Помітивши, як Джін Ву виходить зі своєї кімнати, Сон Іль Хван швидко одягнувся і схопив ключі від машини. Його погляд затримався на колоді для ключів — подарунку від його сина.
Коли він подивився на колоди, очевидно ручної роботи, у формі замку білого кольору з чорним прапором вгорі, його губами розлилася широка усмішка.
Прекрасна ясна і свіжа погода.
Це був відсвіжний ранок, коли промені раннього ніжного світла падали на землю.
***
24 грудня, вечір.
Джін Ву йшов по вулиці, наповненій ранковою атмосферою Різдва. То там виднілися обличчя кінозірок і кращих спортсменів, які гордо фарбувалися на електронних рекламних щитах.
« Вулиці дуже змінилися,» — подумав він.
Щоразу, коли Джін Ву згадував минуле, в якому на цих щитах переважали обличчя високорангих Мисливців, він все ще відчував себе трохи незручно і розгублено.
Але потім він побачив рекламний плакат з якимось спортивним напоєм і тихо
розсміявся. На ньому було досить знайоме обличчя, ось чому.
Скільки людей виривали своє волосся через стрес, намагаючись сфотографувати її з природним виразом обличчя?
"Звіжа легкою атлетики, так.?" щасливо посміхнувся він.
Справді, усмішка Ча Гаен була настільки гарною, що її можна було назвати зіркою.
Вона привернула загальну увагу своїми приголомшливими досягненнями в легкій атлетиці. І врешті-решт, ЗМІ звернули увагу на її сяючу зірку. Щоб збільшити популярність атлетики, міністерство прохало її в рекламі. І цей щит з її зображенням був кінцевим результатом її досягнень.
« Вона ніколи не стояла перед камерою, навіть коли була Ахазією С-ранго. Але тепер вона повинна виконувати роль однієї з найпопулярніших спортсменок в країні ...."
Це майбутнє б не прийшло, якби він тоді не зцілив її кісточку. Задоволена усмішка з'явилася на обличчі Джін Ву. Мабуть, їй ще важко з'їсти перед камерами, але згодом вона звикне.
Ще посміхаючись, Джін Ву продовжив свій шлях до місця зустрічі.
Він оглядався навколо себе, не вдаючись до серйозних роздумів. Довкола було багато молодих пар у барвистому й гарному одязі, які заповнили вулицю.
« Так, я людина, яка здала один іспит. Але подивіться, як нудно я одягнуся." - він подивився на своє відображення в вітрині.
Джін Ву втратив свій одяг і почав шукати найближчий магазин. На той час усі магазини вже були закриті, але він з самого початку не планував нічого купувати.
Джін Ву зупинився перед витриною крамницею, за якою стояв манекен, одягнений в крутий убрання.
Шэ-ехк...
Чорний дим на мить обкутав тіло Джин Ву, і його одяг змінився на ту ж саму річ, що й манекена. Він оглянув свій новий вигляд через відображення у вітрині магазину, а потім запитав своїх Теневих Солдат.
- Як ви?
На той час він почав дуже цікавитись усім модою і відповів першим. Він поспішав, боячись, що хтось інший може вкрасти увагу пана.
[Ви виглядаєте дивовижно, мій пане.]
— Добре, - задоволено проговорив Джин Ву.
Його похід став більш пильним, ніж раніше, і він швидко опинився у призначеному місці.
Довкола масивної ялинки, заснованої посеред площі, було багато людей, які шукали або просто чекали своїх супутників чи товаришів.
Навіть якщо багато з них були нервово настроєні на годинник, вони все одно могли вловити радісний настрій. Можливо, тому що сьогодні Різдво.
Однак на відміну від них, Джін дивився на небо. Адже він мав набагато більше свободи дій, ніж вони.
Люди, які йшли вулицями, видавали різні звуки, але серед них Джін Ву міг легко розпізнавати кроки, що мають для нього значення.
«... 3, 2, 1."
Як тільки підійшовши ззаду, він обернувся, щоб привітати її.
Привіт. Ти прийшла.
Геен хотіла застати Джін Ву зненацька і обійняти його, але в неї цього разу не вийшло. Зрештою вона обережно опустила руки. Дівчина виглядала трохи розчарованою.
— Оппа, у тебе на потилиці око? — Здивовано вимовила вона.
Вона здавалася трохи пригніченою, але при цьому все одно виглядала чудово, тому він ніжно посміхнувся їй у відповідь. Хаен натягнула капюшон на голову, щоб уникнути уваги перехожих. Так само, як Джин Ву раніше.
— Прогуляємося трохи? — запропонував він.
Хаен відповіла на пропозицію Джін Ву яскравою посмішкою. Вона навіть кивнула, щоб підкреслити свою згоду.
Поки пара довго гуляла по місту. Вони уникали скупчень людей. Очі Ча Геен здивовано розширилися, коли вона почула результат здачі єдиного іспиту Джин Ву.
- У тебе такий високий бал, але ти хочеш поступити в той університет? Чому?
— Ну, стипендія повністю перекриє плату і дасть мені можливість вчитися за кордоном. Крім того, є людина, з якою я просто повинен побачитися там.
І в цей момент її вуха наволочилися.
- Почекай, ця людина не жінка?
Її очі обережно приглядалися. Джін Ву знову вихитався її виразом обличчя і вирішив ще трохи підбити її.
— Ммм, хто знає, — дав він.
Її щічки відразу надулися.
Вона вільно виражала свої емоції. Це було те, чого вона ніколи не робила, коли вони обидва були дорослими. Для Джін Ву це було новим, але надзвичайно радісним відчуттям.
Приблизно тоді ж...
Щось м'яке впало з неба і приземлилося на кінчику його носа. Потім воно розтануло, залишивши після себе вологий холод.
Це була сніжинка.
Він підняв голову, щоб подивитися вгору. Білі сніжинки почали поволі падати з темного вечора. Схоже почалося Біле Різдво.
Він мовчки дивився на падаючий сніг і згадав вид осідючого попелу після перемоги над драконячим Імператором. Піпел, білий як сніг, немає, сніжинки, легкі як попіл, неквапно опускаються на землю.
— Оппа? Про що ти думаєш? - Він почув питання Ча Гаен.
Джін Ву ніжно посміхнувся і спокійно відповів.
- Нічого особливого.
Так, адже він не міг сказати їй, що дивлячись на сніг, який падає з вечора до Різдва, він згадував напевно найбільш небезпечного ворога, з яким боровся за все своє життя?
Ча Геен посміхнулась, почувши відповідь Джін Ву і несподівано запитала.
- Оппа, ти пам'ятаєш нашу обіцянку?
- Яку обіцянку?
- Ти обіцяв відповісти на всі запитання, якщо я виграю забіг.
— Да, была справа.
Ча Хеен показала на одне з дерев попереду.
- Можна заключимо парі прямо зараз? Подивимося, хто добіжить туди першим.
Джін не міг стримати сміх, почувши її раптовий виклик і поставив питання.
- Про що ти хочеш запитати у мене?
- Про все.
— Всем? — Усміхнувся він.
- Про що ти думаєш іноді, кого ти так хочеш зустріти в тому університеті і...
— И?
- ... Про той час, коли ми зустрілися перед попередніми забігами.
Добре.
Джін Ву охоче прийняв виклик і витягнув руки з кишень. Кінцевий результат не змінився б через положення рук. Але, тим не менш, він хотів показати їй, що сприймає цей виклик досить серйозно.
Але потім...
Ча Хаен стояла поруч з ним. Але раптом підійшла зовсім близько і обернула свій шарф навколо шиї Джин Ву. А потім вона пошепки попросила його про невеличкий позичок.
- Оппа, якщо я тобі подобаюсь, то залишайся на цьому місці.
- Що?
Поки Джин Ву трохи поспішав від такого розвитку. А Ча Хаен повільно пішла до того дерева, дивлячись прямо на нього. Що ж до Джіна Ву, то він не міг стриматись від сміху і усвідомив свою поразку.
Ха.
Врешті - решт Ча Гаен успішно торкнулася дерева і підстрибнула, оголошуючи свою перемогу.
Тим часом, Тенові Солдати, які з великим захопленням спостерігали за
Дві закохані почали стрибати з радості.
[Хе-і-я~ наш пан програв!]
[Вау, виявляється наш пан все ж може програти виклик з такою великою ставкою!]
[Мій пане, ви вчинили неправильно!]
[Ккіїє-ех-к-! О, мій король! Ще не пізно, будь ласка, не стійте!]
Джін Ву виявився обдурений і знову посміхнувся, порахував затилицю. Він озирнувся вулицю і теж підійшов до дерева.
На щастя, у цьому місці не було людей. Це через те, що вони всю дорогу намагалися уникати людяних місць.
— Ну, я перемогла?
Ча Хеен чекала на відповідь з обуреним обличчям. Джін Ву зупинився, дивлячись на її посмішку, і дав строгий наказ своїм Теневим Солдатам.
« Тіні? Кожен з вас, закрийте очі."
...
...
Поки солдати не без підстав розчаровані...
...Джін Ву повільно наблизився до Ча Хаен і ніжно поцілував її в губи.
Білі сніжинки продовжували повільно падати з неба.