Шлях до сплячого лісу не займав багато часу, але Сан Мін вирішив прогулятися, щоб розібратися зі своїми думками емоцій, через що дорога зайняла чимало часу. Він міг легко дістатися до місця свого призначення, використовуючи магію чи Ци — методи його вирішення.
Коли він опинився перед лісом, настала ніч. Сан Мін не пішов далі і розтрощив намет. Він думав увійти в село, але не хотів поспішати.
Сун Мін не був упевнений, хоч і розумів, що всі можливі приготування завершені. Він більше не зможе стати сильнішим. Ні Ци, ні магії далі нікуди розвиватися, та і Чорному серцю теж, як зрозумів Сун Мін, поспостерігавши за собою. Це межа.
Він навчився техніки Ян Іль Чона і отримав силу дракона, здобув знання Володаря Крові та переміг Дженіеллу. На цьому все.
« Я повинен...»
Сун Мін дивився на тремтячий вогонь, як з м'яса стікає жир на розжарені шиплячі вугілля. Він приправив м'ясо сіллю і перцем.
« Я повинен зупинити Ві Джі Хюн".
Він не домовлявся. Тепер він точно знав, що повинен зробити це має зупинити Ві Джі Хюн у будь-якому випадку. По суті, це те саме, що і під час битви з Дженіеллою.
Сон Мін взяв м’ясо руками і різко відкусив від нього шматок. Тривога, хвилювання та переживання — він відчував такі ж знайомі почуття, як і при підготовці до бою з Дженіеллою.
Ось він, кінець. Через бій з Ві Джи Хюн визначиться підсумк. Підсмажене м’ясо зникло, і Сун Мін став за другим шматком. Хто знає, може це його остання вечеря. Йому здалося мало м'яса і він, запустивши руку в просторий кишені, дістав залишену Блукачу пляшку.
« Якщо так подумати... — Він думав, чи випиває склянку спиртного до кряїв. - То ми досить рідко пили удвох".
Звичайно, Ходжу не міг по-справжньому пити, але компанія Сан Міну, якщо вірити пам'яті останнього, він рідко рахував. Хлопець посміхнувся, поставив склянку для свого друга, хоч того і не було поруч, а сам приклався до горлянки пляшки, закусивши алкоголь шматочком м'яса. Поглянувши на склянку, він знову повторив ті самі дії. Вперше Сун Мін випивав у такому об'ємі. Хоча перед боєм з Дженіеллою вони влаштували бенкет із Лесоту фей, сьогодні він пив набагато більше.
Він продовжував їсти, але почуття ситості не приходило. Сун Мін використав ополасківвачем для рота і помив за допомогою магії випарувані в жирі руки.
— Привіт, Скарлет.
Сан Мін піднявся на ноги, відчувши її присутність. За винятком Осли, яка не могла покинути ліс, всі інші були тут.
— А ти непогано тут влаштувався, — проворчала Скарлет.
Магічна завіса спала. На Сан Міна здивовано дивилася Скарлет. У нього не виникло запитань про те, як вони так швидко тут опинилися. Осла відібрала у нього магічний кінь і, ймовірно, передала його Скарлет.
— Якщо ти нас помітив, то міг би принаймні запропонувати м'ясо.
- Невже ти так гризаєшся, тому що тобі не дали поїсти? — запитав Сан Мін с ухмлкою.
Скарлет збиралася щось відповісти, але зрештою стримала незадоволення при собі і зітхнув.
- Що ти тут робиш? — запитала Пэк Сого.
Почувши її злегка тремтливий голос, Сун Мін гірко посміхнувся.
- Я тут для того, щоб зупинити Ві Джі Хюн.
Мені нічого не довелося пояснювати. Цих слів було достатньо. Пэк Сого нахмурилась, як і стоїть позаду неї чорний Дракон, а Скалет сжала губи.
— Ви Джи Хюн?. — запитав Ллойд.
Сан Мін знову почувався пригніченим, коли побачив їхні травми. Вони були людьми, тому не могли відновити свої руки, ноги й очі.
« А що як вони перестануть бути людьми?» — раптом подумав він, але відразу позбувся цих думок.
Що за дурні думки? Якщо вони перестануть бути людьми, то втратять все.
— Вона остання піднята до кінця.
Ха-ха! - Чорний Дракон розсміявся від цих слів. - Що це за несуразиця? Маленький Диявол — остання причина кінця? Від кого це ти таке почув?
— Від святого духа.
— Как?.
— Нещодавно я вбив Мусина.
Усмішка спала з лиця Чорного Дракона. Сан Мін повернувся до нього і помотав головою.
— Не найприємніша смерть... Варто було поступити тобі місце?
— Нет... Ні, це неважливо. Я не Король Копій, так що переживу.
Хоч би що він говорив, у його голосі луналося якесь спустошення. Чорний Дракон пішов разом з Королем Копій на гору Муші тільки тому, що вони сподівалися одного разу зустрітися з Мусіном і разом піддати йому урок.
- Так що? - Пробурмотала Скарлет, все ще дивлячись на Сан Міна гострим поглядом. — Ти наодинці зібрався піти з лісу, ні з ким не попрощаючись і зайнятися такими великими справами? Що ти встиг зробити?
— Я був на горі Хюджель і зустрів Яну. На щастя, з нею все добре.
— И?.
- Зустрів темного духу, який ні на що не здатний. Від нього я почув, що Ві Джі Хюн на боці святого духу. Тому я не мав нічого іншого, як тільки прийти до сплячого лісу.
— Так я и думала... — Пробурмотала Скарлет. — Не сподівалась, правда, що ти заглянеш і на гору Хюджель... але в результаті ми все одно зустрілися тут.
- І навіщо ви тут?
Яке ж непримиренне питання.
- Навіщо питати очевидне? Звичайно, щоб допомогти тобі, хоч ти і кинув нас.
Така ж свавільна відповідь.
Сан Мін вислухав її і стиснув губи. Нагле питання, нахабна відповідь. Він подивився на Скарлет пронизливо.
Чому ти так дивишся на мене?
Скарлет подивилася на Пек Сіґо, уникаючи погляду Сун Міна. Чорний Дракон дивився в небо, а Ллойд покусав губу і перебирав пальці. Рубі стояла поряд зі Скарлет, а Тереза надрізала нову підвіску на шиї.
Сан Мін подивився на Пек Сого. Її вираз обличчя... Він не міг зрозуміти, що вона відчуває. Вона покусала нижню губу і трохи тремтіла, хотіла щось сказати, але ніяк не могла цього зробити.
"А..." - в якийсь момент Сан Мін зрозумів.
Пек Сого відчуває жаль.
— Ви хороша людина, — з легкою посмішкою промовив Сун Мін. - Навіть зараз Ви мене шкодуєте.
- Вибач, якщо це турбує тебе.
— Ні, це не так... Мені просто цікаво, чому Ви мене стримуєте?
- Бо я знаю, що ти думаєш про Малого Диявола... ні, о Ви Джи Хюн. Я знаю про ваші стосунки.
« Ну так...»
Почувши її відповідь, Сун Мін відчув полегшення. Така вже була Пек Сого - вона завжди залишалася хорошою, навіть якщо її настраждалося розпач, хоча б сили рухатися вперед не було. Навіть у смертельній небезпеці вона завжди допомагала всім. Справді хороша, добра людина. Саме тому вона так щиро вірила, що зможе звільнити світ від зла.
Сан Мін змінив свій погляд на Скарлет. Хоча вона часто ображала і поводилась егоїстично, але не з тих людей, які тікають у небезпеках. У лісі вона навіть не допускала ймовірності втечі. Вона знала, що сильно постраждає, але все одно кинулася в бій проти Дженіелли.
Чорний Дракон, який колись був його ворогом, став союзником Сун Міна після смерті Ян Іль Чон. Минуло десять років з їхньою останньою зустріччю, і при цьому вони з Сун Міном не були дуже близькі, але Чорний Дракон все ж тут. Навіть, незважаючи на те, що він втратив руку в бою з Дженіеллою.
Ллойда він вперше зустрів у підземеллі Прескана. Він успадкував Авеля Грейс і, не шкодуючи своєї життєвої сили, намагався відвернути його від чаклунства. Нехай Грейс став річчю, створена святим духом. Ллойд так само як Авель з усіх сил намагався допомогти Сун Міну.
Якщо подумати, то Рубі була тим, хто після Ходжу найбільше подорожував з Сун Міном. З нею багато чого сталося. І все ж таки, незважаючи на страх перед Дженіеллою, вона не втекла і залишилася битися разом з ним.
Терезе Сан Мін також був дуже вдячний. Вона слухала його прохання і допомогла без будь - яких упереджень та безпідставних звинувачень. Навіть після того, як вона дізналася про кінець, вона не сумнівалася і залишилася в лісі, щоб допомогти. Вона була налякана до смерті і багато плакала, але підтримувала захист, щоб зупинити Дженіеллу.
Також він був вдячний Ослі, якої тут не було. Якщо прийде кінець, то найстрашніше покарання чекає саме її. Вона чудово усвідомлює це, але все одно вирішила допомагати учневі Ян Іль Чона.
Сон Мін, задумвшись над цим питанням, усміхнувся.
- Дякую... — Він щиро подякував їм. Дякую, що прийшли допомогти.
— Не базікай зайвого, всім нам важливо зупинити кінець. Отже, Ви Джі Хюн остання проблема? Розібравшись з нею, ми зупинимося?
- Можливо.
— Яка ж точна і певна відповідь... Гей, краще скажи, що ти плануєш робити? До лісу...
— Ні, — з упевненістю помочив головою Сун Мін. — В ліс я піду один.
— Чому?. — просила Пэк Сого.
- Тому що ви хороші люди.
— Що?.
— І Скарлет, і Чорний Дракон, й Ллойд, та Рубі, а Тереза - усі ви хороші люди. Тому я піду один.
- Ти що несеш? — Роздратовано запитала Скарлет.
— Я не хочу наражати вас на небезпеку, — сказав Сун Мін. — Не хочу, щоб ви постраждали ще більше.
Він знав, що вони його не почують і вдарив гром по землі. Пек Сого відчула тиск і трохи відступила назад.
— Але тобі одному буде важко...
— Хто знає.
- Чому ти відмовляєшся від допомоги?
— Хіба я не сказав? Я не хочу, щоб ви постраждали.
- Але якщо ти облажаєшся, то ми всі в будь-якому випадку помремо! Рани тут не грають ніякої ролі.
— Навіть якщо ви будете допомагати, то нічого не зміниться.
— Я... - Пэк Сого тихо вимовила. — Нет, мы... ми слабкі? Ти кажеш, що ми станемо перешкодою?
Сан Мін зковтнув.
— Да.
Від такої відповіді Пек Сого побледеніла.