В одному селищі в префектурі Ісікава.
Від ранку до входу в село зібралося стільки людей, що там було не проштовхнутися.
- Що відбувається? Чому так раптово вийшли? - Озираючись назад, запитав сусіда одного з тих людей, які ще не чули всіх новин.
Їм, звичайно, варто було б зайнятися відбудовою свого зруйнованого села, але щоб всі так от взяли і вийшли? Цей житель, який старанно розбирав завали будинку, був здивований.
- Ти знаєш, тут така справа... — Добродушна жінка вже збиралася пояснити йому ситуацію. Але потім вона помітила, що наближається автомобіль вдалині. Та їхала по дорозі, яка веде до села. І вказала на неї.
— О боже! Он вони! Їдуть!
Мешканці помітили машину і розсміялися. Усі вони були захоплені яскравим світлом, яке світило своїми очима. Вся атмосфера навколо здавалась такою, ніби люди зібралися тут, щоб привітати давно втраченого родича, який приїхав здалеку. Або щось на зразок того.
"Але знову ж таки, у стількох людей відразу не може бути одного спільного родича, так що..." - працьовитий мешканець взяв висячий на його шиї рушник, щоб видалити піт. Потім я запитав інших, чи не так.
— Я питаю, хто ж такий їде сюди?
Один чоловік, що стоїть осторонь, боязко сказав:
— Сьогодні приїжджає мисливець.
- Мисливець? Про кого йдеться?
- А ти як думаєш, про яку я говорю?
Коли машина під’їхала ближче, мешканці підняли руки і почали щиро вітати гостей. На їхніх обличчях були записані сердечні почуття вдячності і радості.
"Чи міг це бути...?" - і тільки тоді до того ж таки прийшов, хто збирався відвідати цей село. Його голова інстинктивно повернулася в сторону.
І він побачив навколо розбите село, наполовину знищеною руками монстрів-гігантців. Він також бачив, як до села привозили інструменти та матеріали.
Якби ніхто не заступився, щоб зупинити цих гігантів, чи було б це місто? Його дім був зруйнований назавжди. Від нього не залишилось навіть і сліду.
"Немає школи, в якій я навчався, немає дороги, якою ходив, і навіть місця, де працював, теж ні", коли він подумав про це, з далеких кутків його душі почав підніматися сильне відчуття. В його носі заскупнуло.
"Це людина дійсно їде сюди?"
- Шух!
І він повернувся назад до дороги.
Люди, які збирались привітати цього мисливця, зробили це не за наказом нижчих. І не тому, що хотіли влаштувати виставу для інших. Ні, вони були там тому що їхні серця наказали їм зробити це. Думки про вдячність змусили людей прийти сюди.
І потім цей працьовитий житель зняв з шиї свій рушник і почав розмахувати їм в повітрі, голосно кричачи під'їжджаючий машині:
— Уррааа!
Фургон, який наближався по порожній дорозі, був явно новим. Але він був покритий товстим шаром пилу і бруду. І виглядав так, ніби йому довелося пробиратися через пекельні землі. При погляді на нього здавалося, ніби він використовувався вже років десять або близько того.
"Японська Асоціація мисливців", написані на номерному знакі замість справжніх цифр, були настільки щільно замасковані брудом, що їх майже неможливо було прочитати.
Зовнішній стан фургона розповідав про жахливі та криваві битви, в яких він побував за останні кілька днів. Це розтопило серця селян. Ті, хто дуже розчарувався, навіть почали заливатися слізьми.
Очевидно, водій фургона мав чудові навички водіння. Автомобіль різко зупинився прямо перед натовпом.
— Скрр...
— Вааа!
- Пане мисливець!
Під крики натовпу з місця водія з фургона вийшов Ю Джин Хо в сонцезахисних окулярах.
— Хлоп!
Ю Джін Хо подбав про те, щоб помахати рукою всім селянам. Тоді й сталося наступне.
- Мисливець-нім! — До нього звернувся японський Асоціатор мисливців, який чекав прибуття групи Джін Ву. Йому якось вдалося проштовхнутися через цю масу людей. Чоловік зупинився перед Ю Джин Хо.
— Хаа-хаа...
Він вклонився і важко віддихався, щоб перекласти дух. Потім випростився і запитав:
- Ви мисливець Сон Джин Ву?
Працівник розмовляв японською. На щастя, Ю Джин Хо зміг дізнатися кілька слів.
— Ні, він безтурботно похитав головою і підняв палець вгору.
— Вооон.
І коли він це зробив...
— Кьяняяяячих! — Неначе б відповів на його поклик, небесний Дракон Кайсел видав задоволений рев.
- Що це таке?
- Що? Що?
Як було сказано в старій приказці: "Запалюйте молоко, дихаємо на воду"! Жителі, які жили в страху перед монстрами-гігантами побачили величезну чорну істоту, що ширяє високо у небі. Їхні плечі затремтіли від страху.
На щастя для них, Кайсел просто продовжував літати кругами над їх головами без будь-яких дій.
— Кьяятях!
Мешканці нарешті зрозуміли, що Кайсел не збирався завдавати їм шкоди. Вони спантеличено продовжували дивитися вгору, хоча по ньому було видно, як вони налякані.
І потім зі спини Кайсела стрибнула чорна людська фігура.
— Бум!
Люди побачили Джін Ву м'яко приземлився на землю. Мисливець скористався своїм умінням керувати. І у всіх від подиву ледь очі не вилізли з орбіт.
—...
Особливо здивувався працівник Асоціації, який підійшов до Джін Ву ближче за всіх. Він застиг, вхопившись пальцями рук у ніжки своїх окулярів, і не може вимовити жодного слова. Отже Ю Джин Хо замість нього звернувся до Джін Ву.
- Брате, цей пан тільки що шукав тебе.
— О, правда? — Джин Ву відразу ж повернувся до працівника Асоціації.
Останній якось зміг взяти себе в руки. Побачивши, як Джін Ву наближається до нього, він швидко пурхнув головою. Його підняті, доступні йому пояснили, що він не повинен допустити жодної "помилки" з цим мисливцем. Він прогнав всі зайві думки і зробив серйозне обличчя, перш ніж поклонитися йому.
— Це честь, мисливець Сон Джин Ву. Мене звати Танака Хіроші. Я представляю японську Асоціацію мисливців, представництво Каназави.
Потім він підняв голову і пояснив мету його прибуття сюди. Він хотів привітати корейську дует.