- Я так і не потрапив до Дафні. - Трохи меланхолично, простягнув я, сідаючи в карету, що запряжена фестралами. Так, до своєї нареченої я дійсно не потрапив, просидівши половину шляху в купі двох першокурсниць. Мене дуже зацікавило Місяць, що мала абсолютно незрозумілими мені здібностями, але ментальна активність та помічала на раз. Джінні, яка супроводжувала свою подругу дитинства, була лише трохи менш цікавою. Все ж я вперше так близько підійшов до зрадника крові.
Взагалі, титул зрадників крові з'явився не так вже й давно, і значення у нього набагато більш прозаїчні, ніж думає багато аристократи, та й маглороджені теж. Можливо, нове покоління і забуде справжнє значення цього слова, але під час навчання Тома, подібні дані все ще на слух...
До чого це я? Та до того, що ті ж Уїзлі не дуже те й відрізняються від Малфоїв, чиє прокляття взагалі постраждає більше за багатьох. Різниця лише в тому, що Малфоїв прокляли їхні вороги, а Візлі власні родичі, через яке прокляття вийшло трохи сильніше. Але судячи з самої сім'ї, їхнє прокляття не надто їм і заважає, швидше вже сам статус зрадників крові псує тим життя. Репутація-с.
То чому ж у молодшої Візлі було таке цікаве? Відповідь проста і банальна, структура прокляття була абсолютно унікальною. Я навіть не розумів, що саме воно робило, але це ймовірно через те, як зараз все "спало". Я не знаю, за яких обставин активується, але навіть дослідження самого клейма прокляття підкинуло мені тим для роздумів. Все ж у темній магії я розбирався непогано, а тому і сліди від такої магії міг відрізнити з легкою...
Загалом так, Джінні була досить цікавим зразком для досліджень. Та й сама дівчинка не була настроєна до мене занадто вже негативно. Так, як і будь-яка Уїзлі та не занадто і любила всіх власників мого прізвища, але ось особисті причини для ненависті у тій не було. Дівчинка навіть не знала, що я головний ворог обпеченого їй Поттера. Ну, в купі мене принаймні ввели досить легко.
Інша річ — єдина донька сім’ї Уїзлі майже відразу вибувала. Завзято, Полумна Лавгуд захопила мою увагу. Та і я зміг чимось зацікавити дівчинку. Сама вона вважала це « заспокоєними, але злими, мізками" я все більше схилявся до думки, що та якимось чином відчувала мої емоції і думки. Ну, або якась суміш з цих понять. Дивна здатність, обіцяюча дівчата дуже багато проблем. Магі завжди нищили дивних і не погожих на них самих істот. А Місяць ну зовсім не походила на звичайну магічницю...
Так, саме незвичність дівчинки і змусила мене майже три години просидіти з нею в одному купі. Я навіть зголоднів. Але й результати такого проведення справи були досить цікавими. І ні, зрозуміти що з Лавгуд не так, я так і не зміг, але деякі відносини з тією завів. Та й нейтралітет дрібної Уїзлі може мені в пригоді... Чисто для знущання над шестернею Поттера.
Але це все так, дрібниці життя. Куди більше мене радував власний щоденник. Виявляється, навіть після того як ми почули про "виселення" деяку зв'язок між нами залишилася. Я все ще міг подумки вводити в нього текст, та і будь-які зміни у ньому помічав на раз. Але тільки, коли той був в кроковій доступності. З ростом відстані зв’язок зникав. Але я це легко виправив, просто поправивши щоденник магією, намагаючись відволікти Місяця розмовами. Добре, дівчинка не бачила магію, а тому і приховувати мені потрібно було саме що намір. Це досить складне завдання, але я це зробив.
Навіщо мені все це потрібно? Бунален відповів: « Мені було цікаво дізнатися, чому тато підкинув цю маленьку дівчинку. Сам щоденник вже втратив більшу частину свого функціоналу, після мого відходу, так бути відомим у зв'язку з темним артефактом я не боявся. Той навіть спогади тепер відтворювати не може, а оскільки я заради цієї функції в ньому вбив цілу купу часу ... Ну, точніше це Том убив купу часу на створення щоденника. Просто я успадкував його пам'ять і почуття...
Не важно. Я все одно не збирався псуватися зі своїми планами, якщо ті не перетинаються з моїми. А планів на Джинні у мене немає. Ну, серйозно, які у мене можуть бути плани на дрібну сестру Рона, ось саме, що немає. Максимум, я можу з'явитися над дурним грифіндорцем, але не більше. Ось з Луною розмову вже інша. Вона дуже зацікавила мене своїм даром. І це не просто голий інтерес, а можливість отримати з цього знайомства деяку користь.
Поки я сам не до кінця визначив, чого саме хочу від Лавгуд, але в тому, що вона може стати корисною я був впевнений... Якщо не бути надто небезпечним, звичайно. Унікальний дар, раніше я про подібне навіть не читав, так ще й до ментальній магії був небезпечним сам по себе, але вже в руках Місяця... Цю дівчинку було майже неможливо передбачити. Може вона і не божевільна, але частка божевілля в ній є. А такі люди є найнебезпечнішими противниками.
Саме тому Місяць краще не ображати. Та й до себе занадто близько не підпускати. Мало що вона може для себе вирішити, спостерігаючи за мною. Хай краще вважає мене своїм добрим знайомим і не лізе в мої справи. Так, такий варіант мене повністю влаштує ...
- А як ці карети рухаються? - Роздався тихий і тонкий голосок звідки-то з лівої карети, вирвав мене зі своїх думок. У нічній темряві я не міг зрозуміти, хто саме поставив питання. Але голос мені здався невизначеним знайомим... Не важно. Я все одно не хотів розмовляти з сусідньою каретою. Та й розмовляти з невіжами... Зайве екзотичне розваги.
- Вони що, не бачать фестралів? - Трохи здивовано, запитала мене Пенсі, мабуть статут сидіти в тиші. Після повернення з купе першокурсниць, я був занадто задумливий і тихий. У такому стані до мене було не доторкатися, а зараз я як би сам звернув увагу на зовнішній світ...
- Мабуть, маглокровки. - Хмикнув я. - Хто ще в нашому світі може задавати такі дурні питання? - Я все ж вирішив підтримати розмову. Серед сучасних чистокровних принижень маглокрів вважали чимось на зразок хорошого тону. Більшість чарівників з благородних і простих сімей могли годинами розмовляти на цю тему. І в моїх висновках я був більш ніж логічний.
Хоч і не кожна сім'я, навіть якщо вони благородні, проводить над своїм чадом ритуали, що й дозволяють бачити ось таких « невидимих» монстрів, але навіть напівкровок змушують запам"ятовувати безтіарій британських островів. Ніхто не хоче, щоб його дитина помер через власну безглуздість чи невігластво тих або інших небезпек. Ну а в цьому безтіарії фестралії, та й взагалі будь-які монстри, що зустрічаються у неподалік від Хога, чи займають майже більшість книги. Не дивно, що більшість учнів чудово знає хто везе їх до Хогвортсу. З загального натовпу виділяються лише маглоророджені і відщепенці на зразок Візлі.
На слово, я фестралів бачив просто відмінно. І тут справа навіть не в тому, що я бачив смерть. Я то саме смерть і не бачив, це Том навідався за своє життя всякого. Вся справа в тому, що Маофойї саме так ставилися до тієї категорії сімей, які проводили всі важливі для дитини ритуали.
У цьому плані я-Том міг тільки позаздрити Драко. Минулий я дізнався про ці ритуали лише на третьому курсі. А вже провести їх над собою... До самого випуску я так і не закінчив проведення ритуалів. Деякі з них були занадто складні для солі, на деякі бракувало грошей, а інші взагалі можна було проводити до першого магічного викиду.
Я радий, що мій щоденник взяв саме дитину з благородної родини. У звичайній сім’ї мені було б легше уникнути зайвого контролю батьків, хоча це був би для них своєрідний бунт. Так, моя доля склалася дуже навіть непогано. Залишилося тільки повідок з шиї зняти ...
Не хочу я підкорятися главі роду наступні тридцять років. Раніше цього терміну батько навряд чи відійде від справ, а не підкорятися йому я просто не зможу. Ні не так, чинити опір то я зможу, але дуже довго ... Одного разу, малюк Драко вирішив подивитися на магловий світ, втікши від своїх друзів у діряву котел.
Того разу його затія навіть удалася, він дійсно побачив світ маглів. І це було не так, бо він вже не встиг його дослідити. Кілька "Добризнаних чарівників" за ширку приволокли хлопчика до батька, а той замкнув його на кілька місяців у менорі. І начебто, нормальна ж ситуація, саме так і повинен строгий батько покарати свого безглуздого сина за провину...
Ось лише оперативність « знайомих чарівників» наводить на деякі думки. Так і при прогулянці з друзями я весь час відчував щось незвичайне... Мабуть, стеження дійсно має місце бути. А де стежка, там і повний контроль ... І це я ще не пригадую, про власну роль маріонетки в планах батька. Бесит!
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda