У них було два дні, протягом яких вони могли роздумувати над усім. Вони чекали, звівши до мінімуму і сон, та харчування. Треба було провести ці два дні з максимальною користю. На даний момент від тренування Сун Міну не було майже ніякої допомоги.
Їхнє життя залежить від майбутнього бою. У битві проти Дженіелли ризик ні до чого, і всі вони зібралися використовувати навики, перевірені часом.
У Сан Міні було досить Нейгун і він міг використовувати драконьську магію, але чи зможе це зупинити королеву вампірів? Зруйнована сила і драконья магія могли зупинити навіть майстрів, що знаходяться на межі вищості, але Дженіеллу це може не взяти, хіба що ненадовго обмежити її у діях, проте під час повного місяця вона стає безсмертною. А якщо спробувати Нескінченність? Вона навіть вбила Володаря Крові. Якщо постарайтеся, то...
"Навіть якщо і так, то королеву вампірів їй не зруйнуєш."
Але ж він практикувався, і техніка вправ могла стати кращою. До того ж він мав чорне серце, яке відновляло його тіло.
"Може це я теж отримав захист долі?"
Тоді Сун Мін не міг померти, але тепер усе змінилося. Покровительство долі зникло. Десять років тому він дійсно відчував, що доля була до нього приємною. Якщо задуматись, то він завжди був схильний тільки до небезпеки, яку міг подолати, і в такі моменти він ставав сильнішим, а якщо з чимось не зміг впоратися, тоді просто втікав подібних ситуацій. Але не тепер. Доля більше до нього не ласкава, і він може померти. А смерть — це кінець.
Якщо він помре, то не зможе дотримати своєї обіцянки Ві Джі Хюн, а його товариші, які докладають усіх зусиль для збереження миру, також загинуть.
Сун Міна огортала відчай, але не безпросвітне. Всі ті битви, які він пережив до цього моменту дають надію на те, що все не так погано. Він згадав битву в Луному палаці і подумав, що може випробувати Прилив. Після цього він стане цілком гідним противником для Дженіелли. Тіло і Ци прийдуть в баланс.
- Але це неможливо.
Сан Мін відкрив очі. Він повільно піднявся і на його обличчі відобразилася смуток. Прилив після двох днів самобичування? Це буде схоже на чудо, адже він навіть не належить до тих талановитих людей. Але як Сан Мін зрозумів, такі чудеса не трапляються з ним. Що б він не робив, як на замовлення Приток не відбудеться.
— Місяць така ярка.
У ставку відбивалося світло повного місяця, яке з сумом розглядало Осла. Сан Мін опустив перед нею голову.
— Простите...
- Я вже казала, що краще битися в лісі.
- Де решта феї?
— В ставку. Вона сказала: « Це буде не дуже приємно », і вона підійшла до Сун Мін.
Осла з сумом подивилася на його біле, немов сніг, обличчя, підняла руку і поклала її на голову хлопця.
— Я поблагословлю тебе. Як і в минулу зустріч з королевою вампірів, я захищу тебе.
Дякую.
— Не вмрі, — розставила руки і обнявши Санміна, притягнула його до себе. - Тобі правда не можна вмирати, зрозумів? Ти ученик Рён Джу. Я не думаю, що він помер заради тебе, але якщо ти розгубиш все, чого він тобі залишив, я сильно засмучуюся.
— Да...
— Якщо буде дуже погано, то просто біжи. У будь-якому випадку королева вампірів не зможе вбити мене. Плювати якщо ліс розпадається, поки я жива, я зможу його відновлювати.
- Зрозумів.
Він відчував, що Осла говорить щиро. Вона допомагала Сан - Міну, незважаючи на те що їй доводилось порушувати стародавню обіцянку. Якщо їм не вдасться змінити кінець, то всі вони просто помруть, але не Осла. Вона досягла успіху і не могла померти, їй просто доведеться кілька місяців повчитися через те, що вона порушила обіцянку.
Сан Мін подивився на Осло Айне, очі якої все ще були закриті. Вона не відкриє їх і далі.
— Знаю... — Осла кивнула, остеживши за поглядом Сун Міна.
За межами ставка зібралася група. Скарлет з темними колами під очима був одягнена в очі робу, що кидала в око. Вона підготувала речі, які ніколи не використовувала до цього, а навколо неї були розкладені сувої. Підвіска, сережки, браслети, персня, ремінь і навіть взуття були на повну зброю й тепер нагадувала Прау. До того ж, всі її речі були не просто дивовижними, вони ставилися до кількості рідкісних артефактів. Дивлячись на неї, починаєш навіть замислюватись, чи не переварює вона, але Скарлет це не хвилювало.
— Хто знає, може ми помремо сьогодні, хочеться хоча б гарно виглядати в такий момент.
- Це красиво?
- Ну знаєш, нам і смертю не найкрасивішою помирати. Що думаєш? Я ніколи раніше так не одягалася.
- По-моєму це трохи перебір.
— Не можна просто сказати щось із розряду: « Для останнього одягу непогано»?
— Я просто не думаю про нього як про останній.
Коли Сун Мін почула таку відповідь, то трохи розгубилась. Вона накинула капюшон і посміхнулася.
— Да, и правда не останній...
Пек Сого була одягнена так само, як і завжди. Звичайно, вона відчувала занепокоєння, але її погляд був таким: віра у свої переконання і рішучість. Сон Мін згадав розмову, яка відбулася між ними два дні тому. Він пригадав її слова про те, що вона ніколи не втече. Сан Мін заздрив її силі духу.
— Є звістки про Яна? — запитав Король копій.
Серед усієї команди тільки він радів з того, що відбувається і чекав бою. Сан Мін трохи похмуро помотав головою і сказав:
- Ні, немає повідомлень від неї.
— Зрозуміло...
- Не думаю, що вона втекла.
- Такого не може бути.
Чорний Дракон стояв біля Терези, що втратила життя. Після пиятики кілька днів тому вони значно зблизилися.
- Вона йде... — Пробурмотіла Тереза і скотнула.
Ліс окутала тривога, і захисна стінка доторкнулася невідома енергія.
— Терезо, не виходьте звідси. Докладайте всіх зусиль, щоб захищати себе.
— Да... Так, добре.
- Де Ллойд?
- Він перевіряє магічні пастки по периметру. Мені теж треба буде швидко йти, — Скарлет стиснула в руках жезл з таким складом розуму.
Весь ліс затрясся. Тереза знервована і поїжлася. Чорний Дракон відразу ж простягнув руку і підтримав її.
- Вона тут!
Тереза не стала спиратися на чоловіка і впала на коліна. Саме тут був центр захисту, її точка. Вона обхопила підвіску двома руками, заплющувала очі і почала повторювати молитву. Її тіло окутав яскраве світло, що розігнав темряву і навколо неї стало світле.
Сун Мін відступив на кілька кроків назад, щоб сяйво не зачепило його, і він не постраждав.
- Я витримую... Вона повинна витримувати, бормотала.
Світло стало ще яскравішим і в результаті вибухнув за межами лісу. Незважаючи на те, що була ніч, стало так само світло, як і вдень.
"Рубі, залишайся тут?"
« Я буду з тобою» — без сумніву відповіла вона.
"Це небезпечно".
« Знаю. Ти думаєш, що я не зможу допомогти? Так, в бою я не сильна, але я теж щось умію!» - тремтячим голосом відповіла Рубі.
— Пора, — сказала Скарлет і розвернулась.
- Коли все закінчиться...
— Не наганяй тугу, и так погано. І в романах після таких промов обов'язково хтось помирає, - сказала Скарлет і оточила себе захисною магією. — Я иду.
Але вона нічого не сказала про повернення. Вона швидко зникла в освітленій ділянці лісу.
- Який чудовий день! — Король Копій з посмішкою відштовхнувся від землі.
Чорний Дракон стурбовано подивився на Терезу, яка сиділа на землі. Він злегка кивнув їй і пішов в сторону.
« Насправді, я не хочу жертвувати собою », — сказав він Сон Міну.
- І що, ти втечеш?
- Це занадто пізно. Якби я тут один, я б втік... але тепер у мене з'явилась причина цього не робити.
— О віці подумай.
Чорного Дракона, схоже, це зовсім не турбувало. Він ще раз подивився на Терезу і кивнув.
- Занадто пізно про це думати.
- Я все хотів запитати... — Почав Сан Мін.
- Що?
- Полу-дракони можуть цим займатися?
Почувши питання, Чорний Дракон ошарашено подивився на хлопця. Він хотів щось заперечити, але потім кутки його губ просто здригнулися, і він кивнув.
- Можуть.
— Зрозуміло.
- Чому ти про це питаєш?
— Ну, я чув, що...
- Всему поспіль віриш?
— Ні, просто Скарлет теж було цікаво.
- Ці чарівники! — З злотою відповів Чорний Дракон і розвернувся.
Він пішов, і залишилася одна Пэк Сого. Вона простягнула руки і взяла Сан Міна за плечі.
- Ніхто не помре.
Сан Мін нічого їй не відповів.
— Учень, не намагайся впоратися з усім наодинці. Ми з тобою. Я з тобою. Я буду скоріше закінчити свою частину і прийти до тебе. Тож... Не зупиняйся занадто, гаразд?
— Ладно.
Але він повинен це зробити. Без зусиль ніхто не здатний нічого досягти. Він повинен використовувати всі засоби, і хоч би якою небезпечною була ця справа.
Звичайно, тут була Осла, і йому пощастило, що вона на їхньому боці, оскільки вона дійсно на багато чого здатна.
Оскільки вже за два дні ніякого чуда не сталося, то потрібно створити його самостійно. Вони заманили сюди Дженіеллу і не збиралися втекти, тому потрібно перетворити переговори на пастку. Мабуть, вона теж думала про це і приведе з собою армію.
Пэк Сого пішла. Сун Мін пройшов повз Терези, що молялися, і подався до ставка. Там його чекала Осла. Вони обмінялися поглядами, і він підійшов до Айни, подивившись на її пов'язане тіло. Сан Мін нічого до неї не відчував. Він повинен був їй співчувати через те, що вони мають однакові серця? Ні, нічого такого. Айне – монстр, і була такою з самого народження. Він навіть боявся уявити, скільки істот вона спалила на своєму шляху і скільки ще захоче вбити.
Він простягнув руку до Айни, що лежить на землі. Тепер настала його черга стати монстром.