З усіх боків прокидалися телефонні дзвінки від телеканалів та газетних публікацій. Буквально всі відчайдушно прагнули взяти інтерв'ю у Джин Ву. Потік вхідних повідомлень був настільки щільним, що це майже повністю паралізувало працю японського Асоціації мисливців.
— Тртр-трерр...
— Привіт, це японська Асоціація охо...
- Вибачте, але я тільки що вам дзвонив. Як щодо цього? Замість інтерв'ю проведемо просто пару сесій з запитаннями і відповідями на мисливця?
— Пане директоре, це саме точне визначення інтерв'ю!
— Нет-нет, нет! Зачекайте! А як щодо того, що ми не будемо показувати обличчя мисливця, а тільки субтитри ...
- Ми вже повідомили, що мисливець-нім відмовився від усіх запитів про зйомки та інтерв'ю. Мені дуже шкода.
— Щелк!
— Трерр рр...
— Добрий день, Японська Асоціація...
- Це глава новинного відділу телеканалу XX. Дзвоню вам щодо...
- Ні, сер.
— Щелк!
Таких дзвінків були цілі сотні за весь день. Отже, було очевидно, що в такому середовищі просто неможливо займатися.
Відповідальний керівник відділу з прийому і обробки телефонних дзвінків раптом відчув, як у нього починається мігрень.
Але все ж...
"Це тільки говорить про те, що зараз весь інтерес громадських медіа прикутий до мисливця Сон Джин Ву", - подумав він.
...Не те що б він не міг їх зрозуміти. І хто б не зацікавився історією, де один чоловік вирішив проблему, яка знищила майже половину Японії?
Навіть йому хотілося дізнатися більше про те, хто такий цей мисливець Сон Джин Ву. І йому теж було б цікаво почути, що він може розповісти.
Але це була лише одна сторона медалі. Існувала і друга.
На ньому лежало великий тягар відповідальності, яку людина, що носить звання співробітника японської асоціації мисливців, повинна нести. Не дивлячись ні на що.
Отже, його обов'язок улягав в тому, щоб поважати і підтримувати бажання мисливця Сон Джин Ву. А він не хотів давати жодних інтерв'ю, перекриваючи всіма можливими способами хвилі запитів від ЗМІ.
"Я ж не можу через таку дурницю розстроїти людину, яка врятувала мою країну, так як?" - керівник з рішучим виразом обличчя кивнув про себе. У цей час до нього підійшов новачок, щоб щось запитати. Було добре видно, що він нервує і в чомусь сумнівається.
— Простите... Начальник? - Перш ніж новачок встиг що-небудь сказати, керівник відразу ж його перервав:
— Просто скажи їм "ні"!
Йому навіть не потрібно було нічого чути, щоб зрозуміти, про що він хоче повідомити. Мабуть, цей юний пташеня не витримав погроз, якими розкидалися які-небудь глави телеканалів і газет. І він просто хотів отримати підтвердження керівника.
На жаль, цього разу він трохи помилився.
— Нет, сэр. Мова не про це. Ми щойно отримали дзвінок з Південної Кореї.
— З Кореї?
— Да, сэр. Чоловік, якого називають Го Гун Хі з корейського Асоціації мисливців, хоче поговорити з керівником.
Керівник спочатку без цікавості слухав те, що говорив йому новачок. Але, почувши знайоме ім’я, прокинувся. Його обличчя швидко захвилювалось.
- Ти впевнений, що це Го Гун Хі?
— Да, сэр.
У Південнокорейській асоціації мисливців не могли бути двох різних людей на ім'я "Го Гун Хі".
Весь світ знав про теплі відносини між мисливцем Сон Джін Ву і корейською Асоціацією мисливців. І хіба ж не Ґон Хі у прямому ефірі по телебаченню оголосив, що мисливець Сон Джін Ву вирушає в Японію?
Очі керівника мало не вилізли з орбіт. Він поспіхом помчав до свого столу, заірвав у всі горло так, що на шиї здулися вени.
— Переведи дзвінок! Живо!
— А, да, сэр.
« Пане президент Асоціації Гвен Гі, — сказав відповідальний керівник компанії сер, і він все ще сумнівався у тому, що директор взяв трубку. Але потім вираз обличчя його поступово окаменувався, коли він слухав бігову японську промову свого співрозмовника.
— Да, да. Я зрозумів. Так, я прямо зараз з ними зв'яжуся.
Йому ніколи не набридало таке видовище, скільки разів він це бачив.
— Огоо... — Ю Джин Хо знову за день ахнув від подиву. Він був глибоко зворушений, побачивши сцену, як чорний
Той гігант, що піднісся з трупа, преклонився перед його братом. Це виглядало, як сцена з фільму або щось подібне.
"Братан, це так крауто!" - очі Ю Джин Хо забллеслі від захоплення. А потім він почув шум уражених голосів позаду нього.
— Воу!
- Як це можливо?
- Що відбувається? Що це?
Він бачив це багато разів і ніяк не міг звикнути до цього сам. Тож він міг уявити, як вперше в житті відчували себе японські жителі.
Можливо, він і не розумів того, про що вони говорили. Але він міг краще здогадатися про суть їхньої розмови. Ю Джін Хо був дуже збентежений, ніби говорив про нього.
— Эхем... - Він чомусь стояв там з роздутем зарозумілістю. Але тоді до нього підійшов японський працівник, який шукав двох корейців.
— До речі, це ви - мисливець-нім?
- А якщо ви шукаєте братана, він он там... - Почувши слово "охотник", Ю Джин Хо відразу ж вказав на Джін Ву, який стояв неподалік. Але працівник швидко похитав головою і вказав на самого Ю Джин Хо.
— Нет-нет. Вы.
— Я? — Здивовано заморгал Ю Джин Хо.
— Так, — і він скористався своїм скромним англійцем, щоб уточнити те, що про нього питав японський працівник. Той швидко простягнув йому телефон.
І потім... Його обличчя поступово почало бурчати, коли він слухав те, що розповідав йому співрозмовник.
До самого кінця дзвінка Ю Джин Хо просто повторював "Так, так" знову і знову.
Джін Ву закінчив відзивати свого нового солдата-гіганта і залишив зруйнований склад. Ю Джин Хо, ніби чекаючи цього моменту, швидко підійшов до нього і опустив голову.
— Прости, брат. Схоже, що мені доведеться прямо зараз повертатися до Кореї, -грубно сказав він.
Джін Ву, побачивши серйозне обличчя Ю Джин Хо, не міг не запитати.
- Що сталося?
- Сам не впевнений. Просто мені повідомили, що вдома сталася екстрена ситуація. І що мені негайно треба повертатися.
—... — Джин Ву замолк. Він уже здогадувався про причину.
"Людь головою Ю..."
Якщо його підозра була правдивою, то було зрозуміло, чому той чоловік не зміг передати Ю Джин Хо всіх деталей. Як можна було по телефону повідомити синові, що його батько потрапив у коматозний стан?
Тож Джін Ву не став більше мучити його запитаннями.
— Ладно, понял. Ти добре спробував.
— Ні, зовсім ні, брат. Мені шкода, що я не можу пробути тут до кінця всього цього - ще раз тактовно вибачився Ю Джин Хо. Потім він заліз у машину, залишену японською асоціацією. Водій розгорнув машину і повів її в сторону аеропорту.
"..." - Джін Ву дивився позаду машини, що віддалялася, не проколовши ні слова.