В офісі Гільдії Аджін.
Для Ю Джин Хо цей офіс став набагато зручнішим, ніж його житло. Але цього разу йому здавалося, що кожна хвилина тривала так довго, як іноді цілу годину. Він украдкою подивився на годинник, що висіли на стіні.
Години показували чотири години десять хвилин дня.
Вже минуло більше двох годин з тих пір, як "цет людина" прийшов тут.
— Гльп!
Захопившись тим, що його несхвально загострили шумом, Ю Джин Хо швидко подивився на несподіваного гостя в іншому місці. На жаль, погляд молодого чоловіка занурився в його темні окуляри, які приховували очі власника. Цей великий чоловік відповів жвавою усмішкою.
Ю Джин Хо з силою видавив із себе відповідьну ухмилку, або щось, що віддалено її подібне, і швидко відвернув погляд.
На його лобі виступили великі краплі піта. Він поспішно схопив свій бідний телефон і знову спробував зателефонувати своєму дорогому братину. Але це було марнування часу.
— Пиїсип-пиицияпе!
З моменту останнього контакту з братом пройшло два дні. З якоїсь причини він взагалі не брав трубку. Навіть сьогодні.
—...
—...
Ю Джин Хо опустив трубку і щільно стиснув губи. Те саме зробили й інші гільдії.
Це були талановиті люди, які вирішили працювати в гільдії Аджін, побачивши її потенціал. Тепер вони почувалися незручно в обстановці і, здавалося б, згуртувалися й зберігали спокій.
Звичайно, це була не їхня вина. Ні, будь-хто в подібній ситуації діяв би так само. Особливо, коли людина, яка сидить на кріслі в кутку кабінету була одним з найсильніших мисливців по всьому світу. І також відомий, як один з тих людей із найкоротшим запасом терпіння.
І не тільки це. Господар цього офісу був тим самим чоловіком, який до напівсмерті вибив того самого мисливця і відправив у лікарню. То як же міг хоч хто-небудь посміхатися і весело базікати між собою в присутності такої людини?
Звичайно, це був Томас Андре.
Мисливець, що стояв на вершині світу, заглянув у гільдію Аджін, щоб зустрітися з Джін Ву. Завдяки цьому, заступник майстра гільдії Ю Джин Хо та його працівники не мали іншого вибору, як змиритися з присутністю цього несподіваного гостя. Але як наслідок, всі вони відчували себе так, ніби з кожною секундою ставали все ближче до смерті.
Ю Джин Хо вже почав замислюватись, а чи не варто йому ще раз спробувати зв'язатися з братом, але тоді ...
- Шшшуух!
Відкрилися автоматичні двері, що ведуть до офісу гільдії.
Голови всіх працівників, включаючи Ю Джин Хо, негайно повернулися в тому напрямку. І Ю Джин Хо, широко розкрив очі, відразу ж підскочив зі свого місця. Від переповівши радість, він крикнув голосом, в якому звучала розпачливе благання всіх працівників цієї гільдії.
— Братааaан!
"Я вже думав про те, чому ззовні було стільки репортерів, але таке ... - Джін Ву безпорадно втупився на ухмуляючого Томаса Андре.
Побачивши вираз обличчя Томаса, я зрозуміла, що він не був зосереджений на тому, як вони виглядали раніше. То що ж привело мисливця особливого рівня сюди? що Ю Джин Хо встиг привітати його раніше Томаса.
— Братан! Чому я не міг до тебе так довго Достукатися?
я був зайнятий.
— Погоди-ка минутку, дивлячись на твій одяг... — Ю Джин Хо замер. На одязі Джін Ву були численні докази лютих битв, через які він пройшов. Він виглядав так само, як і після його поїздки на полювання за гігантами.
"Якщо брат без зупинки бився так, що протягом двох днів не міг вийти ні з ким на зв'язок, то тоді..."
Це скільки ж монстрів було відправлено назад у пекло клинками його братана? Він спробував представити всю цю різанину, і по всьому його тілу пробігли мурашки.
У цей момент Томас Андре повільно встав зі свого крісла, щоб підійти до Джін Ву. Оскільки він сам по собі був великим малим, йому не потрібно було робити багато кроків, щоб скоротити дистанцію між ним і його метою. Невдовзі американець став перед Джін Ву.
"Ах..." - вигукнувся подих серед працівників.
"Ні, зачекайте. Вони ж не збираються тут битися, адже так?" - заволався всі.
Працівники Гільдії не знали про їхні теперішні стосунки, тому логічно було зробити висновок, що вони були однодушними у хвилюванні і мали зв’язок з слиною.
Звуки їхніх сердець були такими гучними, що від шуму Джін Ву насправді розігрілися вуха.
— Мистер Сон, — Томас простягнув руку першим.
Джін Ву посміхнувся і потиснув простягну йому руку. Так ці двоє обмінялися короткими вітаннями. Але потім усмішка різко зникла з обличчя Томаса.
Как...
"Як таке може бути?"
Чому-то американець відчув, що мисливець Сон Джін Ву відрізнявся від того, яким він був раніше. Хоч і зовсім на небагато, але цей Сон Джін Ву відрізнявся від того Джина Ва, якого він зустрів в Америці.
Чи це було від того, що змінилося враження?
Звичайно, зараз зовнішній вигляд Джин Ву значно відрізнявся від того, у що він був одягнений тоді, коли вони вперше зустрілися. Або коли вони були на бенкеті. Його одяг був жалюгідний.
Але в цей момент від нього виходило визначене відчуття "твердотості", ніяк не пов'язане з одягом.
Якщо говорити одним словом, це була "сила". Він і тоді був сильний, але тепер він почувався ще сильнішим. Но...
"Чи може статися щось подібне?" - недоумлював Томас.
Ні, такого не могло бути принаймні виходячи з його розуміння.
Заглиблене інстинкти Томаса дозволили йому відчути зміни в Джін Ву, які відбулися через підвищення рівня. Але він не знав, що саме відчував.
Поки американець блукав у цих думках, їхні рукостискання підійшло до кінця і Джін Ву запитав його.
- Що привело вас до Кореї?
— А це, Томас знову зібрався з думками і посміхнувся. Хіба я не обіцяв вам? Я сказав вам, що коли моя рука заживе я пригощу вас обідом.
Він підняв свою зажваву ліву руку і помахав нею в повітрі.
- І ще...