"Що відбувається?" - погляд Джин Ву впав на стіну підземелля. Потім він схопився за ланцюг, все ще приєднаний до стіни. І відчув той же запечатувальний ефект, як і раніше. Але у всіх відрубаних цепей такого ефекту не було.
Він міг припустити, що це було.
"... Ось так воно як."
Ці ланцюги не були якимись артефактами. Ні, ефект був лише силою цього підземелля. Інакше кажучи, ці ланцюги поза підземелля були нічим не кращим від простого куска металу.
"Я не зможу ними користуватися," - Джін Ву поклав ці ланцюжки, які вже стали звичайними, назад на підлогу.
Звичайно, він не міг сказати, що не відчував розчарування. Але він заспокоївся, бо отримав багато від цієї подорожі.
По-перше, під час експедиції до його тіньової армії додалася ще й тіні гігантів. По-друге, його рівень підскочив до сто двадцять другого після вбивства монстрів-переростків і їх короля.
Такі результати перевершили усі його сподівання. Мисливець вирішив залишити ланцюжки там, де вони лежали, і з ухмилкою розгорнувся.
Бер учво схилив голову перед своїм правителем. Потім він знову підняв її і вказав в сторону виходу. Тінові солдати, що стоять перед Джіном Ву, відступили і утворили широкий прохід.
Хлопець побачив, що плече Бера вже повністю очищено від усіх невідомих субстанцій. І легонько похлопав його, перш ніж піти в сторону виходу.
Бер був зворушений таким жестом з боку свого Правителя. І він мовчки пішов за Джін Ву. За ними рушила тенева армія, яка складалася з майже тисяч тихих солдатів. Вони зробили величезний внесок у битву проти гігантів. Зараз вони йшли ідеальним разом до виходу з кімнати боса.
— Шк-шак-шинка...
Невдовзі підземель наповнився звуками важких кроків тих, хто марширує.
Вдалині вже було видно вихід з підземелля.
Джін Ву усміхнувся, подивившись на сонячне світло, яке прокидається через вихід. Це був той приємний момент, коли здавалося нескінченним рейд прийшов до свого кінця.
***
Командний пункт японської асоціації мисливців.
У цьому пункті стояла гробова тиша. Не було чути ні звуку. Не було б перебільшенням сказати, що його співробітники забули, як дихати.
Усі вони були прикуті до велетенського монітора на стіні.
— Гльп!
— Гльп!
Там то й справа чулися звуки, як хтось сухо згладжував.
На моніторі було показано зйомку з камерами розвідувального супутника, яка відстежувала магічну енергію із космосу. Синдзюку було показано в цей момент.
Ця камера показує магічну енергію у вигляді кружечків світла. Чим густішою була енергія, тим більше був кружок. Слабкі джерела енергії, відповідно, показані у вигляді кружечок меншими.
Серед усіх присутніх у цьому інтерв’ю не було нікого, хто б не знав, кого представляє гігантський крупок в середині Токіо.
Перед цим гігантським кружком було майже тисячу менших кружечків. Всі співробітники асоціації з жахом побачили це величезне число.
- Це все покликані істоти мисливця Сон Джин Ву?
— О боже мой...
— Навіть навігку, хіба там не більше п'ятиста?"
Президент асоціації Мацумото тихо нахилився до агента з відділу аналітиків, що сидів поруч із ним.
— Скільки ж осіб покликані?
- Через те, що деякі кружки накладають один на одного, складно сказати точно. Але можу сказати, що принаймні там набагато більше восьмисот істот, сер.
Вісімсот істот, він сказав.
Член відділу аналітики навіть потруївся уточнити, що "багато більше". Це означає, що назване число можна було вважати абсолютним мінімумом.
Навіть якщо так, то це було вже вдвічі більше тієї кількості, яку бачили на острові Чеджу.
Мацумото в глибині душі був вражений.
"Це ж було не так давно, але коли він встиг збільшити кількість своїх призовних істот вдвічі?!" - Недоумлював чоловік.
Було більше ніж нормальним взагалі мати можливість збільшувати кількість призовних.
Він тремтячою рукою витер губи.
Якщо б ця людина була ворогом, то Мацумото не зміг би знайти вихід. Але, знаючи, що Сон Джін Ву був їхнім союзником, він ніколи не був так спокійний.
Як же потішило те, що мисливець Сон Джін Ву пощадив Японію таким чином. Президент асоціації Мацумото ледве зміг відійти від ментального шоку і знову переклав погляд на екран.
Кружки менші підійшли до величезного. Це був початок бою між покликаними істотами мисливця Сон Джін Ву і гіганта, який охороняв Ворота.
Усі присутні, нервово потіючи, спостерігали за видовищем. Кружки світла постійно сходилися і кружляли один навколо одного.
І нарешті, що мерехтить величезний кружок світла... Исчез.
— Вааа! — Здається, що саме цього моменту по всьому командному пункті з’явилася велика радість. Працівники зі сльозами на очах обіймали і бурхливо тішилися. Нарешті, їх батьківщина була звільнена від монстрів-гігарантів.
Усе це було справою рук корейського мисливця.
—... — Президент асоціації Мацумото з рішучим виглядом мовчав і дивився на екран, перш ніж кивнути самому собі.
Коли Джін Ву розладнав його плани, він звинувачував небеса в нагороді таким мисливцем не Японію, а Корею. Але тепер він був вдячний, що такий мисливець отримав саме Південна Корея.
"Якщо б не він, то Японія вже була б..." - і президент асоціації Мацумото здригнувся, поставивши собі цю картину. Він узяв телефон, щоб виконати свій останній борг.