Два поверхи, 3ій, 4й.
Подорож на цей поверх зайняла у нього два дні.
Джін Ву передбачав, що часу піде багато. Він сказав своїй сестрі, Джіну А, що відправляється в тижневу подорож. Якщо він не повернеться через тиждень, сестра буде турбуватися.
« У мене залишилося ще п'ять днів."
Він із задоволенням зауважив, що швидкість його тіла постійно зростає. Знищення демонів триває дедалі менше часу, а потім він переходить на наступний поверх швидше. Можливо, йому буде потрібно менше п’яти днів, щоб дістатися до 100 поверхів.
Якщо будинок був стоповерховим.
Джін Ву уважно озирнувся.
Місто було спустошене й далі.
« Тепер я навіть не знаю, де я знаходжусь і на що схоже навколишнє середовище."
На кожному поверсі його очікував новий, відмінний від попереднього, місто.
Але чим вище він піднімався, тим більше руйнувань ставало.
У місті, яке зараз розташоване на 27 поверхах, було дуже важко побачити.
Ситуація наводилась на думку, що центр міста бомбардували з винищувачів. До такої міри все було зруйновано. Кому це було потрібно? Кому завадило підземне місто?
Джін Ву струшив головою. Який сенс думати про це? Та й яка йому справа?
« Зараз не час для таких роздумів.»
Джін Ву подивився на годинник на зап'ясті. Було вже 11 вечора. Напевно. Якщо він не переплутав час.
У цьому місці не було ні дня, ні ночі.
Визначити день можна було лише по годинах. Але його 12-ти годинний циферблат не показував час доби. Мабуть зараз вечір.
Значить, 11 годин вечора. Саме тоді, щоб прикрити очі і трохи закорнити. А завтра можна було продовжити зачищати поверхи підземелля з новими силами.
Але перед цим.
"Давайте перевіримо мої досягнення."
Джін Ву втупився на вікно прогресу квіста.
[кількість зібраних шматочків душі : 2116]
"Навіть 2100 штук..."
Це виходить, майже тисяча шматків душ дияволів за один день. Це було навіть більше, ніж він очікував. Можна було похвалитися!
Він зміг зібрати багато душ за останні два дні.
Джін Ву сподівався, що в наступні дні його поступ буде ще більший. Звичайно, якщо у демонів з верхніх рівнів буде більше шматочків душі на штуку. Ті, яких він уже вбив, не мали максимумом, яким може володіти один демон. А в повідомленні говорилося, що такі монстри є.
« Настав час піднятися на наступний поверх.»
А поки що перевіримо показники рівня.
- Що?
Очі Джін Ву розширилися. Ось це так!
[рівень 67]
Виявляється, що його рівень зріс вже до 67.
Швидкість підвищення рівня різко зросла. Звичайно, так і повинно було бути. Ніші демони при кожному знищенні давали йому 100 очок, а він уже перейшов на проміжний рівень демонів. Тут за кожне вбивство давалися 300 очок досвіду.
« Рівняння дійсно дуже добре піднімається.»
Монстрів повно. Це означає, що ми можемо отримати багато досвіду. Звичайно, працювати треба буде багато. Тепер він навіть радів з такої перспективи. Не те що за днів, коли він був жовторотим новачком.
Демонічне підземелля було чудовим місцем прокачки досвіду.
І справа була не тільки в підвищенні рівня. Джін Ву, нарешті, зміг поупражатися і прокачати свої нові навички.
Навіть зараз над рукою Джин Ву висів кинджал вбивця Рицарів. Він його не тримав. Цього не вимагалося.
Він керував ним за допомогою навиків Рука Правителя.
Завдяки цьому вміння може впливати на фізичні речі, не торкаючись їх. Не можна було марнувати часу дармо. Джін Ву тренувався при кожній нагоді.
Навіть коли він просто сидів на місці, не бився, він все одно відробляв навички, всі свої сили керуючи на підвищення рівня майстерності. І результат не змусив себе чекати.
« Все одно, що Рука Правителя не витрачає манну на своє використання...»
Звичайно, Джин Ву дуже втомлювався. Він постійно зосереджувався на своєму уміннях. Але це була мала ціна за можливість першокласно володіти ним. Тепер він відчув на собі, що в бою легко, якщо важко у класі.
А ось і хороші новини:
[Мастерства навиків Рука Правителя і його рівень зросли ]
"Просто чудово!"
Джін Ву задоволений розсміявся і притулився до стіни. Кожного разу, коли він відчував, що стає трохи сильніше, його настрій піднімався і втома ставала меншою. Тепер можна поспати.
Його очі повільно зачинилися.
« Отже, до цього часу один хлопчина вже повинен був отримати ліцензію на відкриття гільдії..."
Цікаво, як там зараз Ю Джин Хо? Чи йому це вдалося?
Джин Ву вже довгий час був один. Звичайно, удвох було б веселіше. Перед його мисним очей спалахнуло обличчя Ю Джин Хо. Як він там?
У сім’ї Ю Джин Хо було два сини. Старший брат вже багато років є успішним бізнесменом. А молодший тільки збирається стати майстром гільдії, і досі є студентом.
Йому доведеться повоювати за ліцензією. Він не отримає її на блюдечку з кітечкою.
« Постарайся, хлопче. »
Джін Ву намагався подумки приохотити Ю Джин Хо. Але втома взяла своє, і він повільно занурився у глибокий сон.
***
Ю Джин Хо зайшов до ресторану високого класу. Він намагався виглядати енергійним і впевненим.
Це було місце, яке по всіх параметрах відказало смакам його батька.
- Президент тут?
— Він уже прийшов і чекає на вас.
Ю Джин Хо проковтнув ком в горлі.
—Простуй за мною.
Незабаром його провели в окремому кабінеті, де на зручному шкіряному дивані сидів його батько Ю Мен Хан.
Дрерр...
Офіціант відкрив перед ним роздувні двері, і він зміг побачити обличчя свого батька. Батько завжди відчував страх. Ось і зараз
Ю Джин Хо відчував маленьку слабкість у ногах, коли входив всередину.
Він ще раз зітхнув, намагаючись заспокоїтись і повільно сів навпроти батька.
- Щось сталося? Ти вирішив дотриматися своєї обіцянки?
- Батьку, я хочу, щоб ти глянув на ці документи. А потім ми поговоримо про цю обіцянку.
- Це що ..?
— Моя ліцензія рейд-рекорд.
— Лицензiя....мастера? твоя?
Ю Джин Хо закинув. Він мало не луснув від гордості, коли побачив, наскільки ця новина приголомшила його батька Ю Мен Хана.
- Так, Отче.
Ю Мен Хан мовчки дивився на документи, які йому простягнув Ю Джин Хо. Його очі поступово розширялися.
- ...
Він уважно вивчав цей документ. Ю Джін Хо лякало його мовчання, він настільки нервував, що навіть боявся роздухати.
- Ось воно означає як.
Ю Мен Хан поклав документи назад на стіл і продовжив.
— То ти хочеш взяти під свій провід гільдію? Я правильно тебе зрозумів, Ю Джин?
— Так, саме так.
— Хм...
По обличчю Ю Мен Хана було видно, що він не тільки здивований, але й стривожений.
"Мій батько турбується мною, а не моїм братом".
Ю Джин Хо був в захваті від цього. Він досяг справді великого результату. Раніше він був би щасливий тільки цим і більше нічого не хотів.
Але тепер він хотів досягти своєї мети і не відступати.
— Ви ж самі знаєте, що робити все від майстра гільдії сторонній людині надто ризиковано.
- Зупинися.
Ю Мен Хан підняв руку.
Ю Джин Хо слухняно замовк.
Найбільше він ненавидів цю команду батька: « Зупинись! » Особливо коли він використовував її до членів своєї сім’ї.
— Я хочу познайомити тебе з деким.
- Що?
Джін Хо було нелегко домовитися про зустріч. Він постановив зробити рішення. А замість цього батько хоче представити йому якусь людину.
Кого це?
Це було несподівано. Правда, незрозуміло, добре це або погано. Що дасть йому це знайомство?
Нарешті, відкрилася одна з двох дверей, і хтось увійшов в кабінет.
- Ее... одружіться.
Кінець 20х? Початок 30х? Чоловік, який увійшов до кімнати, виглядав як гість. Здавалося, що він тільки - но з минулого. Зачіску, одяг і манери були старомодними. Він незручно привітав Ю Джин Хо.
Хто це?
Джин Хо не знав цього чоловіка.
Ю Мен Ган жестом покликав до себе цього чоловіка і запропонував йому присісти поряд з ним.
— Цей чоловік... Його звуть мисливець Ґо Мен Хван.
"Го Мен Хван?"
Ю Джин Хо втупився на незвичайного незнайомця.
Він ніколи раніше не чув цього імені.
Батько, здавалося, здогадався, що за думки крутилися в голові Джин Хо, тому не став його мучити і продовжив:
— Це один з тих, хто навчався від гільдії Білого Тигра і вижив у Червоних Воротах, про які шуміла преса в останні дні.