Дорога, якою їхав Джін Ву, була щільно обгорожена. Коли вони повернули за ріг, там стояла така ж юрба, а то й більше. Ззовні стояв гул, і всі сподівалися появи легендарного мисливця.
- Мисливець Сон-нім, Ви герой, який врятував Японію від жахливої загибелі.
—... - з точки зору Джин Ву він просто зробив те, що міг. Але це було можливо тільки йому!
Японці не мали іншого вибору, окрім як тремтіти в розпачі, побачивши монстрів-гігарантів по телевізору чи на власні очі. Ніхто не хотів допомогти справлятися з катастрофою національного рівня, яка розгорталася в Японії. Замість цього, всі один голос казали, що країна приречена.
Але тоді один чоловік з сусідньої Південної Кореї, який був більш відомим за президента країни — главу корейського товариства мисливців Ґо Гун Г.
"Є один такий чоловік. Існує мисливець, який намагається поїхати в Японію і позбутися монстрів-гігантів".
Багато японців, які спостерігали за прес-конференцією в прямому ефірі, затамували подих. Їхній погляд був прикутий до телевізорів.
"Хто ж цей мисливець?" - всі задавались цим питанням.
Коли репортер поставив головне запитання, президент асоціації Гвен Хі підійшов до мікрофона і чітко відповів:
- Це мисливець Сон Джин Ву.
Вже було відомо, що Джін Ву один вбив всіх монстрів-мурав'євого рівня S, які займали острів Чеджу.
Усі три слова — Сон Джін Ву — викликали в Японії бурхливі емоції. Для японців Джін Ву став єдиним промінчиком надії.
Через тиждень...
Як він і обіцяв, перш ніж виїхати з Кореї, Джін Ву повністю знищив усіх монстрів-гігантів на території Японії і вже збирався було відправитися назад.
Це було неминуче, коли безліч японців зібралися сюди востаннє подивитися на свою легенду.
Працівник Асоціації пояснив: якби країна не проходила через весь хаос з розбірками пошкоджених місцевостей, то прийшло б ще більше людей.
У кінці він додав:
- Чесно кажучи, наш прем'єр-міністр теж хотів би зустрітися з Вами, щоб висловити свою вдячність, мисливець Сон Джин Ву. Ми могли б попросити Вас ще й про цю послугу?
Вираз обличчя працівника Асоціації було набагато серйознішим, ніж будь-коли раніше. Джін Ву міг легко здогадатися, що цей хлопець був під неймовірним тиском нижчих.
На жаль, бажання Джін Ву не змінилося. Він як і раніше не хотів жодних зустрічей. Його відповідь залишилася такою ж, як і тоді:
— Не хочу витрачати час на необов’язкові речі.
Працівник Асоціації розхвилювався, побачивши прямолінійність Джин Ву. Він розуміє, що він кивнув:
— Хаха... Я розумію.
Поки вони продовжували говорити ще про щось незначне, машина, яка їх везла, нарешті під'їхала до входу в аеропорт. Як завжди, Джін Ву спокійно вийшов з машини і ступив на плитку.
Але в цей момент його оглушив звук смажених оплески з усіх боків. Джін Ву окинув поглядом натовп, що зібрався.
- Мисливець-нім!
- Мисливець Сон Джин Ву! — Звідусіль викрикували його ім’я.
Він не міг розібрати нічого з того, що вони говорили. Але, знову ж таки, блиск їхніх очей, голоси та жести допомогли йому подолати цей мовний бар'єр.
Він відчував безмежну вдячність і повагу людей, всі нутром відчували всехоплюючу радість.
Бер, який спостерігав за цим видовищем з його тіні, швидко завів розмову:
- "О мій король. Ваші вірні піддані висловлюють своє щире презирство і благоговіння перед вами, мій пане."
"Це не так."
"О мій король! Може, буде краще, якщо ви помішаєте рукою і визнаєте ваших підданих ..?"
"Гей! Я ж сказав, що це не так".
Звідки цей хлопець знав і розумів всі ці дивні речі?
Джін Ву вже було збирався проігнорувати раду Бера і розвернутися, але потім він зупинився і поставив своєму солдатові-мурав'ю питання:
— “До речі, іншим мурашкам подобається, коли ти визнаєш їх? Як ти висловився?"
Бер гордо відповів. Джін прямо відчув, як то встав у горделову позу.
"Звичайно, мій король."
Хоча цього треба було очікувати. Усе-таки Бер мав уміння, який піднімав бойову мораль своїх солдатів-муравалів всього лише від його крику.
Джин Ву кивнув. Всі ці люди прийшли, щоб проводити його. Чи ж це була причина не привітувати їх?
Джін Ву зупинився і знову повернувся обличчям до натовпу. Він засміявся, незручно підняв ліву руку і почав розмахувати їй перед людьми, що з обожанням дивилися на нього.
Звуки аплодисментів стали ще голоснішими, і незабаром до них додалася схвальні викрики.
Блесна блазень
Тільки тоді він помітив, що працівник Асоціації Джін Ву теж з усіх сил йому плескав. Його очі почали червоніти від перевищення почуттів.
- Дякую!
- Дуже вам дякую, мисливець-нім!
— Ми вдячні вам за все!
Працівник асоціації вже почервонів і ніс. Він, витираючи очі рукавом сорочки, звернувся до Джін Ву:
- Пора йти, мисливець-нім. Літак скоро вилітає.
Джин Ву повільно кивнув.
І навіть тоді шум оплески не вщухав. Люди продовжували плескати, коли його спина вже вимерла з поля зору.
Літак, який повинен був забрати Джін Ву, піднявся, проводячи більше ніж сто тисяч людей.
Наступного дня.
Один відомий японський письменник написав і опублікував такі слова:
“ Якби голова країни вибирався виключно підтримкою її громадян, то того дня вони б вибрали першого не місцевого прем'єра.
У багатому особняку одного з п'яти мисливців особливого рівня Крістофера Рейда.
Він раптово прокинувся посеред ночі. Причиною цього був шум довкола нього.
Як один з кращих мисливців, визнаних світом, він би не зміг заснути ні на день, якби звертав увагу на кожен шепох, який тільки міг почути.
Але вся сіль була у тому, що прокинувся він зовсім не від того, який навколо нього було занадто шумно. Ні, все було якраз навпаки.
"Чому тут так тихо?"