За кілька днів до смерті Короля гігантів.
На зеленій галявині одного ультраросового особняка з шумом приземлився дорогий чорний вертоліт. Він належав американському бюро мисливців.
— Третртрит...
Господар особняка в цей момент насолоджувався пізнім обідом. Він виглянув зі свого вікна. Коли він побачив вертоліт, що приземлився, то відразу перестав розрізати стейку.
- Я не знав, що хтось збирався до мене сьогодні, — пробурмотів він, витираючи руки серветкою.
— Я піду і дізнаюся, хто це.
Приблизно в той же час власник особняка помітив двох людей, які поспішають з вертольота. Вираз його обличчя миттєво застигло.
- ... Це може бути досить проблематично, - його бурмотіння почула покоївка, яка приносила порожні тарілки. Вона задумливо нахилила голову вправо. Цей шановний джентльмен, що сидів за обіднім столом, був одним з п'яти живих найсильніших мисливців на цій планеті.
Його звали Крістофер Рейд. Хоча він був більш відомий як "охотник особливого рівня". Мало хто називав його справжнім ім'ям. У будь-якому випадку, було зрозуміло, що сталося щось неординальне. Інакше, хто б посмів без особливої причини побити таку людину?
Дворець швидко пробіг повз покоївку, що з несхвальною цікавістю дивилася на нього. Потім він увійшов у обідню кімнату.
— Сэр Кристоффер! — гукнув він господаря.
« Я вже знаю », — зупинив свого палацового Крістофера Рейд і мовчки підвівся зі стільця. Потім він з усмішкою привітав чоловіка середніх років, який зайшов до кімнати буквально відразу після зимового палацового.
- Давно не бачилися, пане заступнику, — ввічливо привітався Крістофер Рейд.
— И... - Очі мисливця перейшли на жінку-афроамерику, що стоїть за спиною заступнику директора бюро мисливців, — "Госпожа Селнер.
Було незвично вже те, що хтось настільки важливий, як заступник голови бюро мисливців приїхав до нього особисто. Але, беручи до уваги ще й приїзд цієї пані, було зрозуміло, що ситуація була надзвичайно серйозною.
Заступник з дуже напруженим виразом обличчя оглянувся навколо. У кімнаті були палаци, покоївка і ще хтось. Він, потираючи свій підборіддя, голосно сказав:
- У нас є термінове питання, яке ми хотіли б обговорити з вами. Так що не могли б Ви на деякий час відіслати сторонніх?
Отже, його передчуття про те, що приїзд цих гостей стане серйозною проблемою, підтвердилося.
Якби прилетів тільки заступник, то він без докорів сумління змусив би його почекати кілька годин. Мисливець не любив, коли щось або хтось порушував спокій у його будинку.
Але він не міг так сильно обійтися з ним в присутності пані Селнер. Крістофер Рейд на хвилину задумався, змакуючи вино в роті. Потім він жестом покликав до себе свого палаца. Тільки після того, як його працівник достатньо близько нахилився до нього, він пошепки віддав своє наступне розпорядження:
« Поки мої два гостя не підуть, нікого навіть близько до цієї кімнати. Зрозуміло?
— Зрозуміло, сер, — з повагою кивнув палац і почав випрошувати всіх, у тому числі покоївку. Потім він сам попрямував до виходу і, тримаючи двері обома руками, знову вклонився.
Крістофер Рейд кинув йому у відповідь, потім двері тихо зачинилися. Отже, у кімнаті залишилося всього троє: сам господар особняка, заступник голови Майкл Коннор і пані Селнер.
Мисливець кинув погляд своїх гостей і не зміг стримати ухмилку. І справді, легко було зрозуміти, що його насмішило. Ситуація змінилася, коли друга людина найбільш впливової організації в країні стала найменш значущою з трьох!
Крістофер Рейд вважався другим з п’яти мисливців особливого рівня. І ніхто не міг навіть уявити потенційну важливість пані Селнер. Жінка могла посилити здібності будь - якого мисливця на постійному фундаменті. Багато разів.
"Ой-йо, де ж мої манери?" - він же не міг залишити таких важливих гостей стояти, чи не так? Рейд висунув з-під обіднього столу два дорогих стільці і ввічливо звернувся до них:
— Будь ласка, сідайте.
Він чекав, поки заступник і пані сіли. Потім теж опустився на стілець прямо навпроти них.
— Итак... — Крістофер обвів очима обох гостей і ввічливо посміхнувся. - Яку ж справу змусило вас пройти такий довгий шлях до моєї оселі?
Пані Селнер кинула обережний погляд на заступника, щоб перестрахуватися. Він її укріпив. Але перш ніж пані Селнер заговорила, Крістофер Рейд підняв руку вгору.
— Перш ніж ми почнемо, то в його голосі лунали нічки обра́зи. - Якщо ви приїхали сюди поговорити про ті Ворота рівня S, які з'явилися десь на сході, то я скажу прямо. Я все ще не зацікавлений у тому, щоб туди їхати.
Він дуже рішуче виголосив свою позицію. Рейд завжди піклувався про початкову точку переговорів. Щоб потім ніхто не міг його переконати.
- Як вам обом уже напевно відомо, уряд Сполучених Штатів пообіцяв мені повні права незалежної нації. Це означає, що я маю право відмовити в будь-якому запиті, який мені покерує уряд США. І, як я вже офіційно повідомляв у своєму заяві, я твердо вирішив не брати участі в цьому рейди, - без коливань повідомив він своїм відвідувачам.
Рейд був буквально "відокремленою нацією" всередині країни. Таке поняття, як громадянський обов'язок не застосовувалося до "відповідача особливого рівня". Така людина вважалась не громадянином країни, а окремою та живою країною в країні. І до нього було подібне ставлення, як і до будь-якого іншого народу на планеті.
Звичайно, він міг простягнути руку допомоги, якби захотів. Але тепер він відмовився.
Рейд вирішив, що для нього не було потреби брати участь в рейди, де збиралися з'явитися всі живі у Сполучених Штатах мисливці рівня S.
Ніщо не могло змусити його змінити своє рішення. Навіть те, що заступник глав з'явився тут, використовуючи пані Селнер як посередника.
Але при тому, що він твердо стояв на своєму пані Селнер теж могла йому дещо сказати. Вона чітко показала свою позицію.
- Я прийшла до вас не через цих Ворота, містере Кріс. У нас є набагато серйозніша проблема, ніж ця.
Прямо зараз Японія знаходилася на межі повного знищення від одних Ворт рівня S. Крім того, були ще Ворота рівня S, які збиралися відкритися всередині кордонів Сполучених Штатів. Але чи вона щойно сказала, що була ще серйознішою проблемою, ніж ці?
Крістофер Рейд нахилився ближче до пані Селнер.
— І яка це серйозна проблема?
Пані Селнер трохи пом'якшилася. Помовчавши, вона нарешті повільно сказала:
— Мистер Крис... У недалекому майбутньому ви зможете вбити невідомого кривдника.
Після цих слів у кімнаті запала незручна тиша.
Крістофер Рейд задумався. Чому заступник голови виглядав таким стривоженим і нервовим? Майкл Коннор навіть дістав свою хустинку, щоб утерти піт на лобі.