Його володар не любив використовувати людей як тіньових солдатів, так що майже не було воїнів, які спочатку були людьми, але ...
На щастя, Бер знав одного солдата, який на початку свого життя був людиною. І їм був ніхто інший, як маршал Ікрид.
— Ні в якому разі! Наш молодий володар не буде вас ненавидіти.
— ?.
Ікрид кивнув і швидко доповнив своє пояснення:
— Мурахи, які можуть ходити набагато більші за людину. Він вміє літати і навіть говорити. Чий дитині це не сподобається?
—...
Ну, це було свіжим поглядом на справу. До цього він не думав про це в такому ключі. Бер повернувся на територію мурашки, перетравлюючи слова Ікрида.
"Молодою повелитель до мене тягнеться, тому що я більше людини, можу літати і навіть говорити" - всі думав Бер про те, що сказав йому Ікрид.
Якщо комусь подобається з таких простих причин, то... Чи може воно розійтися? Ну, він точно не чув про те, щоб людям подобалися жуки після того, як вони подорослішають.
Коли мурашки дійшли до цієї точки, їхній настрій дещо знизився. Він уже звик до того, що інші дивляться на нього очима, повними відрази.
Але, подумавши про те, що, можливо, одного дня його молодий повелитель подивиться на нього таким же поглядом, Бер навіть трохи забив.
"..." - мурашка мовчки знову змінив свій напрямок. Його нове призначення стало місцем, де проводилися деякі будівлі. Він призначив двохрфам-бородачами і мурашками-солдатам побудувати гігантську статую їх володаря в цьому місці.
Місце називалося "Влади вічного спокою". Коли будівельники побачили, що до них наближається колишній король мурах, всі разом поклонилися.
Старший дворф, що стояв на чолі цього проекту, швидко підбіг, щоб привітати Бера.
- Маршал-нім, ласкаво просимо назад!
Коли Бер кивнув у відповідь, то трохи спостерігав за прогресом будівництва перед тим, як попросити дварфа.
— Я хочу трохи змінити план.
— Ээеэ? — Може, йому здалося, що весь тяжкий труд, який його люди вклали у цю роботу, піде насмарку... Але старший дварф одразу спробував переконати Бера. Навіть незважаючи на те, що він дуже боявся колишнього короля мурашок.
- Н-но, маршал-нім, Ви ж збиралися відзначити майбутнє тридцяти двох років Правителя перед цією статуєю "Божествного Повелителья"?
— Ні, ні. - Я не сказав, що хочу скасувати весь план. Я просто хочу трохи змінити он ту частину...
Дварф мовчки вислухав пояснення Бера, перш ніж кивнути.
— Звичайно, це можливо. Думаю, з цим новим планом ми доб'ємося куди більш грандіозного результату, маршал-нім.
— Кхее-кхей, дуже добре, - задоволено кивнув Бер.
Атмосфера, яка ніби застигла, стала набагато теплішою.
- Ну, тоді мені варто... — І коли захоплений старший дварф збирався продовжити, Бер підняв свій вказівний палець і приклав до губ 2-рфа.
— Я скоро вернусь. Але спершу я закінчу з однією справою.
***
— Братан, ми серйозно це зробимо?
— Болван... Ну що ти? Тепер злякався, що ми зайшли так далеко?
— Н-ні, не в цьому справа, брат.
Один бандит з лютістю подивився на свого підлеглого, який сидів на передній пасажирський сидіння машини. Потім він перевів свій погляд назад на якийсь будинок, що стояв неподалік.
Це був приватний двоповерховий будинок, який самотньо стояв у досить покинутому передмісті. Здавалося, що його господарі хотіли втекти від людних місць.
Цей будинок належав детективу Сон Джин Ву. Бандит кілька разів це переаналізував інформацію, перш ніж приїхати туди. Так що він був повністю впевнений.
- Через цього чортового суча сина Сон Джін Ву наша організація впала! Ми дуже постраждали через це виродка. Тож хіба не буде чесно, якщо ми залишимо у відповідь незабутній слід?
— Ти маєш рацію, брате! — дружно відповіли троє його підлеглих.
Дуже добре.
- Слухайте уважно. Тепер ми четверта домників. Що до дружини і сина цього детектива, то вони були вбиті грабіжниками, які посеред дня увірвалися в їх будинок. Намек січете?
— Да, братан.
На губах людини, до якої зверталися "братан", з'явилася смердюча ухмілля. Лише подумайте: у такому великому будинку не було жодної охоронної системи.
Хіба це не було тим самим, що і оголосити всьому світу "Прийдіть та з'їжте нас"? Це було чудом, що цей будинок ще не обібрали до них.
— Не робіть трясіння своїми піджилками, а не байок.
— Пошли.
*топ топ туп
Четверо чоловіків вийшли з машини і обережно закрили двері. Вони оглядалися і підійшли до свого дому, перш ніж швидко вскочити по стінах вгору.
Вони кілька разів заздалегідь відробили те, що збиралися зробити. Так що така стіна не представляла для цих хлопців ніяких проблем. Але тоді...
*топ
Пола торкнулися тільки чотири ноги.
"Де ще двоє, чорт візьми?!" - бандит швидко подивився на єдиного підпорядкованого поруч з ним. Той неочікуваний похитав головою.
Через стіну перелізли четверо, але на землю приземлилися тільки двоє? До чого ж дивне це було діло! Бандит швидко оглянувся, але коли він знову подивився в сторону - того підчиненого теж слід простил.
"Ось сучі діти, серйозно!." - розлючений бандит ледь не забув, де він знаходиться. Він уже зібрався було розріюватися в всю горлянку.
Але перед тим, як з’явилася рука з силою затиснула йому рот.
— Т-с-з-С...
Якраз був тихий час молодого пана. Він не мав бути порушений кучкою гостей, які ніколи не були запрошені. На щастя, слух Бера міг вловити рівноправне, ритмічне дихання молодого пана в його яслах.
Він кинув задоволений погляд вниз. Він тремтів, наче листок на вітрі.
— Ммм... ммм, хем!
Ось він, світло в очах. Це знайоме відчуття. Беру, очевидно, подобалося те велике довір’я його володарю і ласку молодого пана, але це... Як і очікувалося, це також було чудово.
Вирази обличчя слабкої дичини перед очима хижака завжди будуть такими.
- Кхії-кихія.
Незважаючи на це, Бер насолоджувався яскравим страхом перед цим бандитом. Потім він потягнув беззахисну жертву і зник з поля зору. І гучні крики дуже скоро покинули цей світ.
— Як ви вважаєте? — Старший дварф гордо представив статую “Господнього Володаря".
Ця кам’яна статуя у вигляді їхнього володаря була настільки великою, що вона не могла легко потягнути шию.
Тільки потім, щоб закінчити цей шедевр до закінчення термінів, включилися не тільки дварфи-буродачі, але і всі мурахи-солдати.
— Кікііку, — з задоволенням вивчав статую свого володаря перш ніж перевірити зміни, які додали в останню хвилину.
— Так, як Ви і наказали, маршал-нім. Ось там, на лівому плечі...
Як пояснив старший дворф, ліве плече їхнього правителя стало опорою для фігури молодого володаря, який з задоволенням сидів там.
Батько і його син. У Бера не було сумнівів, що його володар буде дуже задоволений, побачивши це грандіозну і чудову статую. А також це кам'яне виття стало б глибокомислимим подарунком для молодого володаря, якщо він коли-небудь в майбутньому потрапить у цей світ.
Від такої впевненості Бер засявся громогласним сміхом:
— Кьї-хи-хі-хе!
Послідовник Бера, дварфи-буродачі та мурашки-солдати теж голосно розгулювалися.
— Уааха-ха-хо-хух!
— Кьяя-хаа! — Бер раптом почув задоволений крик дитини серед усього цього хрипкого сміху.
— ?! — Бер оглянувся, поспішав і побачив там маленького хлопчика, який вчепився йому у спину.
— Мурахия!
А-а-А... Чи варто було йому вважати, що "батько такий і син"?
Значить, маленький Со Хо міг вільно входити у "Уряди вічного спокою"?
Бер схопився за голову.
— Кхи-хаа!