Джин Ву аж розгубився.
Раніше він чув, що деколи з демонів випадають по два кристали, але тут їх було очевидно більше, бо павук мав багато блискучих променів.
- Це ще що за чортівня?
Кінжал настільки прижився, що став практично в усьому незамінним помічником. Павутина мала лише одне задоволення. Варто було зробити зріз, як зі шлунка полилася суміш залишків непереварених комах і шлункового соку.
Зсередини кожної комахи було світло.
- Померти не встати. Серйозно?
Одного за одним він відкрив всіх з’їдених, і як очікувалось, в кожному із них було по одному кристалу.
Деякі були трохи малими, у зв'язку з активністю травних кислот, але всі в доброму стані.
Загалом їх було десять.
- Це шикарно, Боже!
Це точно вистачить, щоб оплатити оренду квартири і витрати на проживання на кілька місяців вперед.
- Достопочений Джин Ву... — Голос за ним Ю Джин Хо, — якщо вам завгодно, можете покласти сюди.
Ю Джин Хо показав йому свою сумку, а потім швидко і акуратно почав складати туди демонічні кристали Джін Ву. Запакувавши каміння,
Ю Джин Хо вийняв з тієї ж сумки пляшку з водою, і передчасно відкрутивши кришку, представив її Джін Ву.
— Брате, вас напевно замучила спрага? Ось, прошу. Тут вода.
Вода була настільки холодною, що поверхня пляшки покривала краплі холодної пари.
« Чого він так метушився? І робить те, чого не просили..."
Джін Ву кивнув і прийняв пляшку, коли відібрав незручність та збентеження від дивної поведінки.
Кінок -гиль.
Його горло окутала відсвіжна волога.
- Ну як вам, високошанований брат?
Він не міг зрозуміти, з чого хлопець починати з ним звертатися формально. Та ще й цей "достопочений" наважав.
— Эм, прохолодна. Освіжує...
Поділившись враженнями, Джін Ву закупорив назад пляшку.
- Слухай, про те, що ти раніше бачив ... — Почав було Джин Ву.
Але Ю Джин Хо поспішив довірити його у безпеці, не дав йому сенсу закінчити промову:
- Ну що ви! Звичайно ж я нікому не розповім про це. Я занесу це з собою в могилу, вже будьте впевнені.
- Навіщо ж тоді до могили то?
- А як інакше? Це залишиться тільки між мною і шановним братом.
- Ясно... Роби як знаєш.
- Не хвилюйтеся, брате.
У будь-якому випадку мало хто повірив би в те, що мисливець Е-ранга сам завалив Срогово боса. Але навіть так, його якось заспокоїло обіцянка хлопця не поширюватися про це.
"Я думав, що він не є занадто догадливим, але цього разу йому навіть слів не знадобилося."
- Щось іще, брате? Ви хочете ще про щось поговорити?
– Нет... Я не зволю.
І все-таки, як ні подивися дивно все це було.
Джін Ву спостерігав за учтивістю мажора, і завжди дивувався. Він не міг зрозуміти, що призвело до такої радикальної зміни у стосунках з його скромною персоною.
« Ну, може він просто зрозумів, що я зобов’язаний своїм життям і хоче так показати свою вдячність?»
Це все прояснювало. І справді, чи можна грубо сказати своєму спасителю, майже що ангелу хоронителя?
Якщо вирішити, що все так, то все сходило, і цілком можна було зрозуміти. Але його ув’язнення трохи відрізнялося від правди.
Несподівано печера знову здригнулася. Це було знаком того, що ворота на шляху до скорого закриття. Його сигнал від підземного підземелля.
З часом тряска ставала дедалі міцнішою, і перед самим закриттям вона переходила в справжній землетрус.
- Давай вибиратися звідси.
- Як скажете, поважний брат.
Стояло Джін Ву зробити крок в сторону обваленого валунами виходу, як з щілини почали проступати промені світла, а слідом кілька каменів покотилося.
А потім, - ба-бах!, і сильний вибух розчистив ззовні прохід.
З того боку виник Хван Дон Сок з компанією. Помітивши розчленованого павука позаду Джін Ву, вони м'яко кажучи, ох*лі.
- Хера, реально здох?
- Вони що, вдвох його замочили?
- Павук напевно зовсім хіляком був. А на вигляд такий великий і грізний.
- Якщо його змогли зловити парочка мисливців, то ми не впіймали так лохнулися.
- Брат Хван, а тепер че робити-то?
Хван Дон Сок подивився на несподіваних випалих ідіотів і почухав підборіддя. Павук убитий, а значить ворота скоро закриються.
У нього з’явилось відчуття, що викопувати кристали маніпуляції було вже надто пізно. Вони так і не встигли підготувати час, а часу залишалося менше години.
Треба було негайно міняти план.
Коли він підніс свій голос, то звернувся до мажери.
- Ю Джин Хо!
Парня майже судома схопила. Його обличчя за нього все говорило, - він боявся, і сильно. Не витримуючи напруження, він зробив крок назад.
Хітрая ухмлка намалювалася на фізіономії Хван Дон Сока.
- Мене трохи зацікавило твоя зброя та обладунки, і я вирішив погуглити небагато. Поки шукав виробника і ціни на неї, натрапив на дещо дуже зайняте. Виявилося, що до нас приєднався сережка найприроднішої людини, добропорядного громадянина і по сумісності голови широковідомої будівельної компанії Юджін Констракшне.
- І що?
- Ми вирішили дати тобі шанс. Розумієш, нам треба дещо поговорити з твоїм татком. Але якщо ззовні будуть відомі деякі незначні деталі про те, що тут сталося, нам доведеться погано. Отже, якщо ти не хочеш втратити дещо дороге для тебе життя, тобі доведеться стати нашим співучасником.
- Співучарем?
Хван Дон Сок вказав підборіддям в сторону Джин Ву. Легка нерівність проникла на міжбравья Джин Ву, але лише мить.
- Убий Сон Джин Ву.