***
Ю Джин Хо опинився серед вечірки для новачка, але вираз його обличчя залишався досить суворим. Солодкий запах свинячих брюшок на шиплячому грилі, який розносився по сторонах, лоскотав його ніс.
Але через нервовий тиск він нічого не міг вдіяти з поганим апетитом. Але як це могло статися? Хоча він приховував своє походження, в даний час він жив так, як і повинен робити це син заможної людини.
Але з якоїсь причини ця закуска із заморожених свинячих черевків здавалося йому чужий.
"У чому ж справа?"
Ю Джин Хо струшив головою, а потім один з старшокласників злегка поплескав його по плечу.
— Эй, Джин Хо? Що це з тобою? Розслабся, дядю. Ти виглядаєш так, ніби тебе ведуть на бійню або щось таке.
Ю Джин Хо розгубився, і його голос несвідомо підвищувався:
— Н-нет, все нормально!
- Коротше, не будь таким сумним хоча б сьогодні, гаразд? - Старший трохи знущався, але потім прикрив рот долонею.
— Аа, да. Я сподіваюся, ти в курсі, що перед тим, як робити це, старшим треба поводитись гідно? Про всяк випадок. Бачиш, у нас на факультеті є дійсно страшний хлопець.
— Кхе, Ю Джин Хо напружився ще сильніше.
- Ти знаєш того хлопця? Він не просто карає молодших без причини. Його неймовірна харизма така...
Так, Ю Джин Хо також знав як бути поруч з кимось подібним. Він швидко згадав обличчя свого батька, якого часто називають генеральним директором.
Потім він тремтів головою, щоб відволіктися від негативних думок. Можливо, він вже напився до потрібного рівня. А той хлопець раптом почав із запалом розповідати про це таємничому "старшому".
- Гей, ти знаєш спортсменку на ім'я Ча Хаен?
— Эмм... Ти говориш про Ча Гаен, яка нещодавно славилася як зірка легкої атлетики?
— Да-да! Вона. Ча Хаен - подружка нашого небезпечного старшого, розумієш? Айгу, а ось і він.
Старший схопився зі свого місця, побачивши, як якийсь чоловік зайшов до їдальні. Потім у поспіху вклонився йому.
Дякую, що прийшли!
- Старший-нім!
- Старший-нім!
Коли Ю Джін Хо побачив, як привітно ставляться до старших людей, то зрозумів, що його п’яний співрозмовник не перебільшував. З появою однієї людини атмосфера галасливої та бурхливих вечірок несподівано змінилася.
Він відчував нервовість, яку тепер відчуває, і лише міг змусити слину скочити по горла.
Глп.
Але справа в тому, що невдаха може зламати ніс, навіть впавши на дупу. Ю Джин Хо не міг навіть підняти голову від страху, який він відчував. Але з якоїсь причини цей великий і жахливий старший, про який йшла мова, оселився прямо поруч із ним.
« Ах... Шановний старший, але чому ти вибрав місце поруч зі мною, коли навколо стільки інших вільних?» - думки шалено билися в голові переляканого хлопця.
Ю Джин Хо глибоко зітхнув, його голова опустилася ще більше через нездійсненну напругу. Але потім цей страшний старший несподівано запропонував йому склянку, наповнену прозорою рідиною:
— Візьми стопашку від мене.
Уявіть собі, першокурсник отримав цілу склянку випивки, а не одну з тих маленьких люмок із соджу!
Ю Джин Хо вирішив, що така дія цілком очікувала від крутого старшого. Він обережно взяв запропоновану склянку, сподіваючись не облажатися в цій справі.
"Правда, я не дуже хороший з алкоголем..."
Він запалився і залив рідину в себе. Але потім його очі розкрилися від подиву. Він негайно запитав зацікавленого:
- Старший? Хіба це не газування?
— Газування, — спокійно відповів той.
Цей страшний старший не виглядав таким, коли вертел у руці пляшку з газуванням.
- Чому б нам з тобою не випити її?
З невідомої причини обличчя старшого виглядало так, ніби він зустрівся з кимось, кого дуже хотів побачити після довгої розлуки.
— О, Джин Хо? Мені буде некомфортно, якщо ти продовжуватимеш називати мене старший такий-то або найстарший секкою - то, гаразд?
Старший наповнив склянку газиром і заговорив досить привітним тоном.
- Відтепер звертайся до мене просто: "Хен".
— Э? — Сторож Джин Хо.
- Що, не хочеш?
Колись добрі очі страшного старшого несподівано змінилися на досить серйозне. Ю Джин Хо інстинктивно випростував спину і енергійно вигукнув:
- Н-ні, добре, Хён-нім!
"А?.."
Несіть про "хён-нім", Ю Джин Хо розгубився. Ці слова видавалися йому дуже знайомими.
« Ну, що ж... Стривайте, я ж не говорив старшому, як мене звати? "
Він струснув головою ще раз, тим часом старший злегка чокнувся з ним склянками.
— Ура!
З якоїсь причини Ю Джин Хо подумав, що усмішка на обличчі старшого була зовсім незнайомою; кутки його очей почервоніли від вологи, і він енергійно чокнувся склянками з старшим раз ще.
— Да, ура!
***
Кілька незадоволений голос Ю Джин Хо донісся з гучномовця телефону.
— А, хён-нім? Чому ти не прийшов в аудиторію факультету?
Джін Ву відповів з усмішкою:
- У мене сьогодні є справи. Треба бігти, розумієш. Ах да. Эй, Джин Хо?
— Да, хён-ним?
- Це дійсно важливе питання, про яке я повинен подбати в першу чергу. Ти можеш підмінити мене протягом щоденних занять? Дякую.
— Э? Хён-ним? Хён-ним!
Джін Ву забрав телефон, з якого відчайдушно кричав голос, від вуха і закінчив розмову. Мисливець підняв голову і подивився на назву лікарні, написане великим шрифтом прямо перед його обличчям.
"Сеульська лікарня Іль-син"
Він повинен був зустрітися з деким в цьому місці. Хлопець зупинився на секунду, щоб поправити одяг. Потім, коли він зробив крок до лікарні, повз нього пронісся досить знайома людина.
Він не хотів бути поміченим. Але, можливо через те, що його погляд затримався на ній занадто довго, вона зупинилась і повернулася до нього обличчям.
- ...?
Це була Джу Хі. Цілителька В-ранга, яка дуже боялася, але вступила до Асоціації. Дівчина докладала усіх зусиль, щоб її сила не пропала бездарно.
Вона була такою раніше, але тепер дивилася на Джін Ву як звичайна студентка університету. Зрештою він ніжно усміхнувся і зрозумів, наскільки вона добра не в ролі Ахазії.
Джу Хі уважно обстежила Джін Ву і, нарешті, вагаючись відкрила рот:
- Емм, вибачте? Ми де-небудь зустрічалися раніше?
Слова радісного привітання вже були на кінчику язика. Натомість він похитав головою:
— Нет, я так не думаю.
А потім розвернувся і пішов, не озираючись назад. Деякий час Джу Хі ще дивилася слід Джін Ву, але потім пішла у своїх справах. Він почув її кроки і досить посміхнувся.
Він захищав її. Охороняв мирні будні. Щоразу, коли Джін Ву стикався з знаками миру на землі, який був досягнуте його жертвою, здавалося, що він пожинає плоди своєї тяжкої роботи.
Ось чому...
« Цього достатньо для мене»
... Цього було цілком достатньо для нього. Джін Ву встав перед входом до лікарні і подивився на свою ліву руку з невиліковним опіком. Потім мисливець повільно увійшов до будинку.
Якби хтось запитав його про рану, він би відповів: « Я отримав це поранення і врятував світ».
***
Коли головний лікар зайшов у лікарняну палату, якийсь пацієнт, який лежав на ліжку, жестом запропонував йому підійти ближче.
- Можете... Допомогти мені сісти, будь ласка?
Лікар швидко підійшов до ліжка і обережно допоміг хворому піднятися.
— Дякую, — щиро подякував чоловіку.
У цей момент лікар помітив дерев’яну пляшку, яку ніколи раніше не бачив на столику поряд з койкою пацієнта.
- Що це, президенте?
Виможений пацієнт був худим, як давно висохле дерево. Боляче перекаштувався і прохріпів:
- Молодий чоловік щойно дав мені її.
Лікар заволав, почувши таку новину. Адже це кімната для VIP-пацієнтів. А це означало, що на вході завжди стояли два охоронці. Ніхто не міг увійти в палату без спеціального дозволу від лікаря.
Але хто зміг проникнути сюди, щоб залишити тут цю пляшку?
- Це все здається дуже дивним... Однак, молодий чоловік розповів мені щось абсолютно неймовірне.
Цей хлопець розповів історію про давно переписаного часу, коли пацієнт бився з «монстрами» пліч-о-пліч із ним. Потім хлопець сказав, що прийшов відвідати його і передати подарунок в якості вдячності за все що сталося тоді.
- А потім він просто зник. Ніби він був миржем, як ніби його тут ніколи і не було.
Якби не фізичні докази, навіть головний лікар би не повірив у це. Але доказом цього був подарунок, який нібито залишив таємничий молодий чоловік.
Поки лікар стояв і думав, як йому реагувати на цю ситуацію, тремтячий палець пацієнта вказував на дерев’яну пляшку.
- Дай її... Мне.
Доктор взяв пляшку і передав її пацієнту. Старик, що сидів на ліжку, оглянув пляшку і посміхнувся.
— Він сказав, що коли я вип'ю вміст до дна, то зцілиться моя хвороба. Вона наче рукою зніме. Ха-ха.
— П-Президент! Ви не можете вірити цьому...
— Я втомився, - пацієнт перебив лікаря. — Дозвольте вас запитати. Навіть якщо я не буду пити це, в будь-якому випадку, скільки мені залишилося?
—...
Доктор не міг відповісти. Тепер, найкраще що могла зробити сучасна медицина - це підтримання дихання пацієнта. Ось і все. У цей момент можна було назвати чудом те, що він ще живий.
Президент злегка здригнувся через те, що лікар нічого не відповідав.
- Якщо я вип'ю це і щось піде не так... Я хочу написати на могильному камені такі слова: « У цьому місці захоронено Президент Ґо Гун Хі. Він ніколи не здавався і бився з хворобою до самого кінця."
- Пане Президенте...
Він був лікарем. І він знав, що його обов’язок — зупинити цей процес. Але він так і не вирішив. Го Ґун Хі відкрив пляшку. Потім він почав пити рідину з неї на деяким важко.
Глп, глп.
Переконаючись, що все до останньої краплі потрапило в його горло, Го Гун Хі почав згадувати обличчя того молодого чоловіка, який залишив цю пляшку. А зокрема він згадав його очі.
Го Гун Хі відчував, що людині з такими сильними очима можна довіряти. А потім... Як тільки він випив пляшку з ліками до дна...
Ба-дамп.
Ба-дамп, ба-пампу.
Його вмираюче серце стало живим. Його серце... Забилися знову.
○ Післямова від автора ✔
Привіт всім. З вами говорить Чугон. Чесно кажучи, коли я написав: « Вітаю всіх», я застряг у думках щодо того, що писати далі, майже на десять хвилин. Але це було цілком доречно.
Якщо слова на завершення, я б хотів сказати лише одне. Дякую. Дуже дякую. Я хочу подякувати вам за те, що ви стежили за творчістю бездарного письменника.
За любов до нього і за те, що терпеливо чекали нові розділи. Зараз ми з вами знаходимося в самому кінці. Деякі з вас занепокоїлися через те, що кінцівка прийшла надто раптово.
Але чесно кажучи, я планував це з самого початку. Такі моменти, як Джин Ву, що перемотує час, Джу Хі, яка з'явилася на початку новелли, а потім знову в кінці... Або навіть те, що він вилікував хворобу Гвен Хі - все це.
Хоча я додав зустріч з Ю Джін Хо після того, як написав сцену в їдальні між Джином Ву та ним, мені це здалося дуже веселим. Отже, після майже 250-ептиметрового маршу на цій ноті "Подіння рівня в самоті" наближається до свого кінця.
Нещодавно я запитав інших авторів, як вони почувалися після закінчення своїх новелл. Всі, як один, сказали, що це була суміш полегшення і смутку. Але чому я не відчуваю полегшення, а лише смуток?
Навіть поки я друкую це після слів, сльози навертаються на очі. Здається, я веду себе як дитина. З якоїсь причини мені сумно. Але, по правді кажучи, я думаю взяти відпустку на тиждень, перш ніж повернутися до вас з серією побічних історій.
Я молюся, щоб з вами не сталося нічого поганого! Оскільки я пишу це після слів, то можу збільшити розділи і скористатися цією можливістю, щоб висловити свою вдячність тим, хто допоміг мені зробити « Підняття рівня поодинці» успішним.
Мій найбільший партнер, заступник Менеджера-нім Го Дон Нам.
Лі Сок Вон - редактор-нім, який допоміг мені різними способами, а також автор Лелтрі, що висовує зірку нашої унікальної команди.
Чесно кажучи, я подумав, що було б ніяково дякувати лише двом особам. Тому також додав автора Лела. Але, зробивши це, я згадав, що постійно нюю йому по телефону, коли застрелю в блокі письменника. І тепер я справді вибачаюся за те, що мало не забув його.
Мені дуже шкода, Лелтрі! Отже, я хотів би ще раз оголосити про закінчення "Подіння рівня поодинці" з 10% нянь, 39 відсотків наполегливої роботи і 50 % вашої любові, люб'язні читачі.
Ще раз хочу від усієї душі подякувати вам. Хоча було нелегко, поки я писав цю новенькийвеллу, я все ж знаходив ці пригоди дуже приємними завдяки вам, моїм читачам, які вирішили супроводжувати мене в цій поїздці.
Я підготуюся ще ретельніше і повернуся до вас в кращому стані, ніж будь-коли раніше. Будьте здорові, і до побачення!
* Автор Чуґон, кінець зв'язку.