Раптом йому здалось, що він надто оживлений до палати.
—....
Джін Ву байдуже почухав свій затилок.
“ Чого й варто було чекати. Фальшива тривога.
Спостерігаючи за своїм внутрішнім станом, він не виявив нічого незвичайного, крім дивної бадьорості. Та і пройди він все-таки через перепробудження, навряд-ли зміг би дати відсіч всім ворогам раз.
“ Якщо б не я, а той чоловік якого всі називали Сильшим Орудієм Чоловечності або найсильніший серед мисливців S-ранга Ґо Гон Хі, то чи вони би розправилися з ними? ”
По правді йому поки ніколи не видавалося спостерігати за цими двома в дії, так що було важко, та і до того-ж нерозумно, робити будь-які висновки.
І взагалі, майже всі дані про мисливців S-ранга були добре завуаліовані, вони були істотами зовсім іншого рівня, загадкові і далекі, наче небожники.
Він мимовільно підняв голову і перекинув її назад.
“Ась? ”
В точці, в яку він до цього п'явся, почали з нізвідки з"являтися букви:
[У вас одне непрочитане повідомлення]
*
“...? ”
Він закрив і знову відкрив очі, але літери не зникали.
[У вас одне непрочитане повідомлення.]
Скільки він не напружувався напис не зрушилося з місця. Чи він знехтував головою, чи мляв очі, то все було даремно.
Джін Ву поклав свою руку на розкольний від болю лоб, і понік:
“ Я не мав достатньо чутних галюцинацій, але тепер усе почало відбуватися......"
Він почувався відданим своїй власній голові. Що з нею було не так?
Висновок був один: Посттравматичний стресовий розлад після того самого удару ударом об підлогу. Стресна ситуація, сильне поранення, всі симптоми збігалися. І не мудро, що йому стали всякі дивні напис розжовуватися.
Не так давно перед його очима вбили більшість його товаришів, та й він сам був напередодні смерті. Після такої хвилі подій, нічого дивного не було в слухових і зорових галюцинаціях.
“Однако......"
Він почав лякатися, що напис може і ніколи не зникнути. Він перенаправив очі до своїх ніг: Нога, яку відірвало під час удару того щита, була ціла і здоровою, ніби нічого не сталося.
Перше, що раптом з’явився голос у підземному храмі, чудом вилікувана відірвана нога, і звістка перед його очима. Багато їх навалилося. Це занадто.
"У будь-якому випадку......"
Усі ці події не були особливі для себе, і ніхто навіть не здогадувався чи вони взагалі пов'язані. Коли він зрозумів це, його голова почала прояснюватися.
“Ладно. ”
І він знову підняв голову.
Коли він заспокоївся, головний біль трохи зник. У нього пробудився шалений інтерес до змісту того повідомлення. Йому чомусь здалося, що в цьому повідомлення можуть знайти ключ до його питань і сумнівів.
Щоб відкрити повідомлення він потягнувся рукою до напису. Але, незважаючи на його сподівання, вона тільки пройшла крізь букви.
“Значить, мультитач не працює. дотики не проколюють.--
Мабуть, він занадто сильно звик до свого смартфона. Крім того, йому не спадало на думку.
Вмившись над дилемою, як відкрити повідомлення, раптом він згадав дещо.
— Ну точно ж!
Під час спілкування з цим загадковим голосом все здійснювалось за допомогою діалогів в його голові.
“ Може, минулого разу голос виринає в голову або чи цього разу треба говорити вголос? Гм.--
І ось він почав декламувати всі командні рядки що він міг згадати.
— Підтверджую.
— Повідомлення.
- Показати повідомлення.
- Прочитати повідомлення.
- Подивитися.
— Подивлюсь.
— Показати.
— А ну показуй уже!
І в той момент:
— І що ти хочеш побачити?
Відчувши гострий погляд, він негайно повернув голову в бік розчавився голос. Через кілька днів до палати з’явилася його сестра. На ній була шкільна форма.
— Э-ем...
Джін Ву втратив дар мови.
Старший брат цієї дівчинки люто благав когось щось йому показати, вдивляючись при цьому у стелю. Йому не було чим виправдати себе.
— Головою вдарився?
У відповідь все-ще тримаючий на відстані від сестрички, він затряс головою з боку в сторону.
— Не, не.
Незважаючи на його відповідь, Сон Джін А, так звали його молодшу сестру, все ще дивилась на нього з недовірою.
- Ти точно в порядку?
— Говорю же.
Вона неважливо озирнула його з голови до ніг, і ні з того, ані з цього, почала наблизилася до його ліжка, пихтя від гніву. Джін Ву вже знав, що піде за цим. Одним ударом, за іншим, вона виклала своє занепокоєння. Звичайна справа.
— Просила ж не калічитися більше! Знаєш, як я хвилювалася?
- ...прости.
— Чому тільки братику все лається, з іншими в порядку!
- ...мне правда жаль.
Потрохи сила в її руках почала спадати. Вона опустила голову і залилася плачем. Джін Ву намагався її заспокоїти, тихенько погладжаючи по спині.
Це його зворушило до сліз.
“ Коли я тільки посміяв думати про смерть, то не міг нічого зробити.
Добре все-таки, що йому вдалося повернутися живим. Якщо подумати, то він надто легковажно вирішив здатися. У той момент, все через що йому довелося пройти три дні раніше, здавалося далеким і жахливим сном, якимось страшним кошмаром.
І знову очі Джін Ву побігли до все-що висячий в порожньому повідомленні.
[У вас одне непрочитане повідомлення.]
“ Я все ще не вирвався з того жаху...
У нього було забагато запитань. Але, чого вже там.
Тепер головне питання було: чи справді він вижив і ще раз зустрітися зі своєю сім'єю, чи це теж частина його сну?