Джеміні не знала, що за емоції відбиваються в очах Дженіелли. Їм обом не притаманні такі почуття, і більше того вони зовсім не йшли Дженіелла.
Гнів, роздратування, злість, ненависть — побачивши їх, Джемні скотилася. Як тільки вона зрозуміла, що це за емоції, то відразу усвідомила: це кінець.
Дженіелла програла. Навіть високогір’я в небі, повний місяць не могла дати їй перемоги. Їй слід було вбити його, коли була можливість.
Якби Дженіелла не була вдоволеною цією ситуацією, то це могло б закінчитися вбивством не лише Сун Міна, але й усіх тих людей, які ховаються у лісі. Але не тепер.
Джемні згадала емоції у погляді Дженіелли. Не підводять її емоцій, які видавалися незнайомими. Емоції, яких вона не переживала протягом семисот років.
Страх. Дженіелла заперечила цю емоцію. Вона просто дала послаблення. Через те, що їй було весело, вона вчасно не відчула небезпеку. У неї просто було відчуття, ніби на ногу заліз дощовий хробак і він не був у небезпеці.
Але тепер вона усвідомила, що ситуація справді небезпечна. Королева вампірів перевела подих і подивилася на Джемні, а який стояв поряд з нею Сан Мін крижаним поглядом дивився на Дженіеллу. Він думав про те, що повинен зробити, щоб убити її люто, болісно, так, аби вона відчувала розпач.
Дженіелла думала про те ж саме. Їй потрібні були відповіді, бо відрізані ліва рука не відновилася. Магічної енергії у неї більше ніж достатньо, але навіть за її допомогою вона не могла перевершити Сан Міна. Для неї таке відчуття було незнайоме. Раніше вона ніколи не була слабшою за ворога.
Завдяки своїй здатності бачити майбутнє вона успішно уникала небезпечних для життя сутичок, а якщо це було неможливо, то повертала ситуацію в свою сторону і все одно виграла переможця. Кілька років тому вона втратила свій дар, але не могла уявити собі, що станеться у подібній ситуації. Дженіелла протягом семи сотень років надавала сили. Ян Іль Чон покинув цей світ, Ком Сон так і не зміг дотягнутися до неї, а з приводу Мусіна, який був маріонеткою Бога, вона не переживала від самого початку. У відносинах двох сильних братів-магов, а саме Каїна і Авеля, був розладний, і в результаті вони померли. А дослідник Грейс Ллойд не дотягував до їх рівня.
У цьому світі не було нікого, хто б зміг зупинити Дженіеллу. Тому її почуття тепер було чужим. Саме через те, що вона вперше опинилася в подібній ситуації, у ній зародився страх.
Що ж робити? Вона навіть не могла скористатися силами своїх кровних родичів, оскільки під час її відсутності в Травіа Сун Мін влаштував полювання за вамипірами.
Подмоги чекати невідкуда. Це ніяк не вкладалося в її голові, але, здається, Джу Вон мертвий. Також мертві і Чен з Куном, а їхня сила вже перетікала до неї, але їй це ніяк не допоможе. Сили Володаря Крові знаходяться в руках Сун Міна.
Що ж робити? Дженіелла вже не мала жодних переваг. Все це робилося для того, щоб втягнути її у розпач.
Що робити? Вона навіть задумалася втекти, але відразу відкинула цю ідею. Поки що це було можливо, але вона не хотіла втікати. Ну, принаймні, поки що.
« А, точно» — сказала Дженіелла.
Вона побачила, що та бореться сама з собою, намагаючись вирішити, любить Дженіеллу або ненавидить. Насправді, це навіть смішно, тому що якщо б раптом вона вирішила допомогти Дженіеллі, то нічого не змінилося б. Джеміні, будучи зовсім неглухою, знала про це. Але навіть при цьому вона думала про те, що можна зробити. Все тому що вона не могла дозволити так померти старшою сестрою, з якою вони прожили кілька століть. Хоча десь глибоко вона все ще сподівалася, що Дженіелла помре. Смішно, адже її смерть не стане гарантом свободи Джеміні. Сун Мін уб'є і її.
« Відстала ще одна людина» — Джінелла відвернулася від думки про Джеміні.
Спочатку вона хотіла знищити світ. Я хотіла, щоб кінець зник. Дженіелла бачила, як з’явилася Пожирач і кілька століть чекала на світ. Відтоді як вона перестала бачити майбутнє, вона вирішила зробити Пожирач з Айне і готувалася до кінця. Дженіелла чекала смерті, збиралася померти з посмішкою на губах, коли настане той момент, а оскільки її сім'я не могла їй перечити, то і всі вони чекали смерті. Єдиною винятком була Джеміні.
Тому що вона була справжньою сестрою Дженіелли? Ні, не тому.
Все тому що Дженіелла не контролювала її емоції. Вона була для неї кимось на зразок домашньої тваринки. Джеміні завжди була незадоволена рішеннями сестри, ніколи не слухала її і постійно перечила. Дженіелла вкусила її за шию, думаючи, що їй потрібен хтось на зразок неї поруч, якщо вона збираються прожити сотні років у якості вампіру. Молодша сестра добре підходила на роль домашньої тварини.
Тоді вона прийняла правильне рішення. Серед решти вампірів, які завжди діяли так, як вона хотіла, Дженіелла більше нагадувала гульню, вічно незадоволену собачку. Завдяки цьому вона не почувалася винною. Для цього не було причин.
Але при цьому було дещо, про що вона жаліла. Вона хотіла побачити кінець разом з Володарем Крові та Джеміні.
« Але нічого не зробиш» — подумала Дженіелла і зосередилась на Джемні.
Джеміні повернула їй сили. Звичайно, це не мало нічого спільного з ситуацією. Хоча Дженіелла і не боялася, вона відчувала близьку смерть. Вона не хотіла вмирати сама.
— А... — Джеміні здригнулася.
Магія Дженіелли в її тілі зашевелися. Її магія мала абсолютний контроль над усіма кровними родичами і знаходилась в їх тілах, тому вони не могли дати їй відсіч.
— П-подожи, чому?. — Джемні була здивована.
Вона не могла подумати, що королева вампірів зробить так само. Вони були сестрами. Джемні подивилася прямо на Дженіеллу, але та проігнорувала її.
— Добре, — злегка кивнув Сун Мін і тихо вимовив заклинання драконячої магії.
Джеміні осіла на місці. Вона знову отримала можливість відчувати і ворушитися. Сан Мін створив захисну оболонку, яка не може вийти за межі. Хоч би наскільки сильна Дженіелла, вона не могла впливати на захист Сан - Міна.
- Це ще що таке? — ошаранено прокричала Дженіелла.
Вона швидко підняла голову і подивилася на Сан Міна, але не могла як слід розгледіти його обличчя. Все, що вона побачила - це кулак. Дженіелла отримала удар і відкинулася назад. З її носа потекла кров. В якийсь момент за її спиною з'явилися сотні магічних куль. Вона застала і вдарила рукою по землі. Коп'є Сан Міна було зруйновано.
— Я тут подумал...
— А?
- Про те, як же змусити тебе розчаруватися.
Сан Мін підійшов до Дженіелли. Вона закричала зубами і трохи відсунулася назад, почавши водити перед собою руками. Магічні кулі за її спиною наблизилися до Сун Міну і вибухнули, але більша частина вибуху прийшла на саму Дженіеллу. Червона магія не змогла захистити її. Вона затряслася.
- По-перше, ти повинна зробити все можливе, щоб не здійснити нічого з того що планувала.
Він не рятував Джеміні, він просто не дав Дженелі здійснити задумане.
- Тобі ж було весело?
Сун Мін вдав тіло Дженіелли у землю і вона зі злостю подивилася на нього.
— Вставай, — сказав він. — Я впевнений, що тобі було весело. Все йшло за твоїм планом, ти спостерігала за мною зверхньо. Ти розраховувала на те, що я відчаюсь. Ти хотіла, щоб це був саме я - продовжував він. - Але тепер ми помінялися місцями. Тепер ти ... щоб ти не робила, ти ніколи не зможеш змусити мене впадати у розпач. Я відчував, що таке розпач, і вирішив, ніби це мені не підходить. Саме цього прагнув і Ходже.
— А-а! — закричала Дженіелла.
Її магія затряслася. Перш ніж застосувати закляття, вона ще раз створила магічні кулі. Вони розселилися довкола, але врешті - решт зникли.
- Я ж казав, що не дам тобі зробити нічого з того, чого ти плануєш.
Плечі Дженіелли задрижали. Вона не могла нічого сказати і почала прикусувати губу. Через те, що вона опинилася в подібній ситуації вперше, вона не знала, як краще вчинити. Емоції, які вона збиралася ігнорувати, почали проявляти себе дедалі сильніше.
— Ну ж бо, усміхнися, — знову підійшов Сан Мін до неї.
Дженіелла п'янулася від нього, але він виявився швидше. Він обрав найпростіший спосіб, щоб покарати її. Стиснувши кулак, Сун Мін вдарив її по щоці. Підборідок тріснув, а з відновленого носа знову пішла кров. Сан Мін схопив її за плечі і змусив сісти на коліна. Вона поклала голову вниз і її знудило. Його метод був простий, але дієвий. Незважаючи на те, що її тіло швидко відновлювалось, Сун Мін бив його швидше. Дженіелла скупчилася на землі і все її тіло покрилося брудом.
— Привикла к болё?
Сун Мін схопив її за потилицю і знову вдарив об землю. Від її магії і міцного вампірського тіла не було ніякого штовхання. Сан Мін виявився сильнішим, ніж все разом взяте в Дженіелли.
- Ти ж сама казала, що до болю не звикають, просто вчаться терпіти її. То як щодо такого болю?
Сан Мін схопив Дженіеллу за зап'ястя. У її тіло перетікала сила нелюдя, почав ламати її кістки і тіло зсередини. Вона задрожала. Біль був схожий на ту, як би у неї під шкірою бігали тисячі жуків, пожираючи її тіло. Від її тіла все продовжував доноситися хруст. Дженіелла розкрила рот і похитнулася.
- Ти звикла вмирати і відродитися, але як щодо цього?
Сан Мін схопив Дженіеллу за ліву руку. Вона відчула силу, що пригнічує і починає задихатися, але Сан Мін різко відпустив її, а потім знову схопив за шию.
— Хва... Досить... — Сиплим голосом проговорила Дженіелла.
Вона більше не могла заперечувати страх. Її гордість і впевненість в собі розбилися на дрібні шматочки під атаками Сан Міна.
- Убий... Просто вбий мене...
- Звичайно, але потім. Невже ти думала, що я тебе відпущу? — запитав Сун Мін розкриваючи очі в подиві. - Поки що рано. Ти ж і сама знаєш, що ніч довга.
Від цих слів її обличчя перекосилося від жаху.