Перед очима Лі Ган Су, мисливця D-ранга, простягалася одна безвихідність. Не було за що вхопитися, не одного променя надії. Навіть на його хваленіному щиті з’явилися тріщини.
Материя вже давно не мала сили, а ефективність падала.
Такими темпами вони всі помруть. Треба було зробити рішучий крок і вибір. Зараз, поки ще не пізно.
Гіпотетично, навіть якщо і наодинці, він все ще міг сподіватися вижити якщо бути насторожі, і чекати на високошвидкісне підкріплення прийде. Треба було лише потягнути час і дати іншим піти.
"Якщо ти цього не зробиш, вб'ють вас усіх на цьому місці."
По його лобі почали проступати крапельки поту. Зрештою він прийняв рішення. Лі Хан Су повернувся до інших і вигукнув:
— Я беру його на себе, біжіть!
І в той момент щось близнуло здалеку. Щось пішло в їхньому напрямку. Точніше, він тільки думав, що це « щось» летить сам, не надто впевнений, бо просувалося воно з настільки шаленою швидкістю, щоб його очі навіть не могли встежити.
Хдищ –!
Це щось врізалося в голову Голема, і розтрощило його до пороху.
- Що за чортівня?
У приголомшеного Лі Ган Су очі майже не випали. Коли голема розірвала голову, то почала трясти безбожно. Не було меж радості серед уцілілих цих мисливців. Нарешті неприступність цього кам'яного монстра була пробита.
— Сработало! Нарешті наші прийоми почали діяти!
— Здається, він скоро впаде!
- Ще трохи, ну давай, падай!
Здається, всі були повністю поглинуті бітовою і не помітили того поганого для голима літаючого предмету. Ніхто, крім Лі Ган Су.
Зрештою велетень з гуркотом впав на землю, піднявши хмари пилу своєю вагою.
Крики радості заповнили цілу місцевість.
- Нарешті!
- Ми його здолали!
Тільки одна дійсна причина, чому Лі Ган Су не міг заспокоїтись.
« Та ні, це далеко не наша заслуга."
У поспіху він почав оглядати територію навколо кам’яного велетня, і його самого.
"Що і як умудрилося пробити голову цього валуна?"
Він побачив серед купи сміття і каміння, що шукали обломаний меч. І хоч від нього і виходила магічна сила, але це все-таки був простий, нічим не примітний сталевий меч.
Зовсім недовго, Лі Хан Су спокійно оглядав облом меча, край, аж поки він не встав і пробіг через веселих мисливців, попрямував у той бік, звідки прилетів меч.
- Эй! - Він звернувся до солдата, що стоїть там.
- Да? Ви до мене звертаєтеся?
- Так, до вас.
Коли молодий солдат бігає до нього качка-охоронця, юнак аж окільчив від стресу і напруження. Він все віщував, чим же він міг потребувати буденність на зразок нього, такому виданому людині.
Лі Хан Су показав йому меч, і спитав:
— Це випадоком не ви кинули?
— А, это. Вот...
Військовий повернувся, наче звертаючись комусь стоячим позаду, і почухав макушку в замішанні, не виявивши нікого.
- Ой. Тут же тільки що був один мисливець?
Але там нікого не було.
Поки хлопець розгубився, Лі Ган Су продовжував стояти і дивитися на той обломок меча.
- Ця швидкість, ця руйнівна сила... Напевно, якийсь мисливець високого рангу допоміг нам?
Але правди він вже не зможе знайти, так як винуватця цієї феєриї уже і слід простив.
*
У цей час сам Джін Ву вже був на шляху додому. Він пішов, як тільки побачив, що гіганта почало хитатися.
Це він вбив голема, і знав, що це повністю та цілком його заслуга. Уся видобута здобич мала бути витягнена з демона, який убив його. Він хотів би заявити про свої права на прибуток. Але проблема полягає в тому, що довелося б ще довести, ніби це він здолав. Хто повірив би словам мисливця Е-ранга, який сам завалив могутнього велетня і ще одним ударом? У нього навіть доказів не було, його б тільки на сміх підняли. Існував тільки один очевидець, - той солдат. Але від нього він в цілому чи чекав якої-небудь істотної допомоги.
Йому б ще пощастило, що вдалося звалити звідси. Усе, що вони почали б вирішувати причину такого раптового і значного зростання його здібностей.
Якщо добре подумати, він отримав вигоду. І не маленьку.
Джін Ву отримав унікальну привілей піднімати рівні. Безглуздо було б ризикувати такою дивовижною здатністю заради драху з трупа якогось там Голема.
"Бажко, але нічого вже не зробиш."
Незважаючи на те, що маленький єврей не мав нічого спільного з цим, я майже нічого не отримав!
Ні, було помилкою заявляти, що він нічого не отримав. Прибули безумовно було. Наприклад, те повідомлення що вискочило у нього перед носом, коли голим звалився:
[Ви підвищили свій рівень!]
Збільшив рівень Одолев Голема!
"Значить і зловивши звичайних демонів поза системою можна підняти рівень."
Це була чудова новина.
Поки йому і цього було більш ніж достатньо.
Стара і потрепанна будівля на околиці міста. Квартира в якій жив Джін Ву була на дев'ятому поверсі. Він витягнув ключ з кишені, відкрив двері і увійшов. А всередині його зустріла темрява.
"Малая теж тяжко працює".
З усього видно, що вона все ще не повернулася з читального залу. На столі його чекали варений рис і суп. З часу, коли мати лежала в лікарні, їй довелося наловчитися.
Поряд лежала записка, написана милою буківкою:
“Щоб з'їв усе. Перевірю. >>
Ця маленька виразка знайшла час, навіть щоб накрити стіл братові, знаючи, що сьогодні він виписується.
Джін Ву не міг стримати посмішку.
Але перед тим, як поїсти, він захотів упевнитись:
— Вікно стану.
Ім’я: Сон Джин Ву
Рівень: 18
Клас: немає
Титули: Вбивця вовків
HP: 2220
MP:350
Втома: 2
[Характеристики]
Сила: 48, Виносливість 27, Левкість — 27; Інтеллект: 27
(Очки розподілу: 0)
[Уміння]
Пасивні:
(невідомо) (Макс. LVL.)
Сила волі - 1 рівень.
Активні: швидкий біг - 1 рівень.
Цей день видався йому жахливо довгим. Завдяки цьому він зміг піднятися до 18 - го рівня. Сила його майже досягла 50, а інші показники піднялися раз. Він також зрозумів, в чому полягає обман і Сенсоріка.
"Там я обвівся кинджалом з цікавою опцією, а також зібрав купу золота, якого я без поняття поки як буду використовувати ..."
Він не хотів згадувати про мутну підозрілу отруту.
І на диво для самого себе, він чудово досяг успіху в мисливській справі.