Відхід від ритуалу мені довелося трохи довше, ніж я сподівався. Майже цілий тиждень я ходив як на голках, намагаючись утримати свою магію під контролем і розібратися з тією кашою в голові, що у мене залишилася замість начистоженого мозку. Тільки сильні болі в голові натякали на те, що у мене ще щось є, кістка так боліти не може.
Загалом так, стан у мене було не сказати, що нормальне. Дівчатка навіть хотіли відправити мене у лікарняне крило, але я з добротою відмовився від такої допомоги. Мало того, що в лікарняному крилі мені навряд чи зможуть допомогти, але ж зрозуміти щось мадам Помфрі може. Не потрібен мені такий ризик, і так проблем під дахом. Якщо з магічними вихлопами я ще міг впоратися або приховати ті від оточуючих, то ось проблеми з головою мене кілька турбували.
Ні, нічого фаталічного не відбувалося. Я просто адаптував нові знання під себе, вибудовуючи асоціативні ланцюжки. що все це відбувалося і без мого впливу. Але ось вплив на мою особистість від цих процесів було вельми і дуже серйозним. Ні, ритуал, як і закладено, знехтував, наскільки це взагалі можливо, спогади дорослого Тома. Проблема в самих спогадах, все настільки великий об'єм нової, часто шокуючої, інформації, що разом завалилася на тебе ...
Це було важко зрозуміти, але коли я отримав шанс поглянути на життя Тома Ріддла, то зрозумів багато чого і вирішив для себе. І тут мова йде не стільки про магію, скільки про життєвий досвід самого Тома. Знаєте, раніше то мої донори навіть майже не уявляли життя за межами Хогворста або пологового помести Малфоїв. У Тома був досвід у притулці, але вижити важко.
А тут на мене обрушилося ціле життя дорослого, гордого, амбіційного і сального мага Тома Ріддла, якому вже було тридцять чотири роки. Так, я просто не міг вплинути на це раніше. Та й про "двійність" спогадів я якось не подумав. Але дорослий Том ніколи не забула про своє дитинство, тому й від перегляду шкільних спогадів майбутнього Темного лорда мене ніхто не забезпечив.
Пережити все це ще раз, нехай і виступаючи простим спостерігачем, як під час занурення в омут пам'яті було досить важко. Набагато важче, ніж прості проблеми з магією. Тим більше, що з кожним днем буйство магічної енергії в моєму тілі ставало все слабшим, залишаючи після себе тільки голу силу і різко зростаюче відчуття магії. Так, нехай контролювати магію стало набагато складніше через різкий стрибок в силі, але ось відчуття магії я став куди парніше і деталіше ... і навіть якось глибше.
Що там, якщо я навіть у чарах почав відчувати магію куди більш детально, буквально « побачивши» контури і рунні схеми заклинань. Навіть коли це був звичайний Люмус, який використовує найпростішу схему-руну у своїй основі. Так, дуже неочікуваний плюс від ритуалу, але особисто я вважаю, що він був просто крихітним, в порівнянні з несподіваними проблемами, які наздогнали мене після поглинання чужого хреста.
Але навіть ментальна магія мені не дуже то допомагала з несподіваними проблемами. Вірше я сам не дуже то намагався з цим боротися. Занадто високий був ризик зійти з розуму після подібних експериментів із розумом. Я і так малий поїхав дахом, після усвідомлення деяких спогадів Тома. Але все ж таки життя у того було не сказати щоб легкою, після війни та взагалі була не цукор. Так що ж цей гордий чоловік ще і ворогів собі нажив з неймовірною швидкістю... Відчуття сили зривало того з нарізки.
І я, якщо бути чесним, теж міг мало що полити від власної сили і могутності. Але ні, я пережив це якось спокійніше, в багатьох випадках через кілька пасивної особистості старого Драко. Ну а після перегляду цих спогадів, мене ця хвороба вже навряд чи коли-небудь доторкнеться. Занадто сильно ілюструючий приклад лежав у мене в голові... Та й хрестражі я тепер точно створювати не буду.
Ті, що стали жертвою згубного впливу на тіло, розум і магію чарівника. І нехай Том дуже успішно боровся з більшістю наслідків такої магії, але деякі проблеми зі здоров'ям той таки мав. Те саме імпотенцію, як яскравий приклад проблем з тілом, що тільки стоїть. Про неспроможність використовувати більшу частину світлої магії я взагалі мовчу, той же Перекос майбутнього Темному лорду був недоступний вже тоді... Про розум я не буду нічого говорити, у самого таргани завбільшки з дорослого кота.
Але я, правда, з тими досить успішно боровся. Не з усіма, скінчено, деякі мене цілком влаштовували. Той самий садизм не перешкоджав мені жити, але незабутні емоції дарували просто море. Інша річ, що якась параноя, яка знову почала прорізатися після перегляду спогадів дорослого Тома, мені була не до чого. Ну, точніше сказати, прогресивна форма даної хвороби мені якось не подобалася. Здорова пара ще нікому не нашкодила...
Справді, поглинання хреста принесло з собою багато проблем. І якщо магія моя прийшла в норму досить швидко, то з розумом мені довелося багато поворушитися. Майже три тижні я робив те, що зробив Том. А було там дуже навіть не мало. Особливо добре я почав це розуміти після того, як « переварив» весь досвід Тома, і визначив свою думку про певні речі.
Так, варто було тільки розібрати з усім тим сміттям, що зберігав в собі ментальний сліпок Темного лорда, я нарешті зміг приступити до роботи з усієї тієї інформації про магію. Приблизно в той момент я зрозумів, що отримана вигода більше ніж окупує всі проблеми і ризик поглинання! Я не міг би отримати таку цінну інформацію в жодній бібліотеці світу. І тут навіть справа не в тому, що до 30 років Том уже встиг обнести сім бібліотек магічних сімей з різних куточків світу.
Ні, усі ці знання були дуже цінними. Після війни з Гріндемальдом я здобував освіту індійських та фашистських магів. Говорити про знання румунських вампірів у чаклунстві крові було страшно. Але ось основна цінність пам'яті молодого мага був досвід. Досвід тисяч тренувань, сотень боїв і дуелей, лише час від часу тренірових... Ось для чого дійсно варто було ризикувати.
Але без практичного досвіду було досить важко застосовувати прості знання. Потрібно було часу, щоб набути цих знань. Маючи реальний досвід, всі нагромаджені Томом знання відразу ж стають простими і очевидними. Звичайно, з практичною стороною питання особливих проблем не виникне. Ні, ситуація минулого літа, коли я раз з першокурсника звернувся в випускник-відповідача, так ще й з кількома дарами у своєму розпорядженні не повторитися.
Поковтнувши перший хрестраж, Драко буквально злився з особою молодого Тома, створюючи мене нинішнього. Успадкувала мене, разом з особистістю і вміннями двох магів. Останній ритуал лише закачав в мою голову інформацію з ментального сліпота майбутнього Темного лорда. Така операція точно відрізняється від того, чи вона з’єднана. Мені доведеться багато постаратися, щоб отримати свій наказ, всіх тих навичок, що були у Тома. але це все одно буде легше, ніж у випадку самого Ріддла.
Все ж я буду, як би, згадувати втрачені навички і заклинання. Не вивчати їх, бившись у темряві низнення, акі новонароджений кошенят, але згадувати, рухаючись вже прорваною дорогою. За ідеєю, замість 15 років я все це повинен буду освоїти за два-три роки. Хоча, з моїм контролем і відчуттям магії, цей час може ще більше скоротитися. Усе ж Том так і не зайнявся безпорадною магією в майбутньому, у того навіть думки такої ні.
Отже, в контролі я того кілька перевищив. Не дуже сильно, все ж багато заклинань просто неможливі без свідомого управління магією, так Том ще і майстром ментальній магії був сильним... Лише тоді, коли він був дуже зосереджений на магії, то міг помітити це в собі. Я ж ще до поглинання хрестражу відчував ту постійно, а вже після...
З такою перевагою я просто зобов'язаний перевершити Тома в магії. Правда, почати мені краще з магії крові. Медитації, які необхідні для роботи з цією магією, обіцяли чудово просунути мене в ментальні магії. Цікаво, що вампіри називають "виті". Том, до своїх тридцяти чотирів, так і не зміг відчути це щось, що є в абсолютно будь-якому живому істоті.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda