Один день з життя Клика.
- Доброго ранку!
...Хотел б я сказати, але у світі тіней немає поділу між вдень і вночі. Тому я просто, не кажучи ні слова, потягнувся і прокидався від свого сну.
— Ва-а!
Сон, який міг бути в цьому місці - "терріторії вічного спокою", був кращим, не інакше. Чесно кажучи, більшість солдатів тінейської армії здебільшого втрачали роботу під час сну. Нічого не було робити, поки наш повелитель нас не викличе.
Зазвичай я був на стороні тих, хто насолоджувався сном. Але той день був дуже важливим, так що мені довелося піднятися. Солдати розмивали свої м’язи, щоб приготуватися до дня. Помітивши, що я піднявся, вони почали кланятися. Кожен поспішав привітати мене.
— О, вітаюте, Клик-нім.
— Да, да.
— Доброго вам дня, який командує Клек.
— Ага, ага.
Я не хотів цього показувати, але мені було приємно бачити це.
Я потрапив під крило мого правителя трохи раніше, ніж деякі інші солдати. І після того, як мої різні досягнення були визнані, я несподівано став на позиції командувача всіх солдатів, які мали магічні здібності. Ієрархія в тіньовій армії
Я визначалася тим, як сильно довіряє тобі наш володар. І саме на основі цього прадавні дракони показували повагу якомусь вищому орку-шаману, як я!
— Ураа Мой Повелитель!
- Моєму великому і благородному Теневі Повелительові ураа!
- "Цк, цок..." — зрештою я знову викрикнув ці три хвацькі слова.
Я просто не міг цього зробити через неймовірний подив, який я відчував. Я відчув себе щасливим і задовільним, попрямував в ту частину армії, яка складалася з мурашок-солдатів.
Мурашки дуже відрізнялися від решти теневих солдатів. Головне - їм не подобалося спати. Вони постійно щось робили або чимось займали себе. Помітивши, що я навідуюся до їхньої території, вони почали привітно мені кланятися.
— Ху-ху-хаху, - я недбало відповів на вітання і трохи пришвидшив крок.
Якщо чесно, то я злегка побоювався цих мурашок-солдат, хоча ми і були на одному боці. Тому що, ну-у, вони були не тільки найзапеклішими і жорстокими з усіх тінейових солдатів, але також й дуже працьовитими у виконанні даних їм доручень.
— Кхиияек!
— Кьяялаак!
Мурашка мала неприємний голос. Здавалося, що вони видавали скрегіт, який для мене був незрозумілий. Кожен раз, почувши звуки, які вони видавали, я не міг злегка не стригти плечима.
"Якщо б не маршав Бер, то хто міг би командувати такою оравою ..?" - подумав я.
На щастя, про якого згадував маршал Бер, напевно, прочитав мої думки. Оскільки мені не довелося довго до нього йти, він сам люб’язно вийшов привітати мене.
Хоча, коли ми зустрілися з ним, його плечі жахнулися.
— Кьєхехегехамехи.
— Э-хе-хе-ге-ха.
— Кьяя-ха...
— Эх-хе-гее-хаех!
Ми стояли обличчям до обличчя і від душі сміялися.
Судячи з виразу морди Бера-нім, предмет був виготовлений дуже задовільної якості.
Тож я також почав посміхатися, бо сам йому доручив створити цей предмет.
Бер-нім швидко підійшов до мене і потім показав "поміт", захований за його спиною.
— Ну, що ви думаєте?
Я був такий зворушений, що врешті-решт голосно вигукнув.
— Хоох!
Ось він, предмет про виробництва якого я попросив Бера. Маршал-муравей володів чудовими ремісниками. Тому я і поспішав до нього про послугу, навіть ризикуючи привезти йому незручності.
Мантія з капюшоном, яка нагадувала те, що ще недавно носив наш повелитель, була готова і чекала мене.
- Кьєе-хе-хЕ-ге!
- Ех-хе-гее-ха! - Я одразу скинув свою мантію і надів новеньку, яку вручив мені Бер-нім.
Просто клас!
Чи було потрібне інше пояснення, крім цих двох слів?
Я не міг стримати своїх нахлинулих почуттів і захопленим голосом звернувся до Беру-нім.
- Не можу навіть уявити, як я буду з вами за це розплачуватися, маршал-нім...
- Кех-хехе. Як же я можу ігнорувати ваше бажання стати більш схожим на нашого володаря? Поки ви щасливі - все добре.
— Так, я дійсно щасливий. Так щасливий, що мене майже спокусила думка зробити ніжність такої мантії довгим кожного солдата-магага, маршал-нім.
— Кьії-ха-хо!
— Уе-хе-хЕ-ге!
Бер-нім довго не міг стримати свого сміху. Але потім його погляд зупинився на мені, ніби він помітив щось ще.
- Ця річ... Хіба не краще було б зробити це палицею, ніж ходити з нею в руці?
Те, на що натякав Бер-нім - була "Бутина жадібності". Більшість часу я носив її в руці.
— Хех... Чи це означає, що я можу і це довірити вам ...? - Я засунувся, але простягнув йому "Бутину".
Але Берт підняв руку, щоб зупинити мене - я не зможу допомогти з магічними артефактами. Тільки якщо ви приведете мені живого дварфа-бородача ... Тоді можна буде щось зробити.
— Аа... Зрозуміло.
- Якщо ми вже говорили про це, то чому б вам не доручити цю задачу двом діборам?
Може, в військових справах вони і жахливі, але вони все ще дуже талановиті ремісники, чи не так? - запропонував маршал Бер.
—... - Я потер свій підборіддя і, поміркувавши над цією дилемою, нарешті кивнув головою, — це хороша думка, марширував-нім.
- Киї-хі-хи!
Я нагнув свій тулуб на дев'яносто градусів, щоб висловити свою вдячність Беру-нім і його прекрасної роботи. Потім він швидко забирався з мурашника.
Цього разу мої ноги привели мене до зони, населеної моїми друзями-драконами. Знаєте, після того як ми
Ми були дуже близькі, коли вимірилися нашою вогняною силою.
Я пояснив їм свою ситуацію, і вони охоче допомогли мені.
Я вибрав наймолодшого з них і забрався до нього на спину.
Була одна причина, чому я вибрав саме цього хлопця. Ну, я маю нещастя мати короткі ноги. Тому, якби я осідав свого друга з більшим тілом, мені довелося б знести жахливий біль від того, що мій запах розривав би наполи.
Незабаром мій друг-дракон змахнув крилами і змив у повітря. Я показав у напрям, де жили дварфи-бородачі.
Ми перебували у вічному спокої. Він був достатньо обширений, щоб називатися нескінченним. Крім того, там мешкало десять мільйонів солдатів. Тому в деякі місця можна було потрапити, тільки ось так за допомогою здібностей моїх друзів.
Шух
Поки мій друг-дракон швидко летів до нашої мети, я кинув швидкий погляд вниз. І, о боже, під нами було багато солдатів!
"А ось ... Гранд-маршал-нім."
Запилюй.
— Встати прямо, титани! - Внизу гранд-маршал Беліон-нім активно використовує свій довгий меч. Він вирушав, як батик, щоб навчати новоприбулих служити в армії.
Ці новачки, мабуть, були досить відомими у своєму світі. У результаті цього вони мали старі звички, що означало, ніби гранд-маршалу-нім потрібно було суворо їх ще якесь виховання.
- ...А! — Білліон-нім помітив мене з моїм другом-драконом у небі і помахав нам рукою. Я був змушений поспішно поклонитися йому у відповідь.
Коли ми пролетіли над зоною для тренування новачків, я помітив Ікрида-нім. Він був настільки занурений у навчання, що не помітив дракона над його головою.
Ми не хотіли відводити маршала Ікрида-нім, оскільки він був такий зайнятий.
Так що ми намагалися прибрати звідти як можна тихіше.