Відсутність голови означав точну смерть, але оскільки він не був людиною, він міг відновити навіть її. Поки це відбувалося, він згадав свою темну сторону свідомості і забув про те що відбувається. Тому що слідом він згадав все своє життя, в якому всі перемішалися.
***
Я народився в Сеулі, батька мого звали Лі Сан Джун. Я вважав, що не маю жодних недоліків, тому відчував огиду до вивчення Ці і обов’язково відвідав університет. Там я не слухав викладачів, але навіть у такому юному віці зміг перегукувати батька з навиків.
Я ставився до блискучого роду драконів і володів магією. Я ніколи не зустрічав видатної людяності на ім'я Ходжу, але мені було зовсім не страшно. Я перетнув весь ліс, яким той керував, але в кінцевому підсумку вийшло і мені довелося залишити інтернет-кафе, тому що настав час піти на додаткові заняття.
Мене трохи турбувало, що я не зміг зробити домашнє завдання для додаткових занять, але з Ци проблем у мене ніколи не виникало. Я ж перевершив свого батька, який був на межі вищості, так що першою справою я створив свою власну Ці і назвав її "Черним Грімом". Ця Ци була найшвидшою у світі, а оскільки я був хорошим чарівником, то в мене вийшло зробити її ідеальною. Я отримав прізвисько "Дорога кров" і, проживши сім сотень років, став одним з найсильніших людей.
Мені не подобалося, коли мене оточували люди, тому я жив окремо від усіх, своїм власним життям. Замість того, щоб зробити Чорний Грім ідеальним, я пішов на пошуки Теніра, бо не зробив домашнє завдання і на додаткові заняття йти зовсім не хотілося.
Життя найманця завжди було таким небезпечним, що я не знав, коли міг померти. Тож, продовжуючи балакати без діла, я почув про сестер, яких звали Дженіелла і Джемні.
Я схопився за камінь, повернувся в минуле і опинився спійманий Блукачем, переживши при цьому жахливий біль. Я не пішов на додаткові завдання, а виявився в цьому клятому світі.
Мені хотілося побачити батьків і друзів, але поряд зі мною було два вампіри. Я насолоджувався життям разом з ним і, будучи найманцем С-ранга з Крона, не маючи абсолютно ніяких планів на майбутнє.
Я повернувся в минуле і отримав прізвисько « Володар Тьми», маючи надію. З часом я забув своє попереднє ім’я і став другим родичем Дженіелли. Мені не подобалося прізвисько "Повелитель Крові".
Будучи найманцем С-ранга, я зустрів Ві Джі Хюн. Я прикінчив Примарного Коп'єносця і став "Королем копій". Мене далі називали Володарем Тьми. Я був драконом і зрештою помер від рук Ходже. Я... Я...
Кто я?
***
У свідомості Сан Міна все змішалося в купу. Він був володарем серця дракона, Володаря Крові та Ян Іль Чона. Спогади, пов'язані з трьома, поєднались у його свідомості. Найвищий хаос, в якому був вихор сам Сан Мін. Як же дивно.
« Хто я?» — він опустив очі на власні руки.
Зараз він був головою Самарян, Ян Іль Чоном, вбитий батьком Чорного Дракона, Володарем Крові, Джу Хви Беком, який став для Дженіелли і Джеймсіні батьком.
« Це і є я?»
— Эй.
Сан Мін подивився в сторону, звідки почувся голос. До нього спиною стояв Ходже. Він з боку спостерігав за тим, що відбувається в свідомості Сан Міна хаосом, який знаходився у тумані. Хлопець подивився на спину Ходже і на нього нахлинув ряд емоцій. Спершу він відчув, що дракон пережитий після смерті від рук Ходжу. У дракона не було шансів на виживання, і єдине що він відчував - це страх.
- Ти що бачив?
- Трохи...
— Боїшся мене?
— Нет.
Страх поступово розсіявся і зрештою зник. Це світ свідомості, в якому він був кілька разів. Сун Мін завжди зустрічався тут з Ходжу.
- Чому я тут?
- Бо Дженіелла відірвала тобі голову.
— Джениэлла? Чому? Чому це дитя... Ні, це не мої спогади... — Сан Мін обома руками обхопив голову.
- Мабуть, ти трохи обшарпаний.
- Жах... Жахливе відчуття... Ніби це зовсім не я...
Це був перший раз.
У цей момент Сан Мін проковтнув три серця: Ян Іль Чона, дракона і Володаря Крові. Він пожер їх, але вони майже не посилили його. Ті, хто не знаходив собі місця спогадів, просто в них на очах. Я спокійно спостерігав за ними.
— Я тут вже давно, — сказав Ходже. - Більше десяти років я перебуваю у твоїй свідомості. За цей час... Я зміг пізнати тебе краще, ніж будь-хто інший. Я також дізнався, в чому твоя вбивця.
- Що ти хочеш сказати?
— Між душею і тілом, — з усмішкою на глаголився Ходже. - Ти постійно носив цю небезпеку. Ти нічого не зробиш, бо твоє тіло зовсім не так просто, як людське. Ти став нелюдом, але при цьому не ідеальний. Ніколи не був ідеальним. Ти намагався це якось виправити, але тобі ніколи не вдавалося.
- І що тепер?
— Ну... — Ходжу повільно розвернувся.
Він виглядав приблизно так само, як і завжди, але обличчя його чомусь здавалося чужим.
- Я потрібен тобі. До певної міри я здогадувався, але зрештою висміював цю думку, думаючи, що такого не може бути. Я ніколи не говорив тобі про свої думки, вважаючи, що це буде занадто незручно і тому не хотів цього робити. Я думав, що ти не потребуєш мене.
- Ти про що говориш?
— Це через мене. Хіба ти не розумієш? — Ходжу розсміявся. - В одному тілі є дві свідомості. Ти головний, але ж я завжди перебуваю десь поруч. У мене навіть є свій світ. Скажи мені, перш ніж стати нелюдом, що тебе лякало?
— Пожирач...
— Якщо сказати точніше, то ймовірність того, що ти можеш стати нелюдяним. А чому це сталося? Через мене.
— Але зараз все інакше!.
- Ти справді так думаєш? — Ходжу гірко посміхнувся, дивлячись на неохоче кричащого в його бік Сан Міна. — Чому ж ти не став ідеальним після того, як повністю перетворився на світ? Пожирач зник, а ти досі не ідеальний. Тому що тіло відстає від свідомості? Тому що ти не можеш отримати всю ту силу, яку забрав у інших? Ні, це все не те. Ти помітно виріс. Подивися на себе. Все, що ти пожер, знаходиться всередині тебе. Просто ти цього не відчував.
— Але зараз...
— Мій кінець вже близько, — помочив головою Ходжу. — Покинувши Спячу ліску, я підлаштувався і весь час перебував у такому стані. А тепер я розумію, що для мене скоро все закінчиться.
— Не смеши. Такого не може бути. Як ти можеш робити мене не ідеальним? Ти нікуди не зникаєш, але я доторкнувся до всіх тих спогадів про існування яких не підозрював!.
— Тому що твоє тіло того хотіло, — сказав він з усмішкою. - Ти вмієш регенерувати, але відрізані голови - смертельна рана, яка не так вже й легко відновиться. Але все ж твоє тіло намагається врятувати тебе. Ти проковтнув чорне серце Айне, і твоя хитрість спрацювала: діапазон твоїх можливостей став більшим. І в цій небезпеці тіло намагається вирішити проблему, щоб перемогти тебе.
Сун Мін, який спостерігав за ним, нахмурився. Його руки були повністю знищені. Тіло Ходже почало перетворюватися на струмок і зникати.
- І тіло найшло цей спосіб. Воно хоче перемогти неідеальність. Очевидно, це мало статися. А мені залишилося небагато, я і так протримався занадто довго.
- Чому...
Сан Мін осел на місці. Він не хотів розуміти, що зараз відбувається, але у нього не було вибору. Ходжу не брехав. Сон Мін не міг знайти недоліки в його аргументах, і це дратувало його.
Чому так сталося? Чому Ходже зникав? Чому зникають усі ті, кому Сун Мін відкрив свою душу і хотів залишитися з ними назавжди?
« Я збирався піти десять років тому, коли зупинявся Пожиратель », — почав Ходже. — У результаті все закінчилося добре, і Пожирач зник. Я міг піти, але причина робити це зникла разом з Пожирачем. З того моменту... Я і передрік, що все так буде. Я знав, що моє існування не допомагає тобі.
— Нет!. — Не витримав Сан Мін і закричав.
Його свідомість досі не зруйнована завдяки Ходже. Коли Ян Іль Чон і Божевільний Диявол померли, Сун Мін потішили його. Коли поряд з ним нікого не було, і коли хтось був - Ходже завжди підтримував його. Він вислуховував тривоги Сун Міна, давав йому поради і викидав жахливі жарти. Завжди так було.
- Я був радий, коли ти повернувся. Але тепер я відчуваю полегшення, бо Ходжу приголомшеними руками. — Бо тепер я знаю напевно, що якщо вже не користуюся тобою, то не можу залишатися тут.
— Нет...
Сан Мін обхопив голову двома руками.
- Якщо ти зникнеш... Що я робитиму?.
- А решту зараз вмирають від рук Дженіелли.
Сан Мін здригнувся. Він почав згадувати, що сталося. Перш ніж він втратив голову, то бачив кров’ю Пек Сого і Скарлет.
« Я не помру, — сказав Ходжу і подивився на Сан Міна.
За його спиною Ходже бачив шлях. У цьому далекому місці він розрізняв знайомі обличчя: Ян Іль Чон і Король Копій. Ходжу розсміявся.
- Як і твій вчитель, я покидаю тебе, але не вмираю. Я піду по дорозі, яка бачить тих, хто заслуговує залишити цей світ.
— Але ти вже йдеш!.
— Ох, не плач, придурок, — виручився Ходжу, почувши схлипи.
Він пройшов повз Сун Міна.
- Я не можу цього зробити. Я повинен піти. Я вже зникаю, і з цим нічого не поробиш. Я подумав, що буде не добре просто розчинитися, тому залишився, щоб попрощатися з тобою. Не хочеш зрозуміти мої почуття?
- Це ж через мене!.
— Да, через тебе, придурок. Через те, що ти слабший Джієелли, твоє тіло вирішило, чого не потребує мені. Все ж, — Годжу плин Сан Міна, - я ні про що не шкодую. Зрештою я хотів побачити, як далеко ти зможеш зайти, але тепер не побачу цього. Але все гаразд, бо я вірю в тебе. Я вірю, що ти порвеш цю погану дівчину, зупиниш чортів кінець, зламаєш долю і зробиш все, чого хочеш. І в результаті... коли не залишиться нічого, що б тобі хотілося зробити ти слідувати за мною, Ян Іль Чоном і Королем Копій. Я впевнений, що ти теж побачиш цей шлях.
Ходжу подивився прямо на Сан Міна.
— Так що посміхнися, недоумок.
Він збирався кулаком вдарити Сан Міна, але його рука вже остаточно зникла.
— Не треба гарчати і гримаси корчити. Посміхнися.