Отже, все, нарешті, більш менш втрутилося.
Хоч щось було зрозуміло в житті і мало логічне пояснення.
Найбільше тішило те, що ситуація розв’язалася без будь - яких фальшивих усмішок і пустих обіцянок, які ніхто не збирається виконувати.
Все спокійно і тихо. Кращий результат.
А Сан Мін і Джін Ву скріпляли свою угоду міцними рукостисканнями.
Після короткої розмови Джін Ву встав першим, бажаючи втекти.
— Доброго дня, — ввічливо посміхнувся Джін Ву. — Наступного разу побачимось. А, зовсім забув! Я хотів би повернути ось це.
Джін Ву дістав зі своєї сумки тумблер, який був у спеціальному контейнері і повернув його господареві.
— Я в захопленні від напою, але вже давно не пробував чогось подібного. Дякую.
- Я дуже радий, що вам сподобалося. Його смак ні з чим не порівняти.
Хван Кі Чхоль злегка почервонів і взяв контейнер.
Після Джін Ву тепло попрощався з обома і залишив кафетерій.
Коли він зрештою пішов на безпечну відстань, подалі від Анні Сан Міна і Хван Кі Чахоля, то зв’язався з Ю Джин Хо.
Після недовгих гусків дисплеєм зрештою змінив колір на зелений.
З динаміки почувся збуджений голос Ю Джин Хо. У ньому милиті нотки неперевіреної радості.
— Братан, гроші поступили. Я не можу повірити... Це що, дійсно 600 мільйонів?
- Хмм....
Джин Ву не став це коментувати. Це все одно було риторичне питання. Він просто беззвучно розсміявся на слова Джин Хо.
Угода пройшла успішно. Вдача на його стороні.
Джін Ву був радий, дуже радий.
Вони продали дозвіл на використання врат за ціною вдвічі більше, ніж та, якою вони їх купили.
Угода принесла їм користь, про яку вони навіть не могли мріяти.
Гордість не покидала Джін Ву, вона була в його свідомості і придавала йому впевненості.
Ю Джин Хо не міг перестати дивуватися, вважаючи це якимось чудом. Він весь збився від цікавості. І нарешті спитав у Джин Ву:
— Братан, і все-таки, як тобі вдалося це зробити? Кому ти втомився продати ці ворота Сранга? Хто їх купив?
Джін Ву посміхнувся. Його забавляла ця дитяча наївність.
— Це комерційна таємниця.
- Що?
- Просто розслабся, тобі не обов'язково цього знати. Добре відпочинь там.
Ю Джин Хо трохи засмутився, почувши Джін Ву.
Джін Ву, у свою чергу, не чекав відповіді і повісив слухавку.
***
Того ж вечора...
Місце — другий відділ управління гільдії Білий Тигр.
Хван Ки Чхоль дуже поспішав. Він негайно вирушав до кабінету свого начальника Сан - Міна.
— начальник! - Голосно покликав він.
- Що ще трапилося? Не приховуючи незадоволення, запитав той.
Ан Сан Мін кинув на нього побіжний погляд і повернувся до перегляду звітів на моніторі комп’ютера. Йому не подобалося, коли його відтягували від важливої роботи.
Хван Кі Чголь простягнув йому телефон, на екрані якого була відкрита якась вкладка. Він виглядав дуже стривоженим.
— Подивіться сюди, будь ласка, — попросив він утримати голос ревом.
— Ну, і що я повинен там побачити? — Почав був той.
Але після того, як він подивився на екран, його очі різко розширилися.
- Це... що?
На телефоні був відкритий офіційний веб - сайт « Асоціації мисливців », доступ до якого мали тільки мисливці.
Тут, у реальному часі, містилася точний опис можливих вільних воріт.
Також там проводились продажі ліцензій, і навіть були детальні звіти.
- Що за фігня? У нашому районі все ще залишалися вільні ворота С-ранга? — На подив начальник. - Їх же не було... Якого хріна? Коли вони з'явилися?
— Да. Ціна за запропоновані ворота на сайті становить менше десяти мільйонів вон.
— Не можу... Я просто не можу в це повірити.
Ан Сан Мін хотів, щоб все це було жартома.
« Сьогодні Ю Джин Хо не зробила жодних покупок і нальотів », — доповідав він.
Він відразу згадав слова, які вчора йому сказав Сон Джін Ву.
« У мене є вільний час у четвер".
Завтра був той самий четвер. Чорт!
Команда Ю Джин Хо з самого початку не планувала робити жодних набігів до воріт завтра! І навіть найближчим часом! Тому що Джин Ву був зайнятий, і вони знали про це від самого початку.
Отже, їхні ліцензії на ворота вилетіли б у трубу. А ворота, вже вільні, знову б опинилися на аукціоні. Тепер до нього дійшло.
Як він міг зробити таку помилку?
Його провели на рівному місці. Ан Сан - Мін навіть не потурбувався вточнити такі важливі організаційні моменти, і ось що вийшло. Він не хотів думати, наскільки велику ціну завистили.
Просто немає слів.
— Аха-ха-хо...
Ан Сан Мін засміявся. Його охопила нерозбірлива слабкість і водночас радість.
Не дивлячись на те, що він був у програші, Ан Сан Мін захоплювався цим хлопцем. Як же все обставив то, а!
Рішення було поруч, але він зрозумів це надто пізно. Це була явно його помилка.
І тепер сидіти і шкодувати про скоєне було б безглуздо. Навіщо перейматися тим, чого вже не виправити?
— Я теж, як і ви, шеф. Нас знатно поїли.
У той час пролунав звук сповіщення. Надійшов лист.
Як не дивно, відправником був сам Сан Джин Ву.
[І ця угода була між нами всього на один раз. Тож залишаймося ні один для одного. Це не нанесло шкоди ні вам, ні мені. І так, пам'ятайте, що я не маю ніякого відношення до вашої гільдії чи резиденції Юджін].
« Цей хлопець не такий простий, як хоче здаватися. Справді.»
А Сан - Мін пожартував, який знову бився назовні. Треба тримати себе в руках.
Все, як і сказав Джин Ву. Не підкопатися. І правда, таке вирішення проблеми не заважало ані Джин Ву, ані гільдії Білий Тигр. Хіба що невеликий спад. Ну як, маленький ... Ще одним доказом того, що їх вправно обвели навколо пальця.
Але цей акт можна і перетерпіти, якщо мета виправдовує засоби.
А кінцевою метою для Ан Сан Міна як і раніше залишалось вмикати Джін Ву у гільдію Білий Тигр.
Сумма, яку довелося заплатити, не була особливою для гільдії Білим Тигром.
« Можна сказати, що це було корисним вкладенням капіталу у Сон Джін В. І шкодувати про них не варто".
Було б добре зробити ще більше долучень. І тоді, безсумнівно немає, справа вижене.
Ще раз подивившись на повідомлення, Ан Сан Мін ледь помітно усміхнувся і згорнув вікно.