепер я, і всі мої близькі в небезпеці. - Чесно відповів я дівчинці, не дозволяючи собі сильно наближатися до неї. Легкий укол провини і так вже кивнув моє серце за те, що я ось так сильно зіпсував наше з нею побачення ... Бо мені щось не хотілося боятися ще сильніше. - І це настільки мене налякало, що я на мить перестав себе контролювати. Зараз вже все гаразд, я взяв себе в руки. - Трохи збентежено посміхнувшись дівчинкою, пояснив я.
- Ясно. - Видихнула дівчинка, на секунду опускаючи погляд і розслаблюючись всім тілом. - Я можу тобі чимось допомогти? - Задав настільки потрібний мені питання Місяць, повертаючись собі колишній спокій, але дійсно демонструючи мені свою готовність допомогти.
- Насправді так. - З якоюсь замікою кивнув я, останній раз зважуючи і оцінюючи власний план. І нехай той і був придуманий на хвилі емоцій, будучи досить ризикованим, але серйозних вад в ньому я не бачив, а вигода була більш ніж серйозна... якщо так взагалі можна назвати безпеку себе і своїх близьких. Так, близькі люди зараз мені вже важко назвати своїх дівчаток якось по-іншому. Та все ж я не Том, щоб вважати людей простими інструментами для досягнення своєї мети. - Мені потрібно вбити одного чоловіка в стінах Хогвортса. І я сподіваюся, що ти допоможеш мені зробити це непомітно для нашого директора і деканів. - Я сказав їй, що вона трохи шокована.
- Добре. Я допоможу. - Справді швидко виправившись з власним ступором, відповіла мені дівчинка. - Кого будемо вбивати? - Порушуючи стиль своєї поведінки, додаючи в голос багато веселості і очікування, запитала мене Місяць... Та сама, божевільна Місяць, до якої я так звик. Ну, воно і на краще, зараз саме така партнерка мені й потрібна. Ну а за зіпсоване побачення я трохи пізніше ще вибачаюся перед дівчинкою. Можливо навіть влаштую для неї повноцінне побачення десь за межами Хога.
- Нашого викладача ЗОТИ – Барті Крауч молодшого. - Я відразу ж відповів, сподіваючись, що дівчинка не ставитиме мені дурних питань. Принаймні. - Він є слугою Темного лорда, і представляє зараз найбільшу для нас небезпеку. - Все ж додав я, перериваючи очікуване питання дівчинки. Правда, та й не збиралася нічого питати, просто кивнувши мені і підбадьорюючі так посміхаючись... Чи, може, вона так само висловлює своє передчуття? Важко сказати, у почуттях цієї дівчинки я все ще іноді втрачаю.
- Добре. Тоді нам потрібно в ліве крило замку. - Спокійно сказала дівчинка, впевнена у своїх словах... Напевно, так якимось своїм методом може дізнатися місце розташування будь-якої людини в замку за допомогою магії самого Хогвортса. Ну або щось біля того... У мене в будь-якому випадку не було причини сумніватися у словах цієї особи, та ще не раз мені брехала. Та і в усіх її здібностях я досі не розібрався. Я взагалі слабо розумію, що і як вона робить.
Але мені зараз і не нудно розуміти це. Головне, що моя мета не довелося довго шукати, а Місяць не став витрачати настільки цінний час, негайно ривнувши в потрібний нам бік... І, хоча вже дуже скоро мені довелося взяти дівчинку на руки, щоб пришвидшити свій біг, але це вже дрібниці. Місяць у будь-якому випадку не була проти такого способу пересування, а я отримав досить фальшиву надію на те, що нашу пропажу не виявлять.
Що було дійсно важливо, адже смерть професора прямо в стінах замку у будь-якому випадку бедує розслідувати себе самим директором і всіма деканами. І так, я не сумніваюся в тому, що у того ж Дамбльдора вистачить сміливості припустити, ніби це саме студент убив викладача. І нехай Місяць має впоратись з тим, щоб приховати момент смерті фальшивої герюми навіть від сигнальної системи замку, але це не означає що я можу розслабитися.
Ні, ще раз ні. Адже будь-яка сутичка з Барті Краучем може призвести до справжньої трагедії. Його потрібно швидко, майже миттєво вбити, щоб не створювати зайвих магічних обурень, заблокувати які навіть Місяць не зможе ... Добре, знання Тома більш ніж достатньо, щоб швидко і гарантовано вбити не очікуваного нападу ворога... Ну або я так думав.
Адже на практиці все знову виявилося дещо складніше. Просто через те, що лжеГрум умудрився практично без втрат пережити мою першу, по-справжньому смертну атаку... Це при тому, що я точно бачив Барті ось ніяк не очікував від пробігаючих мене подібної підлянки. Той взагалі визнаючий що проігнорував мене... Ми з Луною смоли маємо більш правдоподібного вигляду, ніж спалила людина перед Снейпом.
Барті дійсно не звернув на нас особливої уваги, навіть коли ми лагідно подякували того за « прикриття" і не зупиняючи свій біг. Ось тільки коли ми вважали що погонюлися з ним, пропавши з поля зору, а я на всій доступній мені швидкості атакував чоловіка ... Він зміг ухилитися від мого авада.
Нелепо, припавши до землі і просто загнавши себе в дуже невигідну позицію, але зумів ... І я ось ні за що не повірю, що він почув мій тихий шепіт закляття. Я, чудово знаючи, що невербальні авади просто немає, заздалегідь перенаправив звук від своїх слів в протилежну від Барті сторону. При цьому я використовував для цього власний метаморфізм і магію крові, щоб даний Пожирач смерті точно нічого не помітив... але цього все одно не вистачило, аби вбити того з першого ж удару.
От тільки зупиняти свою атаку я не збирався. Добре, реакція усвідомити те що сталось і продумати наступний крок мені вистачило... Не інакше як родовий дар бойової магії дає про себе знати.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda