Його погляд виявив, що ні на кого не є тварина.
Монстр був весь у крові.
Хоч ця істота була туманною, то це не могло бути людиною.
Коли Томас побачив за спиною цього "звіря" клочки і шматочки розшарпаних ним жертв, на його шиї здулися вени.
— Цей смердючий звір, який не знає свого місця, занадто довго сперечався, - понюхав мисливець.
Начебто бажаючи підігріти лють Томаса, звір обнажив у широкому оскалі
Ікла, на яких були шматочки людського тіла.
Притрутити цю безглузду тварину було абсолютною потребою, не важливо, хоч би звідки вона прийшла.
Погляд Томаса відразу став убійником.
- Укріплення.
Його м'язи виросли на манері броні. І до цього його величезне тіло почало збільшуватися все більше і більше. У плані розмірів він був відчутно більшим, ніж цей монстр.
Томас Андре роївся, щоб з’ясувати різницю в силі.
Танк!
Люди, які спостерігали за ним і відчували, як з кожним кроком мисливець дрижає земля, інстинктивно представляли собі потужний танк.
Звір обійшовся від нової здобичі і також зробив свій хід.
Два гіганти в одну мить зменшили відстань між собою і стали один перед одним.
Спочатку вони обмінялися поглядами. Кожен вивчав нового ворога. І скоро обидва посилили свої кулаки колосальною магічною енергією. Водночас вони видавали гучний рев.
Два монстроподібні істоти своїми кулаками, здатні крошити бетон як тофу, почали стріляти один в сторону іншого.
— Бубубумбубубудубусом!
Такий обмін ударами припускав застосування надзвичайно грубої сили без уваги до будь-яких технологій. Мисливці, які бачили це, були глибоко вражені цим видовищем.
Щоб забезпечити будь-яку смертну кар'єру, достатньо було торкатися такого кулака.
Але ці двоє без передишки обмінювалися такими ударами, навіть не намагаючись їх якось
блокувати. Ніби ці удари були легкими пробними тичками.
"Це діє." - тепер був упевнений Томас.
— БАМ!
Від його удару голова звіра повернулася в сторону. Важко було відчувати удар у ліву руку. Ця атака однозначно спрацювала.
Після поразки у битві з Джіном Ву, впевненість Ґоліята дещо впала. Але завдяки цій бійці він відчув, як вона знову почала зростати.
— Бубубумбубубудубусом!
Незакінчена низка ударів з часом почала відтіснити звіра назад. За допомогою цього моменту удар на кулак Томаса Андре з повним розмахом повалив того виродка пряміком на землю.
- Будуум!
- Шшух!
Звір летів назад. І удар під ним тріскався асфальт. Ця істота врізалась у стіну будівлі і цим розкрила її. І тільки тоді воно зупинилося.
Інші мисливці, побачивши це, підняли кулаки в повітря і вигукували.
Але Томас Андре сам не виказав жодних ознак радості.
"Ні, це не так. Це не було ... так сильно, як я хотів."
Піднялася густа хмара пилу, перекручуючи вигляд. Але він все ще міг відчувати присутність цієї звірини. Від нього виходила така явна спрага вбивства, хоча його було не видно за обломками пошкодженого будинку.
-Шух!
- Шшух!
І раптово з цього хмари пилу в бік Томаса полетіли важкі шматки металу. Він відбив машини, які були в нього, і швидко скористався вмінням "Захопити", щоб підтягнути прихованого з його виду звіра ближче до себе.
- Шшух!
Спротивний звір підтягнувся прямо до носа американця. Томас одразу використав свої здібності.
— Руйнування!
На обох руках Томаса м’язи сильно роздулися, і вони були готові лопнути. Він з усіх сил падав на землю.
— БУДУМ!
Жахлива ударна хвиля, що піднялася з землі, закрила звіра.
- Кууаа! — Зревів в агонії звір.
Його підкинуло в повітря, і він впав на землю.
Томас скористався цим шансом і застрибнув на монстра. А потім завалив на нього шквал ударів кулаками, які підсилили неймовірною кількістю магічної енергії.
Навик "Мощный удар"!
— Бубубумбубубудубусом!
— Вааа! — Мешканці, які з тривогою спостерігали за битовою Голіафом і цією звіриною здалека, почали кричати від радості. Навіть мисливці почали поступово посміхатися.
Не важливо, хто б це не побачив, всі вважали, що бій вже був явною перемогою. Це була нищівна перемога, яка відповідала мисливцю особливого рівня. Його часто називали кращим у світі.
Але все ж...
На лобі Томаса виступали краплі поту. Вони ставали більшими і вищими. Але він безжалісно молотив звіра під собою.
"Що ж це таке?" - він чомусь відчував незрозуміле хвилювання.
Воно було схоже на удавку, яка з його наступною перемогою тільки туж затягнулася до його шиї. Це спантеличувало його.
Кожен з його ударів поспішав у свою ціль. А звір, що лежав під ним на землі, не чинив їм опору. То чому ж ..?
"Так чому ж мене непокоїть ця тривога, хоч я явно в виграшному положенні?" - не розумів мисливця.
Але Томас Андре швидко зрозумів причину своєї тривоги.
Це були очі монстра.
Від самого початку битви до того моменту ця тварина дивилась на нього тим же байдужим поглядом. Він навіть дійшов до того, що напрочь відмовився від своїх безладних атак.
Це було схоже на те, що ця тварина знущалася над ним. Як би провокувати, щоб показати все на що він здатен.
— Скрип...
Голіаф був дуже розлючений. Зчепивши руки в замок, він підняв їх високо вгору.
Його плечові м'язи миттєво роздулися ще більше, і на його тілі виступили товсті вени. Його плечі, передпліччя, зап’ястя та руки почали створювати жахливі об'єми магічної енергії.
І так це мав бути кінець.
Чи зможе ця тварина знову відкрити свої очі після того, як виявиться в самому епіцентрі ефекту "Розломлення"?
І Томас Андре з усіх сил обійняв звіра двома руками.
- Руйнування!
І тоді.
Він ясно це побачив.
Він побачив, як тварина на найкоротший момент закрив очі. А коли відкрив їх, Томас побачив, що вони, до цього нагадали людські, тепер повністю виглядали як очі хижака.
Хвати!
Звір неквапливо підняв руку і з легкістю зупинив обидва кулаки Томаса, які той обвалив на нього зі всіх своїх сил.
- ...?
Американець глянув на свої руки, які вже потрапили в сильну хватку. Він не міг вирвати їх, хоч і був сильний. Він відчув, як по його спині пройшов холод.
— Ти і всього лиш лялька Частіці, ти зміг отримати стільки сил, - напевно почув він.
Томасові крики, що нагадували хижака, змусили його докорінно змінити свій вираз.
Не зрозумів він.
І саме в цей момент чорна шерсть звіра почала рости все довше і більше. І вона побіліла. Але це було ще не все. Його кігті, що нагадували шила, теж витягнулися. Його ікла теж загострилися. Невдовзі все тіло звіра було вкрите білосніжною вовною.
"Оборотень?!" - з жахом зрозумів Томас.
На жаль, за десять років проведення рейдів не було жодної нагоди з’являтися на білий оборотень.
— Ты... Хто ти такий? — кинув Томас.
Він відчув жахливу холодну силу від огидної і зловісної магічної енергії, яка виходила з очей цієї звірини.
На жаль, ця істота не могла відповісти йому. Воно почало дробляти кістки в його кистях, використовуючи лише фізичну силу.
— Крррк...
— Ууаа!