Це була незвичайна сцена. На дорогах все перетворилося на заплутану купу. Мешканці міста намагалися евакуюватися з Сеула, а мисливці того ж часу намагались в’їхати у місто, щоб захистити його.
Люди, що живуть у кварталах, які були пряміком під цими супер-огромними Воротами, натовпами втікали з міста. За прогнозами, саме ці райони мали б потрапити під головний удар. І, звичайно ж, люди позитивно відреагували на попередження Асоціації мисливців і уряду. Крім того, вони мали власну логіку.
Джін Ву дивився новини. Усі вони активно присвячували свої випуски спробам евакуюватися. І він сказав своїй мамі.
- Мамо, ти не думаєш, що буде краще, якщо ви з Джіном На поїдете кудись в інше місце?
« Наш район навіть не входить у евакуацію, а ти знаєш, — каже вона. — Здавалося, що мама й думки не мала залишати Сеул.
Стара квартира, де жила Джін Ву, була далеко від центру Сеул. Якби монстри дісталися туди, то це означало б, що лінія оборони мисливців була прорвана. І, звичайно, це також означало б провал самого Джин Ву в обороні лінії фронту.
Мама вірила, що вогні небезпеки ніколи не доберуться до них. Джін Ву теж посміхнувся, почувши її відповідь, але нічого не сказав.
На відміну від нього і мами, які сиділи за низьким столиком кави перед диваном, Джін На сиділа на самому кушетці, підтиснувши ноги. Вона поглянула на свого старшого брата і запитала.
— Хіба тобі не треба туди також?
Вона говорила про заклик мисливців з усієї країни. Але Джин Ву був жителем Сеул. Отже, він не був включений в цей заклик.
— Мисливці, яких показують по телевізору, всі інші міста. І зараз вони намагаються повідомити Асоціації, що приїхали в Сеул.
— Оо, — відповіла Джін На кивнула мама і взяла тарілку з нарізаними яблуками.
Насправді Джін Ву дуже розчарувався через те, що у нього не було вибору. За таких обставин він був змушений проводити час вдома.
Він хотів підняти свій рівень, але не було ніяких монстрів з якими він міг би битися. Він хотів увійти в швидке підземелля, але він вже не бачив жодного особливого ключа у якості нагороди з тих пір, як був убивчий творці системи.
Його сім’я дуже тішилась, що він більше часу проводить удома. Але Джін Ву насправді хотів посилити себе ще більше, щоб приготуватися до будь-яких несподіванок.
"Може, мені варто не виконувати щоденних завдань і потрапити в штрафну зону або щось таке?" - подумав він.
Це звучало, як хороша думка, але в той же час - не дуже.
По-перше, він поняття не мав, що може вийти з Ворота. А він думав над тим, щоб потрапити в штрафну зону, коли його чекали невідомі монстри?
"Навіть якщо ймовірність і мала..." - якби шанс того, що під час штрафного завдання з ним щось сталося, становив один до десяти тисяч, ні, навіть 1 на мільйон, то й це треба було враховувати. Адже тоді він не зміг би впоратися з тим, що могло б статися на цьому боці.
У нього не було резону ризикувати двічі в такий час. Отже, він відмовився від цієї ідеї.
Врешті-решт, йому довелося шукати інший спосіб якось випробувати мечі "Гнев Каміша".
Що ж йому робити?
Поки Джин Ву зважував свої варіанти, на екрані показали одну сцену. Там було показано головне приміщення Асоціації мисливців з ракурсу вертольота, який піднявся.
Так.
"Чи може скористатися цим?" - кутки рота Джін Ву поднялися. Його очі дуже підозріло забили. Він витягнув свій телефон і ткнув в один з збережених номерів.
— Пииїпи... Пиїп...
Як і зазвичай, дзвінок був прийнятий лише через пару гусків.
- Добрий день, мисливець Сон-нім. Говорить Ву Джин Чоль.
- Здається, мені тепер варто звертатися до тебе "президент асоціації", хіба не так?" — запитав Джін Ву.
Ву Джін Чоль по той бік лінії сором'язливо посміхнувся, перш ніж відповісти.
- Можете називати мене так, як вам зручно. Я все ще соромлюся від того, що опинився на посаді, до якої не був готовий.
Зробивши прості привітання, Ву Джін Чоль зрозумів, що настав слушний момент і його голос став серйозним.
- У вас щось сталося? Не можу не заволокнувся, якщо ви мені ось так несподівано дзвоните.
Враховуючи поточні обставини, всі нерви Уу Джин Чоля були напружені до відчутної межі. Як він міг не наскочити, коли йому раптово дзвонить наймогутніший мисливець країни?
- Нуу, насправді нічого серйозного... - почув він.
Все ще напружений, Ву Джин Чоль голосно сковтнув.
"Навіть якщо для мисливця Сона це не серйозна справа, це може виявитися критичним для нас. Ні, навіть якщо його голос не здається занадто стурбованим, це може виявитися неймовірно поганими новинами," -нервував він.
Коли тиша запанувала між ними, Ву Джин Чоль з усіх сил намагався заспокоїти свої роздратовані нерви. Він уважно слухав. Джін Ву без обиняків попросив про послугу. На щастя, вона дійсно не була нічим серйозним.
— Я можу на деякий час скористатися спортзалом Асоціації?
Хоч Ву Джин Чоль і був серйозно зайнятий, все ж він особисто вийшов, щоб привітати Джін Вуд.
- Як бачите... Ось сьогоднішня ситуація в нашому спортзалі.
Хлопець ніяковів голову. В його спробах знайти спокійне місце далеко від цікавих очей, він подумав, що спортзал Асоціації був би хорошим варіантом. Але в цей момент зал був притулком для мисливців, які прибули до міста.
Він побачив, як вони беруть речі і запізнювалось згадав, що було заховане в комірці спортзалу.
- Ви даєте зброю мисливцям, у яких немає відповідного обмундирування?
— Да. Покійний президент асоціації Го Гун Хі приготував все на чорний день такого типу, - підтвердив пан Ву.
Джин Ву на автоматі кивнув.
Часто недосвідчені вказали пальцями і критикували Асоціацію за те, що вони ховають таке дороге обмундирування у темному кутку й залишають гнити там. Але тепер стало очевидно, що це рішення про збереження додаткової зброї та обмундирування на екстрений випадок було правильним.
Прибулі мисливці ходили з почуттям похмурої рішучості на обличчях, прийнявши їм зброю і броню.
І тоді.