Яна розплющила очі і здивовано втупилася попереду себе. Туман навколо неї був вологим. Вона піднялася на ноги і озиралася навколо. Яна нічого не пам’ятала, відколи прийшла на гору до темного духу. Вона була трохи пошматована, але на щастя, біля Сун Мін був неподалік. Яна трохи відступила назад.
« Привіт, — сказав Сун Мін. — Він простягнув їй руку і гірко усміхнувся.
Яна, плескаючи очима, просто дивилася на нього. Вона хотіла запитати багато про те, що він тут робить? Але перш ніж почати ставити запитання, вона потиснула руку Сан Міну.
— Дивись.
Сан Мін говорив мало. Він вважав, що краще показати, ніж розповідати про все. Доставивши білу кулю, він направив його до Яна. І та схопила його тремтячою рукою.
— А...
І тут вона застигла. Сун Мін передав їй частину своїх спогадів. В них були відповіді на всі цікаві її запитання. Яна затремтіла, зрозумівши, що сталося. Атака Дженіелли, Ходжу...
Ходже.
— А-а!
Яна накрила обома руками обличчя. Сан Мін подивився на неї і зітхнув.
— Зараза... — Він спокійно виручився, пригадавши того, хто їх покинув.
Якщо задуматись, то Ходжу ніяк не попрощався з Яною і навіть не залишив їй листів, так що Сан Мін нічого не міг сказати. Він хотів потішити Яну, яка зіскочила на землю, але не міг.
— Я не... Ненавиджу його... - Нарешті вона повернула голову. - Тому що це те, чого він хотів. Я... Я не можу бути настільки жадібною.
Але, хоч вона говорила так, то сльози не зупинялися.
— Зараза, — знову виручився Сун Мін на Ходжу, який його вже не почує.
Як би було добре, якби він щось передав Яні.
— Він... був задоволений?
Яна підняла голову. Її прекрасне обличчя було в сльозах. Вона сковтнула і потерла кутки очей.
— Він був задоволений тим, що сталося?
— Так, — відповів Сун Мін з кивком.
Але Яна і сама вже про це знала, тому що вона бачила передане Сан Міном спогади, в яких Ходжу сміявся. Але навіть знаючи це, вона не могла не поставити Сан Міну цього питання. Вона хотіла почути підтвердження побаченому.
Яна не виражала незадоволення тим, що Ходжу не залишив їй прощальних слів і не думала про своє жалюгідне становище. Ходжу завжди був таким ... завжди робив те, що хотів, і не дбав про інших. І все ж вона знала, що Ходже навіть не подумав про неї. Одного разу він врятував слабу лисицю, але не більше. Це був його миттєвий емоційний порив, і тільки Яна спрацьовувала це як щось особливе.
- У такому випадку... Все нормально.
Ні, не так.
« Чому ж не я?»
Вона намагалась не думати про це, але думки самі собі лізли в голову.
« Чому Ходже не дбав про мене, як про нього? Чому?»
Яна почала покусати нижню губу, намагаючись придушити небажані думки. Незважаючи на те, що Ходже не передав їй ніяких слів, вона його не ненавиділа. Вона не ревнувала до чоловіка, який стояв перед нею. Все тому що він не хотів такого. Яна знову нахилила голову і ще раз заплакала.
« Не розумію, — пробурмотів темний дух. — Не краще вже було просто мовчати?»
"Але мені її шкода".
« Що значить твій жаль? Адже це Ходже пішов, не попрощавшись з нею. Чому ти втручаєшся в їхні почуття? "
"Тому що я так хочу, відчепись".
"Ти перегинаєш палицю".
« Від тебе ніякої допомоги. Краще б дав щось на зразок Містільтейна, - сказав Сун Мін і у нього в голові лунав сміх.
« Він був винятковим у своєму роді! »
Сун Мін проігнорував слова темного духу і приготувався до переміщення у просторі, але раптово застиг.
« Координати?»
У нього не було координат сплячого лісу. Він пурився в спогадах ще раз, але тільки переконався у цьому. Сун Мін подумав, що можна скористатися магічним конем, але вона не призивалась. Її забрала Осла, поки Сун Мін розмовляв з темним духом.
— Здається, вона розсердилася.
Він подумав про тих, кого залишив у сплячому лісі і гірко посміхнувся. Але це не була якась невдача. Хоча неподалік, де спить ліс, поблизу було місто. Сун Мін використовував його координати і почав переміщення.
« Дивовижно...»
Темний дух був вражений тим, наскільки точно Сун Мін виконав техніку переміщення. Він розумів усе, що відбувається з ним, але не міг здивуватися, спостерігаючи за тим, як хлопець вільно використовує магію драконів.
« Те, що сталося з тобою, не було моєю волею. Не знаю, чи варто назвати це випадковістю або ж чудом, але чорне серце, яке було дане тобі для того, щоб ти став "пожирачем".
Сон Мін, ігноруючи його, попрямував до міста.
« Ти не підеш відразу до лісу? » — запитав дух.
Щоб зустрітися з Ві Джі Хюн, йому треба було потрапити в сплячий ліс. Хоча вони не були впевнені, що Сан Міну вдасться пробратися в той простір, де застрягла Ві Джі Хюн, він не міг не піти до лісу.
« Мені потрібно дещо зробити».
Чим більше він думав про Ві Джі Хюн, тим сильніше зміцняло його серце. Набудова була точно такою ж, як і перед боєм з Дженіеллою. Навіть навпаки, тепер вони були гірші. Коли він готувався до бою, то знав, що робити. Він проковтнув серце Айне, отримав благословення Ослах і заручився підтримкою своїх товаришів, але цього разу у нього не було нічого.
Йому просто хотілося б уникнути бійки з Ві Джи Хюн. Але це неможливо. Вона була пов’язана зі святим духом, і якщо залишити все як є, то вона може стати наступною до кінця.
— Нерозумний, — пробурмотів Сун Мін по дорозі.
Ці слова були адресовані темному духу. Хоча Сун Мін вилаявся, дух не обурювався. Лише застосовуючи своє ім’я, він не уникав можливості тверезо мислити. Все йшло не за планом.
Ви Джі Хюн мала величезний талант і була поважною людиною. Темний дух хотів врятувати її, але Пожирач з'явився занадто швидко і Містільтейн пішов у нікуди. Все це накопичувалося, і ось підсумк. Ві Джі Хюн не змогла розібратися з королевою духів і затерялася у світі. Сталося це через безпорадність темного духу. Сон Мін, продовжуючи ігнорувати його, торкнувся ключа за пазухою. Від темного духу він дізнався, що це за ключ, але використовувати його не міг, принаймні зараз.
Найбільшою помилкою цього світу було те, що ключ опинився в руках людини, яка переродилась.
"Я зробив помилку."
Темний дух намагався відновити своє ім’я, не втрачаючи можливості.
« І що? Я ж не можу його використовувати".
Сусідка знову закрив рот. Сан Мін зупинився, озирнувся і засміявся. Заручений темний дух не розумів цього питання:
"Що ти збираєшся робити?"
"Я думаю".
Сон Мін стіл на вулиці, з обох боків якої були готелі. Розглядаючи їх, він сумнівався ще більше.
« Перш ніж піти в ліс, ви спочинете? Яка різниця..."
"Ні, я не відпочиваю".
Хоча Сон Мін відчував потребу уві сні, йому хотілося якнайшвидше розібратися. А для цього потрібен був час на роздуми.
"Може в якомусь світі я і був кимось великим, але зараз мені важко відкрити розум".
Раз Сан Мін зміг звільнити розум, це не означає, що він став талановитим. Насправді, його відкритий розум був на рівні тринадцятирічної Ві Джі Хюн тоді вона показала йому Безкінченність Коп'я Дев’яті Небес і навіть під час бою з Дженіллою ця техніка сильно не змінилася.
Все ж Сун Мін умів тверезо мислити.
- Вирішив.
Він вибрав готель прямо за складом. Вдихнувши, він увійшов всередину. Причина, чому він вибрав це місце була дуже проста: люди, які входять в цей готель виглядали куди приємніше за всіх інших.
« На добу », — сказав Сун Мін власнику готелю і заплатив за кімнату.
Трактирщик збирався проводити його до кімнати, але хлопець помочив головою і сказав, що у нього ще є справи.
— Де у вас туалет?
Він має дотриматися обіцянки, яку дав Ходже.
***
- Це тут? — суворо пробурмотів Мусин.
Він подивився на міцні стіни і заклав єдину руку за спину. Воль Ху трохи кивнула біля нього.
— Так, саме тут ховається лихо, яке може призвести до смерті.
Почувши це, Мусин стиснув кулак. Сьогодні посередники не можуть приєднатися до них. Вона сказала, що це воля святого духу, а Мусин не сумнівався в ній.
- Десь у цьому великому місті?
— Будь терплячее, Мусин. Тобі не потрібно шукати його, — сказала Воль Ху, нахиливши голову. « Якщо ти знайдеш свою силу, він прийде на тебе.
— Хм...
Мусин відчув, як трясеться серце в грудях. Він багато практикувався після того, як програв Ян Іль Чону. Закінчивши тренування, він не мав нагоди воювати з гідним противником.
Хоча Мусин був безпосередньо пов’язаний з тими, хто намагався зупинити кінець, він не почувався щасливим. Йому хотілося спробувати битися з королевою духів, і королевою вампірів, але він не міг робити все, що йому заманеться. Через те, що медіуми чули голос святого духу, вона ніби кожного разу окотила його холодною водою, знущаючи полум'я.
Мусин, яка чекала зустрічі з ворогом, стиснув кулаки.
- Учень Ян Іль Чона? Не думав, що учень і вчитель будуть причиною кінця - пробурмотів Мусин.
Воль Ху кивнула.
— Да. Не засмучуйся так сильно. У тебе є можливість битися з його учнем через десять років. За цей час він остаточно перетворився на монстра.
— А це означає, що я повинен вбити його, — відповів Мусин, піднімаючи сили.
— Він відмовився від бойових технік і піддався силі темряви... Його померлий вчитель напевно не зрадів би такому повороту.