Тепер його виправдання, які могли утримати детектива з вражаючим рекордом за арештами від підвищення по службі були вичерпані. Навіть у Джин Ву не залишилося іншого вибору, окрім як погодитись з результатами аттестики.
- Хіба у вас немає будь-яких бажань і цілей? У сенсі, наприклад позиції вище або заробітки більше... Щось таке?
Гроші? Джін Ву, звичайно, міг сказати, що колись він сам заробляв такі бабки, щоб затулити пояс будь-якої юридичної компанії. Але чи повірив би йому цей хлопець?
На жаль, Джін Ву міг тільки згадувати про гроші, які він мав, коли керував гільдією Аджін разом з Ю Джин Хо. Але він мусив ковтати слова, які так і просилися на мову.
« Ну, тепер це дійсно далекі спогади, чи не так?»
Але Джин Ву недовго міг дройфувати в спогадах про булому. Коли він уже збирався забратися в машину з Се Хваном, у нього задзвонив телефон. Хлопець дістав його, щоб поглянути.
"Мм?"
Дзвонила Хаен. Після телефонної розмови Джін Ву повернувся додому раніше, ніж звичайно. Дивлячись на малюнки Со Хо, він тільки злегка посміхнувся.
— Я й гадки не мав, що наш син має такий талант у мистецтві, — відповів Джін Ву.
Серед них був малюнок Бера. У світі не було жодної п’ятирічної дитини, яка могла так чудово намалювати мураху.
Джін Ву щасливий поглядом оглянув малюнки, але потім зіткнувся з гострим оком Хаен. Усмішка швидко зійшла з його обличчя.
— Хм, хм...
Хаен вже не могла контролювати свого сміху, коли побачила, як її чоловік так швидко змінив вираз обличчя. Потім вона сказала Джин Ву, ніби більше намагався переконати себе:
- Це не смішно, розумієш? Поглянь на останню сторінку.
— На першу сторінку? - На ній був малюнок Со Хо під назвою "Мій дім".
— Со Хо сказав, що ця чорна земля, де стоїть його гігантський батько. Так що чи можеш ти подумати, що ... Чому ти посміхаєшся?
- Н-ні, ну, мені просто пригадалося дещо кумедне. Ось і все.
Джін Ву подумав про статую « Божественного Володаря», що стояла посеред ‘ вічного спокою". Він більше не міг стримати свого сміху. У хлопця на очах виступили сльози, так що він швидко витер їх і закрив альбом.
Хіба не буде краще просто відштовхнутися? Джін Ву непокоїла ця думка. Хаен спокійно зітхнула і передала те, що їй раніше того дня сказала директриса дитячого саду.
— Здається, інші діти бояться Со Хо, — опудало дівчина.
— ?. — Тоді усмішка почала сходити з обличчя Джин Ву. - Інші діти?
Хаен схвильовано кивнула, перш ніж продовжити:
- Вони дуже лякаються кожного разу, коли З Хо намагається з ними подружитися. Навіть якщо він не знущався над ними і навіть не кричав на них, то все ж таки.
—...
Ось це вже було чимось, що він міг прикрасити. Джин Ву помрів. На його обличчі не залишилося і сліду від минулої усмішки. Те, про що він хвилювався, справді сталося.
Діти чистіші, ніж дорослі.
І він мав на увазі не тільки їх незрілий погляд на речі. Ні, справа була в "чистоті" їх відчуттів. На відміну від дорослих, які за допомогою логічного мислення і навчання могли подолати тварини інстинкти, з якими вони народжувалися... Діти могли більш гостро відчувати страх смерті.
Причиною того, чому діти уникали з Хо, напевно, було те, що вони відчували тінь загибелі над ним.
"Сила Теневого Правителя..."
Тільки тому, що ця сила належала Джин Ву, вона не звернулася до катастрофи. Насправді ж ця сила була жахливою зброєю, яку « Бог інший реальності» сховав всередині свого самого відданого солдата.
Щоб знищити все, що він створив. Якби сили Теневого Правителя, які він не збирався передавати синові, продовжували рости всередині Со Хо, то тоді...
« ДЛЯ нього буде неможливим жити звичайним життям» — подумав Джін Ву.
Принаймні, щоб приховати цю силу, треба було печатати доти, доки з Хо не досягне віку, коли він зможе досконало оволодіти нею.
Погляд Джин Ву перейшов на сімейні фотографії, що висіли на стіні у вітальні.
Найбільша з них була фотографія Джін Ву та Хаен, а її оточувало багато зображень їхнього сина. І більша частина фото була зроблена разом з тіньовими солдатами.
Ось тут Со Хо широко посміхається, катаючись на плечах Бера, і енергійно дёргає короля мурах за вусики. Ось Со Хо утікає від Ікрида, який зголосився бути домашнім вчителем хлопчика. І далі Со Хо, понарошку бився з Беліоном своїм іграшковим мечем. А також багато інших.
Джін Ву мовчав прибирати їх по черзі в підпростірванні.
— Дорогой?. — звернулася до нього Ча Хаен.
- Поки Со Хо не зможе без проблем жити серед інших людей, я... Я збираюся тимчасово запечатати сили нашого сина і його спогади про теневих солдатів.
З Хо повинен був цьому навчитися. Він мусив навчитися, як бути серед звичайних людей, а не між тими самими солдатами. А до тих пір...
Як тільки остання фотографія була убрана в підпростірваність, Бер, дізнавшись про рішення, буквально виріс з землі:
— О мой король...
Тінного солдата, який доглядав за Со Хо і любив його як власного сина, передавалася Джін Ву. Але рішення Правителя було остаточним.
Усвідомлюючи, що його володаря ніяк не можна переконати, Берт весь понік. І коли погляд колишнього короля мурах опустився вниз, в його полі зору раптово виявився малюнок. Це був альбом Со Хо, який Беру простягав Джін Ву.
— Це?.
"Це ти, намальований Со Хо".
На білій сторінці було найкраще зображення, яке той коли-небудь бачив. У величезних очах Бера майже миттєво виступили сльози.
— Мой повелитель... Можна попрощатись з молодим завойовником?
Джин Ву кивнув. Отримавши дозвіл господаря, Бер обережно зайшов до кімнати Со Хо.
*фф
М’яке, ритмічне дихання того, хто заснув Со Хо було найприємнішим і заспокійливим звуком для вух колишнього короля мурах. Він обережно опустився на одне коліно біля ліжка, щоб не розбудити сплячої дитини.
— Мой повелитель... Від імені всіх тихих солдатів я попрощаюсь з Вами.
Його голос віддавався м’яким ехом, ніби він звучав уві сні. Спящий Со Хо повернувся в сторону голосу і тихо промив:
- Великий мурашник... Великий мурашник...
Бер дуже пишався Со Хо, який міг більш чітко вимовляти слово "муравей". Колишній король мурах сказав на прощання:
- Для мене було честю служити Вам, мій володар. Поки ми не зустрінемося з Вами знову, я буду молитися за Ваше здоров'я...
Потім Бер легонько поцілував руку з Хо, яка свисала з краю ліжка, і піднявся на ноги. Усі інші солдати, сховані всередині колишнього короля мурахи, також вимовляли свої прощальні слова.
- Мій володар, мене деякий час не буде поруч. І я молю, щоб Ви суворо дотримувалися свого навчального графіка...
— Будьте здорові, мій повелитель.
*хнык
*ф-фут
*у-а-А- а- А
Після прощень Бер озирнувся. У дверях стояв Джін Ву, який кивнув йому. Батько мовчки підійшов до свого сина і обережно підтягнув ковдру до грудей хлопчика, приховуючи його.
Потім він поклав руку на лоб сплячої дитини. На короткий момент у кінчиків пальців його зависла могутня магічна енергія. Потім вона покинула тіло Со Хо. Коли дитина прокинеться наступного разу, всі її надприродні сили та спогади зникнуть.
Джін Ву Леґонько поцілував сина, який спав як маленький ангелочок.
Потім він вийшов з кімнати, тихо закривши за собою двері. Тієї ночі Со Хо знілося, як мурашки, лицарі і орки весело танцюють разом із ним.